Олександр Есаулов: Хочу, щоб діти винесли з книжки людяність

52
9 грудня 2011

Олександр Есаулов працює технічним директором Інституту підтримки та експлуатації АЕС. Незважаючи на серйозну та відповідальну посаду, він знаходить час на дитячі повісті. Більше того – на справжні детективи для дітей.

Його книжки номіновані на премію "Книга року ВВС" не вперше. Цього року до "Довгого списку" потрапила повість з серії "Дитячий детектив" "Кіднепінг. Справа № 4".

- Я якось подумав, як зараз, у вік інтернету, у вік агресивного телебачення, краще залучити до читання книжок дітей. А що може бути цікавіше за гарний детектив? Але детектив для дитини має бути написаний як дитяча книжка. Тобто весело, без надмірної жорстокості і так далі. Це дитяча книжка з обов’язковим хеппі-ендом.

І ще одну річ я вклав в цю книжку. У кожен детектив я вклав якийсь момент знання. Коли хтось буде читати цю книжку про собаку, то все, що там написано про собаку, її звички, поведінку, спосіб життя і так далі – це все правда. Я писав і консультувався з фахівцями.

Те саме стосується й інших детективів. От зараз вже вийшла книжка під назвою "Кьонінгова колеція" – це про колекцію Кьонінга, яка дійсно існувала і яку наш колишній президент Леонід Кучма повернув Голландії.

Це частина колекції Кьонінга, яка була завезена сюди після Другої світової війни і знаходилася в музеї. Саме у таку цікаву захопливу книжку я намагаюся вкласти частину якогось знання, щоб, крім гарного настрою, ця книжка ще щось дала для розвитку дитини.

І наче мені це вдалося, бо тим діткам, які читали цю книжку, вона дуже сподобалася. І я радий.

- Як ви стали дитячим письменником?

- Дуже часто мене запитують, як це так, що такий поважний дядько пише дитячі книжки? Моя перша книжка вийшла у 2006 році, мені вже було 52 роки, начебто вже і не молоденький. Ця перша книжка, як я її жартома називаю, про Прип’ять і події 1986-го року.

А потім так сталося, щось на небесах перемкнуло, і я почав писати дитячі книжки. Не знаю, чому. І не запитуйте, бо я не знаю! Пішла перша книжка "Game over" і потім як з кулемету. І наче нічого.

 

- У романі "Кіднепінг. Справа №4" сюжет закручується навколо викрадення щенят особливої породи – бернський зенненхунд. Чому саме ця порода і чи є собака у вас?

- В мене є кішка Ксюха, і мені її досить. І я її теж в книжках описую, вона у серії "Під партою" про Заекрання присутня. А собак мені просто нема, де тримати, бо маю квартиру в багатоповерховому будинку. Тримати там собаку вважаю катуванням і для собаки, і для її хазяїв.

А чому саме бернський зенненхунд? Бо коли я консультувався з фахівцями цієї справи, тобто, з Володимиром Брискіним, директором видавництва "Теза", який зараз друкує ці детективи, то виявилося, що у них такий собака є. Цей собака не те, щоб зовсім рідкісної породи, але такої, що нечасто зустрічається.

Він дуже добрий, зовсім неагресивний, слухняний і дуже любить своїх хазяїв. Це мені сподобалося. От якось зі мною в машині їхав Володя і цей собака. Пройшло півроку, я приїхав до нього додому, і він мене згадав! Гарний собака!

- У романі загадкове викрадення розслідує Миха Холмс і Льоха Ватсон. А коли в ваших творах з’явиться дівчинка-детектив?

- А Настя Бонасье – вона і є дівчинка-детектив!

- Вона лише допомагає хлопцям. Справу розплутує Льоха.

- А давайте дочекаємося усіх книжок, їх узагалі шість. От тоді й будемо вирішувати.

- В останній дівчинка-детектив таки з’являється?

- Ну, їх ніде там нема строго по одному. Вони усі гуртом, бо гуртом краще і батька бити. Але є там така справа, де Настя трішечки виділяється, бо і Льоха, і Миха у від’їзді.

 

- Ким стануть ваші герої, коли виростуть? Чи підуть вони працювати у міліцію? І взагалі, чи не плануєте колись написати книжку про їхнє доросле життя?

- Ні, я так далеко не загадував. І взагалі я намагався так, у стислому часі їх дати – за рік. Чому? От коли герої дорослішають, як у "Гаррі Поттері", міняється читач. А я хочу дати для 10-13 років, я для них усі ці історії дав, аби їм було цікаво. А так що, написати про капітана Льоху Ватсона чи старшого лейтенанта Миху Холмса? Чи буде ця книжка цікава? Мабуть, що ні. У всякому разі, я ще так далеко я не заглядав.

- Щоб написати роман для школярів і про школярів, треба знати не тільки їхню психологію, але і їхню мову, і звички. Чи є у вас консультант – ровесник ваших героїв – у повісті, який вам у цьому допомагає?

- Ні, такого консультанта у мене нема. Я просто розплющую очі, просто слухаю, часто зустрічаюся з дітьми, і не просто так зустрічаюся, а ми з ними розмовляємо. Але таких от консультантів… Але коли я написав книжку ще в чорновому варіанті, ще в роздрукованому, я обов’язково віддаю читати.

Свою першу книжку "Game over" я дав своїй, нині вже покійній кумі, яка працювала бібліотекарем в дитячому санаторії "Орлятко" і сказав: "Дай діткам почитати!". Мені ж цікаво, я сам не можу. Це ж як дитя. Своє дитя саме найкраще. Прочитали, зустрілись, сказали: ото добре, ото погане. Допрацював – нормально.

Другу книжку написав, знов роздрукував "Антивірус", приїжджаю, кума каже: "Ти знаєш, нема!". Кого нема, чого нема? "Всі книжки поцупили!", - каже вона. Значить, цікаво. І зараз я також даю читати туди, туди. Там співробітники є, дітки є, внуки є. От таким шляхом пішов. А консультанта нема.

- У вас є ціла серія "Дитячий детектив", крім того, є деякі інші книжки. Чи не плануєте ви з часом екранізувати пригоди своїх героїв?

- Усі книжки планую екранізувати, аби екранізатор знайшовся! (сміється.)

- А пропозиції ще не надходили?

- Не було.

- Щоб ви хотіли, аби юні читачі винесли з вашої книги?

- Хочу, щоб вони винесли прості, людяні чуття. Це і доброта, це відданість у дружбі, це надійність, це порядність. Прості чуття, які роблять із людини людину. Навіть собака – і той добрий і прив’язаний до своїх друзів, до хазяїв. А людина тим паче має бути прив’язана, тим паче має мати такі от чуття, які роблять – я ще раз кажу! – із людини людину. От і все!



powered by lun.ua