Вісь знань і досвіду

Ева Гата 3D: рецензія на книгу Еви Гати "Три чесноти, або Казка про оріхалк".

Якби справді література балансувала між одкровенням та fiction, то це прирекло би її на неминучу одновимірність. Численні приклади показують, що так погано все ж не є. Перше, що тут мені приходить в голову, це - "Людина з'являється в епоху голоцену" Макса Фріша: рефлексії головного героя у цій повісті щедро пересипані цитатами з енциклопедії - останнє ніяк не віднести до fiction.[L]

Поставимо одкровення (О) в центр антропоцентричної системи координат; додати літературному світові об'ємності допомагають інші координатні осі, крім тієї, що веде з О до вже згаданої fiction. Вибір осей може змінюватися, та я би передусім вирізнив, хоча б для того, щоби не пропадав наведений вище приклад, вісь знань/досвіду. Сучасний прагматичний читач хоче, крім усього іншого, при читанні також ще чогось навчитися, тому не дивно, що в художніх творах часто можна зустріти детальні кулінарні рецепти, інструкції з виготовлення вибухівки у домашніх умовах, мапи, слова з різних мов з перекладами ітп. Один з моїх знайомих письменників казав щось приблизно таке: якби розвідники на дозвіллі чи на пенсії писали романи, то їх би читали не стільки за художні якості, скільки за прагнення знайти там інформацію про специфіку шпигунської професії та/або явки, паролі чи клички агентів...

Ще трохи терпіння. На нашу думку, заслуговує на увагу також і третя координатна вісь - вона веде від одкровення до випадкового у творі.

Алеаторична техніка, правда, більше використовується композиторами, та, гадаю, ніхто з літераторів не стане заперечувати, що на остаточний результат їх діяльності впливали лише детерміновані наміри автора.
Раптова зміна погоди чи політичної ситуації, програш (виграш, нічия) улюбленої футбольної команди, а також збігле молоко вранці - все, що не може бути передбачене, - неминуче відбивається на калейдоскопі думок у нашій голові, а потім і на тім, що потім з'являється на папері.

Роман Еви Гати "Три чесноти, або Казка про оріхалк" не зразу знаходить місце у сформованій вище системі координат. Це п'ятий твір письменниці, про яку зараз говорять не лише далекі від літератури університетські викладачі (власне, з цього славного племені і походить авторка), а навіть і літературні метреси Тетяна Трохименко та Світлана Пиркало. Якби все у романі зводилося до авторського "Я", то ми з легкістю позиціонували би твір десь біля початку координат О (який збіг! - "неважко здогадатися, що "О" є першою буквою слова Оріхалк" - стор.213).

Та у романі є також чимало фантазії (світ Трисон - тут "сон" не від власне "сон", а від слова "сонце"), конкретних знань (скажімо, переклади деяких українських слів грецькою мовою і тлумачення деяких слів іншомовного походження: "- Що таке архетипи?... - Це такі сили, які є довкола нас." - стор. 139-140), а також випадкового, втіленого у романі, зокрема, у ворожінні на картах...

Сподіваюся, що навіть цих аргументів досить, щоби переконати читача у неодновимірності, непласкості, а отже об'ємності світу сучасної літератури, репрезентованого тут для нас новим романом Еви Гати.

Михайло Зарічний, Львів, читач сайту Бі-Бі-Сі Мій Світ

Реклама:

Головне сьогодні