Велика війна змінила життя сучасної молоді: комусь довелося швидше подорослішати, комусь – піти до війська, ще комусь – почати волонтерити. Тепер свої таланти юнаки та юнки реалізовують для того, щоб досягнути спільної мети – перемоги України.
Про проєкти випускниць Української академії лідерства, які допомагають наближати перемогу Українська Правда.Життя поспілкувалася із Катериною Босяченко, Анастасією Мірошніковою та Марією Боковнею.
Українська академія лідерства – це інтенсивна річна програма розвитку для вмотивованих підлітків 16-20 років. До повномасштабної війни Академія мала кампуси у 5 регіонах України: у Києві, Львові, Миколаєві, Маріуполі та Харкові. У січні 2022 року всіх студентів тимчасово релокували на захід України, до Івано-Франківська, Тернополя та Львова.
Це була частина підготовки команди до великої війни, про ймовірність якої на той час говорили все частіше. Тож студенти були в умовній безпеці і могли продовжити своє навчання.
Раніше днем волонтерства в Українській академії лідерства вважалася середа. Раз на тиждень студенти могли приєднатися до благодійних ініціатив і спробувати себе у допомозі іншим. Повномасштабна війна змінила все і тепер в організації волонтерять молодь плете маскувальні сітки, виготовляє поживні батончики для армії і розповідає про Україну у світі.
З'явився і Координаційний Центр Академії – орган, який скеровує тих, хто хоче почати волонтерити і допомагає тим, кому потрібно трохи відновитися після активної допомоги.
Серед лекторів Академії – викладачі провідних університетів, ексміністри, державні управлінці, успішні підприємці. У цей час важливим фокусом розмов студентів із представниками бізнесу стала адаптація ринку до умов повномасштабного вторгнення, а з лідерами держави – про трансформацію України і навички, які потрібні, щоб відповідати вимогам часу.
Нещодавно студенти Академії повернулися із експедиції Євросоюзом. У Бельгії вони відвідали будівлю Європарламенту та НАТО і спілкувалися з представниками цих організацій.
Крім дослідження міжнародної політики молодь мала й іншу мету, адвокаційну. До від'їзду з України вони підготували 6000 сторінкову книгу "Сrimes without punishment" ("Злочини без покарання", алюзія на російський роман "Злочин і кара"), де кожна вміщена сторінка символізує дитину, яку викрала росія під час повномасштабної війни. Студенти звернулись до Європейського Союзу з тим, щоб притягнути до відповідальності російських злочинців, які розпочали геноцидну війну в Україні. Книгу представили у 6 країнах Європи.
Втім, активними є не лише студенти, а й випускники Української академії лідерства. Більшість реалізує свої проєкти, аби наблизити перемогу, всередині країни чи за кордоном.
Катерина Босяченко дізналася про формаційну програму Української академії лідерства від друзів. За час навчання дівчині вдалося більше дізнатися про світ та про себе, зрозуміти, якими можливостями можна скористатися в Україні й за кордоном та отримати поштовх до подальшого зростання.
До вступу в Академію, розказує дівчина, мало знала про коляду та традиційний український вертеп. У рідному Дебальцевому та на Харківщині, де жила потім, такі традиції у дитинстві Катерини були не поширеними. Під час навчання разом із іншими студентами вона змогла організувати різдвяне дійство. Дівчина дізналася про традиції святкування, інтерпретувала їх завдяки акторським здібностям і врешті – побувала у Президента України з колядою.
Найбільшою подією став тур українських артистів Стаса Корольова та Антона Слєпакова містами України. Команда проїхала 10 населених пунктів: Херсон, Ірпінь, Одесу, Миколаїв, Кривий Ріг, Запоріжжя, Кам'янське, Суми та Чернігів. Більшість з них так чи інакше постраждали від російсько-української війни.
Артисти туру активно працюють із темою війни, пишуть актуальні твори про наше сьогодення, додає дівчина. Наприклад, вони записали спільний трек "Кав'ярня / скотч (хрест навхрест)".
"Думаю, це наближає нашу перемогу, адже мистецтво надзвичайно впливає на розвиток особистості. У таких містах, як Миколаїв чи Суми, де зараз відбувається не так багато культурних подій, люди можуть об'єднуватися навколо чогось, де можна з користю та приємністю провести час. Люди приходять на україномовні події, концептуальні, якісні", – каже Катерина.
Зрештою, проєкт був не лише музичний: у кожному місті перед аудиторією з короткими промовами виступали активісти. Наприклад, в Одесі це був Артак Григорян, який одним із першим почав боротися за знесення пам'ятника Катерині II, а у Запоріжжі – журналісти мікромедіа "Як ти там?". По завершенні концерту про кожне із відвіданих міст команда Катерини створила фільм, добірку вже можна переглянути на Суспільне Культура.
Проєкт став дуже особистим для дівчини. Вона знає, наскільки значну роль відіграє культура, зокрема музична, у формуванні національної ідентичності. Зруйнованим росією містам, українські події потрібні, як кисень, який живить і робить їх незламними.
"Мені подобається, що ми не боїмося працювати із темою війни, сучасним мистецтвом та поширювати його серед людей. Я знаю, як багато культура важить для національної свідомості, як визначає ставлення людей до країни та державності.", – каже Катерина.
Після того, як концертний тур артистів завершився, Катерина Босяченко вирішила зібрати друзів та поїхати з вертепом на деокуповані території. Якраз надійшов час колядок, тож молодь вирішила потішити мешканців деокупованих Балаклії та Ізюму, а також прифронтових Слов'янська та Краматорська.
Анастасія Мірошнікова вступила до Української академії лідерства після двох років навчання у Харківському національному університеті імені В. Каразіна. Врешті рішення змінити напрям руху на половині університетського шляху називає чи не найважливішим рішенням у житті.
Кампус Академії, куди вступила Анастасія, розташовувався у Маріуполі, туди дівчина і переїхала на час навчання із Харкова. Вже через 6 місяців локацію довелося змінювати.
Спочатку поїхали до Києва, згодом – до Тернополя, а тоді почалася повномасштабна війна, згадує Настя.
У США дівчина продовжувала дистанційно навчатися в Академії, долучалася до всіх заходів онлайн. Але розуміла: не можна просто так сидіти без діла, треба привертати увагу до України та війни. Тож почала самостійно шукати організації, які можуть донатити на потреби нашої держави. Зосереджувалася на тих, хто може надати медичні препарати, які рятують життя. Втім, ініціатива не принесла великих успіхів: деякі фонди ігнорували запити, а ті, хто відгукуваввся не хотів надавати медикаменти студентці, яка діяла самостійно.
Врешті Анастасія знайшла благодійну організацію "Matthew 25: Ministries". Головна ціль цих благодійників полягає в тому, щоб допомогти людям, які постраждали від катаклізмів у всьому світі. І хоч на той момент фонд вже допомогав Україні, Анастасія вірила, що разом зможуть зробити ще більше.
"Вони дозволили мені брати ліки на складі і відправляти їх в Україну. Не знаю скільки ми відправили… Але це величезні контейнери, кожну коробку треба подивитися, просортувати. Ще одна проблема – як відправляти, адже звичайною поштою виходило дорого. Я навіть порахувала, що буде дешевше взяти собі квиток і провести "медицину" як багаж", – каже Анастасія Мірошнікова.
В Україні вантаж забирала мати дівчини і вже на місці розприділяла все волонтерам чи безпосередньо тим, хто цього потребує.
Через кілька місяців Настя отримала грант, вступила в американський університет і навіть змінила штат, де живе зараз. Буденних справ і навчання суттєво побільшало, але дівчина не мала наміру зупинятися. Більш ніж місяць тому вона самостійно організувала в навчальному закладі подію на підтримку України та ініціювала фандрейзингову кампанію. Усі зібрані гроші передала на благодійність.
Ввечері Анастасія організувала показ фільму про війну в Україні "Земля блакитна, ніби апельсин" української режисерки Ірини Цілик. Дівчина розповіла свою історію та історію оборони рідного міста.
Зізнається, без Академії та підтримки менторів не змогла б втілити і половини задумів. За час навчання тут навчилася координувати та комунікувати з людьми, продовжувати стукати туди, де не відповідають одразу. Не втрачати жодної можливості, але й не хапатися за все одразу.
"Головне, я зрозуміла, що можу теж зробити свій вклад у перемогу. Яким би він не був. Якщо зберемося всі і кожен робитиме те, що може – це буде велика зміна для України", – каже Настя.
Українська академія лідерства – найкраще, що може статися з підлітком після школи, каже Марія Боковня. Хоч дівчина після випуску вступила і у державний класичний університет, і до Української академії лідерства, все ж обрала навчання в Академії.
"Там не видають диплом, і подекуди це складно пояснити батькам, і самій собі. Але це найкраще рішення, бо навчання дало навички і досвід, які знадобилися у житті зараз. Всі проєкти, які я роблю, сталися завдяки Академії. У мене були зв'язки, навички та досвід", – з гордістю розповідає дівчина.
Марія навчалася ще до пандемії коронавірусу, тож місяці від вступу та до випуску були особливо насиченими.
Після початку повномасштабної війни Марія переїхала до міста Оттава, в Канаді. У цій частині світі значно менше говорять про війну і подекуди не розуміють, чому це важливо, каже дівчина. Тож їй хотілося створити проєкт, завдяки якому іноземці змогли б дізнатися про війну в Україні.
"Якось у жовтні, перед Хелловіном, ми обговорювали з подругою, теж випускницею Академії, що не поділяємо загальний святковий настрій. Ми вирішили організувати щось, аби місцеві згадали про Україну. Ми підготували постери англійською, наприклад: "Відьми не страшні – толерувати тероризм, ось що страшно", "Скелети – не страшні, коли немає їжі – страшно". Внизу картинки було вміщено #russiaisaterroriststate і QR-код на сайт про війну в Україні. Ми хотіли у тематиці свята привернути увагу до проблем своєї країни", – пояснює Марія Боковня.
Постери розклеїли не лише у житлових районах Оттави, а й у центрі та в будівлях влади. Крім того, дівчата зробили тематичні постери у соціальних мережах із закликом поділитися ініціативою у інших містах. Вже наступного ранку на нього відгукнулося більшість друзів Марії, які зараз перебувають за кордоном. Так акція поширилася містами різних країн світу. Перед Різдвом акцію повторили.
У грудні минулого року Марія Боковня почала працювати у Конгресі Українців Канади Національним Координатором Союзу Українського Студентства Канади (СУСК).До роковин повномасштабної війни дівчина хотіла організувати акцію для студентів. Втім, це мало бути щось особливе, що справді могло б привернути увагу місцевої спільноти.
"Хотілося робити щось зі студентами, але й про студентів. Адже студенти мають говорити про таких, як вони самі. Мій друг поділився ідеєю, яку на той час вже реалізували у Львові. Тоді біля міської ратуші вивісили символічні дипломи, які "видали" загиблим студентам. Ми вирішили повторити цей задум", – згадує Марія.
Так почали збирати історії студентів, життя яких змінила війна. Хтось змушений був припинити навчання через службу в армії, хтось загинув під час обстрілів, навчаючись у своїй квартирі. Загалом вдалося розповісти про 36 молодих людей, які не отримали свої випускні дипломи через російську агресію.
Проєкт вирішили зробити персональним: тож розповідали переважно історії знайомих та друзів, а також тих, хто навчався в Академії. Часто історії обирали через персональний біль координаторів виставки, каже Марія Боковня.
До реалізації задуму приєдналися студенти Києво-Могилянської академії, СУСК і українські студенти в Україні і закордоном. Багато з них є випускниками Української академії лідерства. Вже через деякий час виставку вдалося організувати у більшості провінцій, де діє студентський клуб.
Потім виставка поширилися світом і відбулася у 22 країнах. Навіть тепер, коли проєкт офіційно закінчився, до команди часто звертаються із проханням надати матеріали:
Подію організовували на кампусах університетів та у різних публічних просторах, на вулицях та у галереях. Виставки відвідали світові лідери, зокрема колишній Прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон.
"Багато хто зупинявся, питав про Україну, плакав. Історій 36, і навіть якщо прочитав одну, вони не закінчуються. Багато хто писав у соцмережах, що виставка heartbracking (болісна – авт.). Мені хотілося показати, що Україна не десь далеко, а ось тут поруч", – каже Марія.
Випускниці впевнені: навіть невеликі волонтерські ініціативи, які розповідають про війну в Україні чи збирають гроші на благодійність, важливі. Посильні дії кожної людини, безперечно, наближають нашу спільну перемогу над ворогом. А молодь, яка не боїться відповідальності, може стати рушієм для змін та повоєнної відбудови.
Програма Української академії лідерства реалізується за сприяння Проєкту USAID "Економічна підтримка України".