Бахмут. Дві війни. Історії про праведників, захисників та патріотів міста

PROMOTED

3 серпня 2023

1 серпня 2022 року російські окупанти розпочали "наземну операцію" в Бахмуті. Відтоді місто стало іще одним символом української незламності, героїзму наших захисників і захисниць. Зруйнований, випалений, він залишається у серцях своїх мешканців, які попри все вірять у повернення додому…

Це теперішнє Бахмута. А що було в минулому? Іще одна велика війна. Злочин проти людяності, здійснений нацистами, про який маємо знати, бо "той, хто забуває своє минуле, приречений пережити його знову".

Виставка "Бахмут. Обличчя геноциду 1942/2022", організована Національним історико-меморіальним заповідником "Бабин Яр", розповідає про минуле і сьогодення міста, про його трагедії та головне – про тих, хто попри жахи війни залишився вірним людяності й добру.

Неминучість покарання зла

Восени 1941-го Бахмут (тоді Артемівськ) захопили гітлерівці. Його окупація тривала майже два роки. "Місту було завдано збитків на 700 мільйонів тодішніх радянських карбованців, багато житлових будинків, підприємств, шкіл, громадських будівель, лікарень було зруйновано. – розповідає Ігор Корнацький, історик, головний зберігач фондів Бахмутського краєзнавчого музею. "Багато доводилось відновлювати потім з нуля". Але, за словами краєзнавця, ті руйнування не можна порівняти з теперішніми, заподіяними росіянами: "Зараз місто непридатне для життя, тоді як наприкінці нацистської окупації в ньому мешкало 50% від довоєнного населення Бахмута".

Скоріше за все, маючи плани на промисловий потенціал міста, гітлерівці хотіли отримати з нього зиск, а тому не перешкоджали роботі виробництв, навчальному процесу у школах, що вцілили… Життя у Бахмуті тривало, але одного дня на вулицях міста з'явилась колона людей, приречених на смерть. Тисячі євреїв – жінки, діти, літні люди – стали жертвами масової страти, організованої та проведеної нацистами в алебастрових штольнях тодішнього Артемівська.

Архівні матеріали, надані Бахмутським краєзнавчим музеєм

Не злодії, не найманці, а комерційний службовець, електрик, клерк, криміналіст, начальник поліції у відставці в складі зондеркоманди здійснили підготовку та розстріл майже трьох тисяч людей. Мабуть, у мирному житті про них сказали б: "Та вони б і мухи не скривдили!" Але факти, матеріали судового процесу над ними свідчили геть про інше. Так, членів зондеркоманди, причетної до масової страти євреїв у Бахмуті покарали. Про це важливо знати нині як нам, так і нашим ворогам.

"Покарали лише частину тих німців, які організовували та виконували [масову страту в алебастрових штольнях тодішнього Артемівська]. І та людина, яка на місці командувала тим загоном SS, який розстрілював, — це Ганс Йохан Зоммерфельд, йому тоді було 25 років. Це була його перша масова страта людей. Його судили у Дюссельдорфі 1973 року, йому присудили 6 років тюрми", — писала Ясмін Зьонер, німецька історикиня, викладачка Гайдельберзького університету.

Вердикт у судовому процесі над організаторами масового вбивства євреїв Артемівська оголосили рівно за три десятиліття після скоєння страшного злочину. Шестеро обвинувачених отримали від 3,5 до 9 років тюремного ув'язнення. Суд тривав у Дюссельдорфі з 25 березня 1971-го до 12 січня 1973-го. Вирок було винесено після понад 150 засідань. У цьому процесі було шестеро обвинувачених. Більшість із них мали вищу освіту, були й ті, хто вивчав право. Після війни вони доволі спокійно жили ще майже 20 років, працювали в держустановах чи займались бізнесом.

На початку 1960-х їх почали арештовувати за нацистські злочини, тримали під вартою, відпускали та арештовували знову. Чи усвідомлювали вони весь нелюдський жах своїх дій? Чи намагались не бути гвинтиками нацистського режиму? Звісно, першочергову відповідальність за Голокост історики покладають на Гітлера, але рішення натиснути на курок завжди ухвалює той, хто безпосередньо тримає зброю…

Мистецтво, що фіксує пам'ять

1941 року офіцер Вермахту Гаральд фон Фітінхоф-Ріш, документаліст-аматор,  фільмував наступ свого підрозділу, який завершився в Артемівську/Бахмуті. Минуть десятиріччя і ці матеріали потраплять до рук його онука – Клеменса фон Ведемеєра.

У спробі переосмислити минуле, він вирушить до Бахмута у 2021 році. Клеменс спробує зафіксувати ракурси, які знімав його дід, місця, пов'язані з німецькою окупацією міста. Його роботи увійшли до експозиції виставки "Бахмут. Обличчя геноциду 1942/2022", що відкрилась у Києві.

Робота Клеменса фон Ведемеєра

Виставковий проєкт, що об'єднав архівні матеріали Бахмутського краєзнавчого музею, роботи відомих українських фотографів-документалістів Костянтина і Влади Ліберових, Сергія Коровайного, Андрія Дубчака, Георгія Іванченка, відеоарт Михайла Алексеєнка, покликаний провести паралелі між діями у Бахмуті  німецьких нацистів та російських загарбників.

За словами Рози Тапанової, керівниці НІМЗ "Бабин Яр", у концепцію проєкту закладено думку про те, що зло має одне й те саме обличчя, воно не вимірюється сухою мовою цифр, бо кожне людське життя – найвища цінність.

"Ця виставка говорить не тільки про події, яким вісімдесят років, а й про те, що відбувається нині. На будівлі, в якій розміщено експозицію, є такі слова: "Той, хто забуває своє минуле, приречений пережити його знову". Такий самий напис є в Аушвіці. В Україні відбувалось багато страшних подій, які замовчувались десятиліттями. Голокост пам’яті в часи СРСР  став підґрунтям для викривлення історії, яке зараз використовує Росія, щоб поширювати свої пропагандистські наративи. Тому наша мета як Національного історико-меморіального заповідника – робити з місць забуття місця пам’яті", – пояснила Роза Тапанова.

"Пил 2014"  робота Михайла Алексеєнка

За словами керівниці НІМЗ "Бабин Яр" в Україні історики нараховують понад дві тисячі місць, де відбувалися злочини Голокосту.

""Бабин Яр” – це найвідоміше з усіх. Але навіть про нього знає не так багато наших співгромадян, як хотілося б. Не говорити про інші міста – означає продовжувати Голокост пам’яті. Тому ми бачимо місію Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" як всеукраїнського центру із відновлення та збереження пам’яті. Бахмут є одним з місць, де відбулись масові вбивства євреїв. Нині він став жертвою вже нового геноциду. Але для нас Бахмут передовсім – символ віри в незламність наших воїнів і перемогу над ворогом", – додає Роза Тапанова.  

До слова, в тих самих штольнях, де гітлерівці вбили тисячі євреїв, і де був споруджений меморіал пам’яті жертв нацистської окупації, вагнерівці облаштували стрільбища.

Ми неодмінно повернемось додому

"Бахмут обов’язково буде дуже красивим містом. Ми відбудуємо. Поновимо музеї, бібліотеки, старовинні будівлі. Ми неодмінно повернемось додому!" – з непохитною вірою, від якої на очі набігають сльози, каже Світлана Кравченко. Її родина пережила дві війни й має неймовірну історію.

Бабуся Світлани – Наталія Кравченко – посмертно отримала звання Праведниці народів світу від Ізраїльського Національного інституту пам'яті Катастрофи та Героїзму Яд-Вашем. Під час окупації Бахмута нацистами Наталія Кравченко під загрозою смерті врятувала трьох єврейських дітей.  Історії праведників, які рятували євреїв від смерті, є частиною виставки "Бахмут. Обличчя геноциду 1942/2022".

Перед початком Другої світової її чоловік, головбух Донецької залізниці, був репресований совєтами. Наталія залишилась із трьома малими синами. Щоб викупити хворого на туберкульоз чоловіка з поселення, вона продала жерстяний дах свого будинку. Але родинна оселя витримала й стала прихистком для трьох єврейських хлопчиків-підлітків. Коли містом вели колонну на розстріл, хтось виштовхнув із неї двох напівсиріт та їхнього друга. Вони тікали щосили.  Хлопчаки постукали до Кравченків, із синами яких, скоріше за все, були знайомі чи дружили.

"І бабуся відчинила. Попри те, що за переховування євреїв їй і всій родині загрожувала смерть. Ризикнула життям своїх синів заради чужих хлопчаків! Багато місяців вони ховалися в льохах на межі городу Кравченків і сусідки Наталії Яківни. Як вони примудрилися вижити у війну з шістьма дітьми й хворим на туберкульозу дідом, я не уявляю!" – каже Світлана.

Світлана Кравченко, онука Праведниці народів світу Наталії Кравченко

Можливо, хоч це і моторошно звучить, допомогла недуга голови родини, бо німці неохоче селилися в будинках, де можна було підчепити якусь хворобу. А тому й не стали виселяти родину Кравченків.  Після війни врятованих хлопчаків влаштували в ремісниче училище, потім один із них працював разом зі старшим сином своєї рятівниці.

Вже у наш час, до повномасштабного вторгнення, на горищі того самого будинку Світлана Кравченко із синами знайшли старі фотографії та листи діда, які, мабуть, побоюючись переслідування, багато років зберігала бабуся Наталія. Один з них, надісланий ще до весілля, написаний українською мовою…  

"Бахмут – це все для мене. Найкраще місце на землі – біля мого дому. Це життя, запах пилу у повітрі, тепла цегла будинків, красивий теракотовий колір навкруги, чорнобривці. Щойно ми переможемо, я відразу повернуся в Бахмут і поставлю намет, якщо ніде буде жити. Я постійно думаю про своє місто, бо там моє життя", – ділиться Світлана Кравченко під час відкриття проєкту.

"Ми плануємо показати цю виставку в інших містах України та в країнах Європи. А потім передамо частину експозиції Бахмутському краєзнавчому музею, який неодмінно працюватиме в Бахмуті", – розповідає Роза Тапанова.

Оглядаючи виставку "Бахмут. Обличчя геноциду 1942/2022", головний зберігач Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький зазначає, що більшу частину фонду музею вдалось евакуювати, що виставка у Києві порушує надважливу тему, він ділиться враженнями щодо того, як вдало побудована та сформована експозиція… Корнацький спокійно та виважено говорить про те, що "війна закінчиться, територіальна цілісність відновиться, а наше місто стане символом незламності". Хіба може бути інакше? Ні, бо маємо такі й ще багато-багато інших історій віри, людяності й любові до своєї землі, які неодмінно теж будуть розказані й збережені, бо в пам'яті – сила.

Виставка "Бахмут. Обличчя геноциду 1942/2022» триватиме з 1 по 31 серпня 2023 року у виставковому центрі "Жива пам'ять" (Київ, вул. Юрія Іллєнка, 46 А). Графік роботи: понеділок — п'ятниця з 10:00 до 19:00, субота – неділя з 11:00 до 18:00. Вхід вільний.

Проєкт реалізовано НІМЗ " Бабин Яр" у співпраці з Бахмутським краєзнавчим музеєм, Українською асоціацією професійних фотографів, за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України.

Авторка  - Анастасія Герасимова

script async src="https://cdn.onthe.io/io.js/gmuxeyw4z95Z">