Євген Положій: Мій герой - аполітичний

14
15 листопада 2012

Євген Положій працює у Сумах головним редактором газети "Панорама". Багато мандрує світом, займається громадською діяльністю і пише книжки.

Його чергова книжка - "Юрій Юрійович, улюбленець жінок" увійшла до довгого списку номінантів щорічної премії "Книга року ВВС-2012". Як зізнається Євген Положій, він присвятив цю повість усім українцям свого покоління, зокрема тим, хто знайшов свою долю за межами України.

- У книжці – історія людини, досить смішна і одночасно печальна, – яка мріяла стати вчителем в Україні, працювала у піонерському таборі, головним редактором газети, але, зрештою, стала успішним кондитером у США. Насправді, це історія цілого покоління, яке через різні обставини змушене було шукати щастя не в Україні. Бо його тут просто не було для них.

- Як би ви визначили жанр повісті?

- Яким жанром можна визначити розповідь про сучасне життя? У мене є свій стиль письма, я його називаю "мізантропічний гуманізм". Тому скажу, що повість написана у жанрі "мізантропічного гуманізму".

- Як ви уявляєте свого читача, його звички, смаки, для кого ви писали, для якої аудиторії?

- Це люди. Не птахи і не тварини, бо наразі вони не вміють читати, або ж ми про це не знаємо. Тому я писав для людей. Однозначно.

- Яку останню книжку ви прочитали?

- "Сон кельта" Маріо Варгаса Льйоси. Як завжди, він вміє здивувати. За два останні роки на мене найбільше враження справив його роман "Війна кінця світу". Феноменальні враження. І тепер "Сон кельта" мене знову надзвичайно вразив.

- Ви сказали, що ваша книжка смішна. На вашу думку, радянське минуле, звичайне життя дітей, піонерів, молодих людей тепер можна описувати лише з гумором? Адже справді багато речей, які тоді вважалися нормальними, тепер викликають посмішку.

- Можуть бути різні тональності і різні кути. Але Юрій Юрійович - персонаж, на якому "не висів" тягар політичної радянської системи, як і на багатьох інших молодих людях. Він про це не думав навіть. Він жив своїм життям і був політично неосвіченою людиною. Тому оповідач розповідає про смішні моменти життя, про те, яким він був легким і чесним.

Фото Тетяни Давиденко з сайту sumno.com 

- Що для вас особисто означає той період історії?

- Дитинство, юність завжди згадуються з ностальгією, бо це наша молодість. І на які б історичні часи не припало дитинство - якщо це, звісно, не період війни, голоду, страждань - людина завжди згадує своє дитинство, підліткові роки із радістю, ностальгією, з легкістю. З "нестерпною легкістю буття", як сказав би у такому випадку Мілан Кундера.

- Чи достатньо в українській сучасній літературі творів, що присвячені радянському минулому, періоду Брежнєва, до розпаду СРСР? Чи не вважаєте ви, що це ціла "скарбниця" для письменників?

- Мені важко судити, достатньо чи ні. Якщо книжка гарна, цікава, то не важливо, який період історії там відображений. Головне - що це цікаво. Я у книзі не акцентую на якихось політичних подіях. Мій герой - аполітичний, політика пройшла повз нього, була дуже далеко від його життя. Окрім 1991 року, коли ті події торкнулися його більше.

Для публіцистики, мемуаристики важливо говорити про те, чи достатньо у нас таких матеріалів, і тоді би ми сказали, що так, їх замало. А в художній літературі - це не дуже важливо. І я й не ставив завдання відбити час у повісті. Він сам відбився.

- Чи вам доводилося чути відгуки на "Юрія Юрійовича" від молодих людей, які не жили у той період, що і ваш герой, і ви особисто?

- Молодь читає із задоволенням і сміється. Якось я їхав у потязі, і чув, як студенти читали уголос "Юрія Юрійовича" і сміялися. Я підійшов, запитав, що за письменник, вони відповіли, що не знають, я також сказав, що не чув про такого ніколи. Проте мене дуже тішить, що мою книгу читають люди різних поколінь, у тому числі ті, хто народився після розпаду СРСР.

Фото Тетяни Давиденко з сайту sumno.com  

- Чи багато ви знаєте людей, схожих на Юрія Юрійовича, які у ті часи не могли реалізуватися у своїй країні, але зробили це за кордоном? Тоді ж це були рідкісні винятки...

- Юрій Юрійович - це реальна людина. Його історія, звісно, не зовсім така, як описана у книзі, але те, що він працював вожатим у піонерському таборі і те, що він став кондитером у Солт-Лейк-Сіті, одружився саме так, як описано у повісті - це правда.

Коли він приїздив в Україну, я довго з ним спілкувався, бо він справді зник давно із цього життя, і ми не знали, де він і що робить.

- До речі, у повісті, на відміну від назви, не надто він щасливий у стосунках із жінками, навіть навпаки, він аж ніяк не їхній улюбленець...

- Не був щасливий, бо занадто серйозно до цього ставився, мабуть. Насправді для мене також загадка як для письменника і для людини, чому його не любили дівчата. Проте, він таки улюбленець жіночої статі - адже є ще мама, дружина і доньки.

А повертаючись до запитання про долю, подібну до долі Юрія Юрійовича... Насправді, дуже-дуже багато людей мого покоління виїхали до Польщ, Португалій, Іспаній і, на жаль, там і залишилися. Але долі у них склалися досить успішно. Живуть нормально, не гірше, ніж тут.

Але мені шкода, що так багато освічених, гарних, порядних людей живе по світах, а не в Україні. Але вони вже відрізаний шмат.



powered by lun.ua