Прем’єри тижня: похмільні пригоди у Веґасі, таємниці вашинґтонських політиків

Люблю тебе, Токіо!

Зрештою, остання картина і є найбільш респектабельною серед прем'єр тижня, бо фільмували її три непересічні режисери: Мішель Ґондрі, Лео Каракс та Бонґ Джун-хо. Звісно, ніхто з них не є японцем. І об'єднані три фільми одним героєм - містом Токіо, якого кожен з режисерів побачив по своєму.

Взагалі антології про життя відомих міст - один з найновіших кінематографічних трендів і один з найбільш затребуваних сьогодні глядачами форматів, у якому з мозаїки розмаїтих вражень можна зібрати картину на будь-який смак. Крім того, антологію можна дивитися практично з будь-якого місця.

"Токіо" складається з трьох фільмів і кожен з режисерів має по півгодини часу, аби передати атмосферу відомого меґаполісу. Щоб не псувати враження від перегляду, скажу тільки, що у картині ви побачите дивовижні речі і дивовижні перетворення. Одне з них - дівчина перетворюється на стілець, якого підбирає на вулиці музикант.

Оцінка фільму -5 з 5

У стилі ретро

Якщо "Токіо" виходить в Україні вкрай обмеженим прокатом, то дві інші стрічки мають більше шансів достукатися до ширшої авдиторії. А єднає картини "Похмілля у Веґасі" та "Ігри влади" те, що обидві відсилають до трохи вже призабутих жанрів журналістського розслідування та фільмів про холостяцькі вечірки.

Розквіт першого жанру припадає на сімдесяті, коли власне він і з'явився після Вотерґейтського скандалу. Саме йому була присвячена картина "Вся президентська рать", до якої найбільше і апелюють "Ігри влади". У стрічці навіть є портрети знаменитих журналістів "Вашиґтон пост" Боба Вудворда та Карла Бернстейна, що вони зображені на стіні під час одного з убивств.

Тут так само, як і в картині Алана Пакули, у центрі оповіді опиняються два журналісти, що вони ведуть спільну справу. Різниці дві - репортери різностатеві і один з них є зацікавленою особою у справі.

В основу картини покладено британський мінісеріал, а тому "Ігри влади" доволі насичені подіями. Фільм починається убивством співробітниці та коханки відомого конґресмена і закінчується доволі несподіваним фіналом, який свідчить більше про людську слабкість, ніж про корупцію у вищих ешелонах влади.

Режисер картини Кевін Макдональд стилізує стрічку під кіно сімдесятих, демонструючи життя вигаданої редакції газети "Вашинґтон глоб" та навіть друк цієї газети з усіма поліграфічними подробицями, як це було прийнято тридцять років тому.

Одна з найважливіших особливостей картини - участь у ній зірок першої величини. Головні ролі тут зіграли Рассел Кроу, Бен Аффлек, Рейчел МакАдамс, Гелен Міррен та Робін Пенн Райт. А у маленьких ролях з'явилися Джеф Деніелс та Джейсон Бейтмен.

Зрештою, усім цим акторам грати здебільшого нічого, бо їхні ролі доволі передбачувані і навіть стандартні. Серед усього ансамблю запам'ятовується хіба що Гелен Міррен у ролі редактора газети та Рассел Кроу, який з кожним фільмом стає все товстішим. Час зупинитися, Расселе!

Оцінка фільму - 3 з 5

Згадуючи Веґас

Не злічити фільмів, у яких хоча би тільки згадувався Лас-Веґас. Місто гріха, місто вічного свята, у яке герої здебільшого прибувають за удачею, хоча деякі, аби померти.

Міфологія Лас-Веґаса в американському кіно доволі розмаїта і впродовж дев'яностих про місто було створено принаймні дві непересічні картини - "Покидаючи Лас-Веґас" та "Страх і ненависть у Лас-Веґасі". Проте останніми роками ігрова столиця Америки використовується у більш легковажному контексті, власне, за прямим призначенням.

"Похмілля у Веґасі" також здається такою собі легковажною історією, у якій четверо друзів вирушають до міста, аби влаштувати холостяцьку вечірку. Зранку троє з них прокидаються в номері зі страшним похміллям і не знаходять нареченого. Аби відтворити події минулої ночі та повернути молодого додому, вони розпочинають власне розслідування. Картина, яка відкривається перед їхніми та глядацькими очима, проливає несподіване світло і на головних героїв, і на Лас-Веґас.

"Похмілля у Лас-Веґасі" надзвичайно популярний у Сполучених Штатах фільм і, судячи з ентузіазму на вітчизняних інтернет-форумах, має шанс на схвалення і в Україні. Однією з причин є те, що фільм доволі реалістично відображає певні передвесільні перипетії по обидва боки океану.

Водночас, "Похмілля у Лас-Веґасі" - доволі хитра кіноконструкція, у якій автори фільму дозволяють собі значно більше, ніж у пересічній комедії про холостяцькі вечірки.

До речі, епохальною картиною жанру була власне "Холостяцька вечірка" 1984 року з Томом Генксом у головній ролі. Багато в чому фільм залишається неперевершеним і до сьогодні, особливо незабутньою є сцена з віслюком, який помер від передозування наркотиками на холостяцькій вечірці. І якщо згадати, що віслюк є символом Демократичної партії, то нічого більш сатиричного американці не зафільмували.

Проте "Похмілля у Веґасі" йде ще далі, висміюючи не тільки упередження середнього класу Америки, але піддаючи своєрідній деконструкції кілька важливих міфів сучасності.

Кожен з друзів утілює якийсь бік сучасного американського лицемірства. Стоматолог Стю - єврей-підкаблучник, який має намір одружитися зі своєю суворою нареченою-феміністкою і навіть збирається подарувати їй перстень своєї бабусі, яка пережила Голокост, є ніби утіленням американських інтелектуалів, за респектабельністю яких приховується потяг до непристойної поведінки.

Шкільний вчитель Філ, який краде дитячі гроші, зраджує дружину та шукає у кожному явищі позитивні моменти, є таким собі ходячим виразником американського оптимізму.

Проте їх усіх всіх перевершує брат нареченої Алан, якого характеризують епітетами "дуже дивний" та "пришелепкуватий". Він є утіленням усіх можливих збочень та ненормальностей у фільмі.

Врешті найбільш притомним героєм картини є наречений Даґ і, можливо, саме тому він більшу частину фільму не з'являється перед глядачами.

Тобто історія про безумства холостяцької вечірки використовується авторами також і задля сатиричних цілей. В процесі пошуку молодого творці фільму висміюють феміністські упередження, місцевих медиків та поліцію, а також знайомляться з Майком Тайсоном та зрештою віддають належне Лас-Веґасу, який залишається утіленням американської мрії.

Успіх картини можна пояснити анархістським запалом, з яким герої знущаються над американською політкоректністю. Багато в чому фільм йде слідами "Бората", який також висміював сучасний американський спосіб життя та мислення.

Автори стрічки дозволяють собі сексистські жарти, сміються над немічністю старих, зайвою вагою американців, садизмом поліції та продажністю медиків. Водночас, усі ризиковані моменти так чи інакше, але обертаються навколо дивного Алана, мовляв, що візьмеш з пришелепкуватого.

"Похмілля у Веґасі" - доволі смішний фільм, хоча місцями авторам зраджує почуття міри, як в епізоді з випробовуванням поліцейських шокерів на головних героях, яке здійснюють діти, чи у сценах у лікарні, коли демонструють усі жахіття старості.

В Україні картина вийшла з обмеженням "дітям до шістнадцяти" і батькам слід дослухатися до застережень - фільм справді не для дітей. Найневиннішим жартом тут є вислів: "Все, що відбувається у Веґасі, залишається у Веґасі, тільки герпес привозиш з собою. Від нього важко відкараскатися".

Оцінка фільму - 4 з 5

Автор - Анна Купінська