У 2010-му році я вперше захворіла на рак. Мені було 26 років, я тоді була на 5-му місяці вагітності другою дитиною. Невелику гульку в молочній залозі помітила випадково. Ні болю, ні інших симптомів не було.
Але вирішила не відтягувати візит до мамолога, тож 31 грудня пішла до приватної клініки рідного міста. Лікар подивився та одразу запевнив мене, що це доброякісна пухлина. Але ж це неможливо визначити на дотик!
Після новорічних свят пішла в онкодиспансер, де лікарі одразу сказали, що у мене – онкологія на початковій стадії.
На Водохреще зробили операцію – резекцію груді (вирізали частину – ред.). У квітні народила доньку і вже за тиждень після того пішла на хімію, а потім ходила лиса.
Пам’ятаю, тоді сміялась сама над собою. Приїхала до батьків у село і ходила знімала клоччя волосся. Показувала мамі, складала в пакетик і сміялась. Вона щоразу хотіла зомліти від тієї картини. Я підколювала її і не давала собі у такий спосіб падати духом.
Після лікування я дуже боялася захворіти знову. Мені здавалось, що коли захворію вдруге – не виживу. Хвороба повернулась через 10 років, після народження третьої дитини.
Я дізналась про неї під час планового огляду у мамолога. У мене знову виявили онкологію на тому самому місці і теж – на ранній стадії. Але відчуття "все, капець, помру" не було. Промайнула думка про те, що за 10 років хоч встигла подорожувати та трохи світ побачити.
Я – фаталістка і вважаю, що вище голови не стрибнеш. Але боротися треба завжди – до останнього.
Я пройшла лікування вдруге: воно далось важче Я відчувала біль, почувалась слабшою, мала задишку, до того ж знову випало волосся, усе тіло набрякало, особливо – обличчя. Але мене дуже підтримав чоловік: при кожній нагоді казав, що я красива.
Батькам не казала про діагноз до останнього – моя мама дуже переживала, і для неї повернення хвороби стало потрясінням.
Моє життя дуже змінилося. Насамперед я створила організацію, яка допомагає жінкам виявляти та лікувати рак. Я би загалом хотіла змінити медичну культуру: люди мають йти до лікаря на профілактичний огляд, а не коли вже болить, пече й робить життя незносним.
А ще рак навчив мене насолоджуватись часом з чоловіком, сім'єю, нашими дітьми. Жити на повну виявилось простіше, ніж я думала раніше.
Усім жінкам, яким поставили онкологію, я би порадила не падати духом. Так, ніхто не хоче бути лисою, набряклою, може, й без частини груді.
Щоразу як проходила повз дзеркало, я аж здригалася від того зображення. Але чоловік робив мені компліменти. Це була та підтримка, якої я потребувала.
Тому хочу запевнити: волосся повертається, набряки минають, а життя після лікування раку продовжується.
Плановий огляд – важливий, бо чим швидше лікарі виявлять проблему, тим більше шансів прожити щасливе життя. Рак – тихий убивця, який на початку хвороби не має симптомів. Тому щонайменше – промацуйте свої груди раз на кілька тижнів, дбайте про себе, не нехтуйте та не відтягуйте лікування.
Навіть видалення груді – не хрест на житті. Можна зробити пластику або можна купити спеціальний ліф для корекції. Цю операцію проводять лише за крайньої потреби, і її мета – убезпечити жінку від рецидиву. Дуже багато жінок страждають через це, але я можу запевнити – життя продовжується!
