Катерина Бабкіна: Всі речі, які нас оточують, вміють розмовляти

34
10 листопада 2014

Автор дитячої книжки "Гарбузовий рік", яка потрапила до довгого списку ювілейної Книги року ВВС, вірить, що світ навколо повен чудес.

"Гарбузовий рік" – це низка історій про мешканців садиби в місті, про дітей-метеликів і про те, що всі ми потребуємо допомоги і співчуття.

- Розкажіть у кількох реченнях, про що ваша книга?

- Це книжка про те, як взаємодіють між собою люди і звірі, овочі і дерева, чарівні закутки саду і пори року, що стається в міських садибах і в людських душах, про те, навіщо Гарбузові справжні друзі, що таке романтика, де найкращі в світі гойдалки і про те, як один звичайний хлопчик може іноді перетворюватися на метелика, про ігри, розваги, літо, осінь, дорослішання, пам’ять та любов.

 

- Що вас спонукало до написання цієї книги?

- Різні емоції, досвіди і відчуття. Я написала книгу на день святого Миколая – це був перший "Миколай", коли мені не принесли подарунка прямо під подушку, і цілий день я думала про дорослішання, що дорослішання це з одного боку дуже добре, а з іншого – це нема подарунку під подушкою на Миколая.

Потім втомилася про це думати і стала думати просто про дорослішання, виростання - що в ньому веселого, а що сумного.

Так створилося перше оповідання книги, а інші, як виявилося, вже давно були в мене в голові – міський сад із гарбузом, цуциком, грушею і гойдалкою я пам’ятаю ще з дитинства, хлопчика-метелика бачила якось на вулиці, гарбузова тривалість з паузою на кашу – це просто звиклий перебіг речей...

Лишилося просто це все по черзі записати, що я і зробила.

Фото Видавництво Старого Лева 

- У вашій історії є хлопчик-метелик на інвалідному візку. Його історія – це спосіб розповісти дітям про людей з особливими потребами?

- Так чи інакше, діти взаємодіють із людьми з особливими потребами – бачать їх на вулицях, в поліклініках, в них часто є такі рідні. Їм не треба розповідати про них.

Їм треба якось так подати цю непросту тему, щоби вони не думали, що люди з особливими потребами якісь неправильні, страшні, невдалі – а просто знали що вони є, і сприймали їх як рівних собі, як тих, хто потребує опіки, допомоги, співчуття – зрештою, як і люди з неособливими потребами теж їх потребують, - а в решті випадків є повноцінними, веселими і гідними любові учасниками життя.

Але ясно, я не думала про це все, коли писала про хлопчика-метелика. Я просто знала, що такі хлопчики насправді – метелики, і мені хотілося поділитися цим знанням із кимось іще.

- У книзі всі речі, що оточують хлопчика, вміють розмовляти - гойдалка, помідорчики, гарбуз, грак. Це про спілкування дітей з природою – щоб діти бачили, що світ навколо живий?

- Ні, це просто тому, що насправді всі речі, які нас оточують, вміють розмовляти, світ навколо насправді живий і взагалі ми оточені чудесами 24/7.

Колись до мене прийшли два уважних садових стільці і один старий чайник, котрий використовують для підливання квітів в саду, і попросили про це розповісти. Я подумала і погодилася.

- А що буде з тією "чудовою дружбою без початку" гарбуза і грака? Чи плануєте ви писати продовження?

- Настане весна, гарбуз виросте знову, Грак повернеться з теплих країв, знімуть годівничку, повісять гойдалку, Пес буде показувати коники, бо він вже виріс і хоче самоствердитися, хлопчик буде вчити всіх букв, Ліля з Ренатом знову приїдуть в гості.

Ось уже майже і написала. Якщо чесно – не думала про продовження. Є багато задумок інших дитячих і дорослих книг.

 

- Чим важлива для вас премія Книга року ВВС?

- Всі неупереджені і фахові літературні премії є дуже важливими – вони популяризують читання, додають духу змагальності в літературний процес і дають авторам фінансову можливість якийсь час зосереджуватися лише на писанні.

Іноді навколо премій виникають також дискусії та претензії, і тоді премії не тільки хороші, але й веселі. Так і з Книгою року BBC.

- Яка ваша улюблена дитяча книга?

- Я олдскул в цьому сенсі, мені подобаються казки Андерсена.



powered by lun.ua