"Оскар-2010": два фільми-переможці та два аутсайдери, які варто переглянути

Цьогорічний "Оскар" запам'ятається насамперед перемогами режисерки Кетрін Біґелоу та акторки Сандри Баллок, які отримали свої перші статуетки. І якщо тріумф стрічки Біґелоу "Повелителі бурі" був більш-менш передбачуваним (а загалом картина зібрала шість "Оскарів"), то відзнака Баллок як "Найкращої актриси першого плану" за роботу в картині "На темному боці" стала несподіванкою для багатьох глядачів.

Прикметно, що кінокар'єри обох жінок у 2000-х складалися не найкращим чином. Після культового фільму "На гребені хвилі" (1991), Кетрін зафільмувала кілька нуднуватих бойовиків про справжніх мужчин, а Сандра, багатообіцяюча зірка 1990-х, все глибше загрузала у болоті романтичних комедій.

Проте цьогорічний "Оскар" дав їм шанс реабілітуватися. Біґелоу стала першою жінкою, яка здобула премію в номінації "Найкращий режисер", обійшовши дев'ять інших серйозних суперників, зокрема, свого колишнього чоловіка Джеймса Кемерона із титанічним блокбастером "Аватар". А "несерйозній" Сандрі Баллок, у свою чергу, вдалося подолати таких солідних драматичних актрис, як Меріл Стріп та Гелен Міррен.

[L]Серед цьогорічних претендентів на "Оскар" були і дві картини, які не отримали жодних відзнак, проте мали достатньо високий рейтинг серед американських критиків. Це стрічка Веса Андерсона "Фантастичний містер Фокс", знята у техніці покадрової анімації та чорна комедія братів Коенів "Серйозна людина".

Картина Андерсона, що змагалася за нагороду у номінації "Найкращий анімаційний фільм року", потрапила у неординарну компанію: її суперниками були стрічка "Кораліна" знаменитого мультиплікатора Генрі Селіка, також виконана у покадровій техніці, мальований мультик "Принцеса та жаба" Джона Масекра та Рона Клементса, "Секрети Келлз" Томма Мура та новий витвір студії "Піксар" - "Вперед і вгору" Піта Доктера.

Прикметно, що цього року із комп'ютерною анімацією змагалися фільми, виконані у двох традиційних мультиплікаційних техніках, втім, "Піксар" цілком передбачувано виграв.

Стрічка братів Коенів "Серйозна людина" номінувалася як "Найкращий фільм року". Крім того, Коени, які самі написали сценарій до свого фільму, змагалися у конкурсі сценаристів, але програли Марку Боалу із "Повелителями бурі". У своїй новій стрічці Коени продовжили витончене знущання над американськими фріками та невдахами, але цього разу звернулися до рідної їм теми і змалювали життя в єврейській общині Міннеаполіса кінця 1960-х, у якій колись виростали.

На жаль, ані фаворит цьогорічної церемонії "Повелитель бурі", ані стрічка "На темному боці", ані "Фантастичний містер Фокс", як і "Серйозна людина" поки що не вийшли в український прокат. Тож "Українська правда. Життя" пропонує короткий огляд цих чотирьох картин, безперечно, вартих уваги.

"Повелителі бурі"

Кетрін Біґелоу все життя знімала фільми про крутих чоловіків. Вона із захопленням зображала різні хлопчачі товариства, але її картини виглядали як малопереконливі та здебільшого наївні спроби зазирнути туди, де жінкам не було місця. Цього разу в Кетрін все вийшло ідеально, схоже, що їй таки вдалося поєднати свою пристрасть до "справжніх чоловіків" та любов до кіно.

"Повелителі бурі" - це справді непересічне видовище, і один із найкращих фільмів про війну.

Стрічка розповідає про роботу американських підривників у Іраку. Щодня маленькому загону із трьох чоловік доводиться знешкоджувати бомби, закладені в Багдаді терористами. І щодня вояки наражаються на смертельну небезпеку, адже пояс шахіда може носити хто завгодно, навіть дитина.

Картина прикметна тим, що двох найголовніших її зірок вбивають ще у першій частині фільму, навіть Дженет Лі у "Психозі" Гічкока мала більше екранного часу. Головні ролі у "Повелителях бурі" виконують маловідомі актори, втім, їхні обличчя часто приховані під захисними окулярами чи масками.

Біґелоу фактично уникає будь-якого психологізму та порпання у душевному житті персонажів, для неї головне дія, власне, щоденна робота саперів та їхнє зіткнення із ворожим оточенням. Стрічка оминає традиційні для американського воєнного кіно рефлексії з приводу справедливості війни. Вона показує контрактну армію, де кожен солдат насамперед професіонал. Тож у Біґелоу головують фізіологічні реакції, а не інтелектуальні роздуми про природу речей.

Структура фільму не лінійна, а єдине, що хоч якось впорядковує екранне видовище, це титр, котрий проголошує, скільки ще днів залишається воякам до ротації особового складу. Бігелоу демонструє досконалу режисуру кожної сцени. "Повелителі бурі" - це 131 хвилина чистого саспенсу, який примушує дивитися фільм, не відриваючись від екрану.

Ручна суб'єктивна камера стилізує зображення під документальні зйомки і створює атмосферу небезпечного, запилюженого, брудного міста, наповненого брехливими та підступними жителями. І нехай "Повелителі бурі" маніфестують колоніальний та зверхній погляд на "орієнтала", художні здобутки фільму перевершують усі можливі скарги борців за політкоректність.

Оцінка фільму 5 з 5

"На темному боці"

Стрічка Джона Лі Генкока базується на реальній історії гравця американського футболу Майкла Оера. Він виріс у бідному негритянському районі, де на нього чекала сумна доля багатьох його однолітків, що помирали в перестрілках чи від наркотиків. Проте у Майкла були унікальні задатки напівзахисника - високий зріст, значна фізична маса та швидкі ноги.

За роль у фільмі "На темному боці" Сандра Баллок отримала "Оскар"

Аби грати у шкільні команді, Майклові необхідно було добре вчитися, а він ледь вмів читати та писати, навчаючись у випускному класі. Долею юнака зацікавилася багата родина Туї, яка допомогла йому із навчанням та неабияк посприяла його спортивним досягненням. Зрештою, Туї стали опікунами юного футболіста.

Доля перспективного гравця в американський футбол була оспівана письменником-документалістом Майклом Льюїсом у книжці "На темному боці: Еволюція гри", що була видана 2006 року.

Історія тупуватого, бідного, чорношкірого сімнадцятирічного напівсироти, який завдяки своїй важкій праці та вірі в успіх, досягає вершин, просто не могла залишитися без екранної версії. Голлівуд полюбляє такі заздалегідь виграшні історії, які зможуть зацікавити і розчулити достатньо широку аудиторію.

Більше того, "На темному боці" можна віднести до штибу картин про людей із незвичними здібностями та долями, до яких дуже прихильно ставляться американські кіноакадеміки. Варто згадати стрічку "Людина дощу", яка 1988 року зібрала чотири статуетки, "Запах жінки", що 1989 року здобув нагороду за "Найкращу чоловічу роль" (Аль Пачіно) чи "Розумника Віл Гантінґа", який 1997 отримав два "Оскара".

Картина "На темному боці" наслідує усі ці витвори голлівудського кіномистецтва, демонструючи нам позитивну історію про те, як добре серце та дотримання християнських заповідей може врятувати чиєсь життя.

Фільм практично позбавлений конфліктів, а з героями трапляються лише невеликі неприємності, які не можуть порушити бронебійного оптимізму героїв стрічки. У цьому фільмі немає темних тонів: усі діти слухняні, підлітки безконфліктні, вчителі дружні, тренери чесні, бандити та наркомани благородні, а багатії сповнені бажання допомагати бідним. Героїня Сандри Баллок легко та радісно керує чоловіками та власною родиною і сповіщає, що добрі вчинки роблять її щасливішими.

"На темному боці" - просто ідеальний варіант для християнських місій, а також для тих, хто полюбляє фільми із життєстверджуючим змістом, без насилля, але з мораллю.

Оцінка фільму 4 з 5

"Фантастичний містер Фокс"

Ця стрічка - дебют Веса Андерсона в анімації. До того режисер встиг уславитися своїми абсурдиськими комедіями "Родина Таненбаумів", "Водне життя зі Стівом Зісу" та "Поїзд на Дажерлінґ". У своїх стрічках Андерсон демонстрував незмінну любов до різних дивакуватих та самотніх героїв та змальовував незвичайне життя їхніх химерних родин.

Книжка Роберта Даля "Фантастичний містер Фокс" цілком відповідає цим параметрам. По-перше, вона розповідає про родину лиса, що вступив у двобій із місцевими фермерами. По-друге, "Фантастичний містер Фокс" був першою дитячою книжкою самого Андерсона, тож твір викликає в режисера чимало ностальгійних спогадів про власну сім'ю.

Андерсон запросив до співпраці над картиною знаменитого мультиплікатора Генрі Селіка, що працює в техніці покадрової анімації, але той відмовився від проекту, оскільки розпочинав роботу над "Кораліною". Зрештою, на якість картини відмова Селіка не дуже й вплинула, адже над "Фантастичним містером Фоксом" працювала команда мультиплікаторів, яка фільмувала ще "Тіло нареченої" Тіма Бартона.

Стрічка розповідає про лиса на ім'я містер Фокс. Перед народженням сина він пообіцяв дружині, що покине небезпечну роботу куролова і знайде собі спокійний та постійний заробіток. Лис так і вчинив, він став колумністом у місцевій лісовій газеті, але тваринні інстинкти не дають йому спокою. Разом із другом Опосумом Фокс влаштовує розбійницькі набіги на комори місцевих фермерів. Ґазди не витримують та починають війну проти родини лиса, а заодно і проти всіх лісових мешканців.

Андерсон знайшов спосіб, як найефективніше скористатися можливостями тривимірної анімації. Його герої виконують найкарколомніші трюки та кульбіти, а також співають та танцюють, виглядаючи при цьому реалістично. Не менш правдоподібними виглядають і декорації: лисяче дерево, фермерські обійстя, містечко та підземелля, в якому ховалися звірі

Та яких би героїв не знімав Андерсон, він не втомлюється говорити одне й те ж: довкола ворожий світ, і тим, хто відчуває свою інакшість, потрібно триматися разом, у жодному разі не йти проти своєї природи та власних інстинктів.

Оцінка фільму 5 з 5

"Серйозна людина"

Брати Коени звернулися до спогадів свого дитинства і зняли фільм, дія якого відбувається 1967 року в єврейській общині міста Міннеаполіса.

Героєм стрічки є університетський викладач математики із кумедним (як на наш слух) іменем Лоуренс Гопнік, який раптом зі здивуванням усвідомлює, що його звичне та буденне життя руйнується, немов картковий будиночок: дружина вимагає розлучення, студент-кореєць підкидає хабара, наукова рада може позбавити його місця в університеті, дивакуватий брат має проблеми із законом, а діти зовсім відбилися від рук.

Розгублений Ларрі звертається за порадою до равинів, але ті дають йому химерні відповіді, які не можуть допомогти чоловікові.

І хоча "Серйозна людина" позбавлена звичних для Коенів кривавих сцен, стрічка сповнена просто таки кафкіанського абсурдизму та неприхованого психологічного насилля над героєм. І ці щоденні, ніби незначні, але дуже болючі удари, які отримує Ларрі від своїх близьких, справляють на глядача враження не менш гнітюче, аніж газові камери "Списку Шиндлера".

Герой відчуває щось схоже на щастя лише одного разу - ремонтуючи антену на даху, він помічає сусідку, що засмагає оголеною на своєму подвір'ї.

Однією з особливостей єврейської культури є постійний пошук відповідей на екзистенційні запитання. Проте Бог нікому не відкриває своїх планів. Тож людина все життя змушена вагатися у своєму виборі.

Ларрі Гопнік - це той освічений єврей, якому легше зрозуміти суть експерименту із котом Шрьодінґера, аніж повірити у вищу сутність речей. Його оточення також не надто переймається вірою, звертаючи увагу хіба на правильне дотримання ритуалів. Людина залишається наодинці зі своїми питаннями, а правда у тому, що відповідей в принципі не існує, отже, усі жертви марні.

Оцінка фільму 5 з 5

Усі фото imdb.com