Книговидавець Леонід Фінкельштейн: "Читати українською - це не боляче, це цікаво"

26
27 березня 2008

Леонід Фінкельштейн - жвавий, азартний та вічно молодий директор видавництва "Факт". Професійний читач - як він сам себе називає. Несподіваний та непередбачуваний настільки, що може погодитися видати нову книгу молодого талановитого автора, навіть не читаючи її.

Він стверджує, що воліє випустити кілька нових книжок, аніж завойовувати нагороди - проте саме видавництво "Факт" отримало головну нагороду конкурсу "Книжка року - 2007" за книгу Оксани Забужко "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій".

Фінкельштейн видає книжки українською мовою - і думає про російськомовного читача. Ми вирішили дізнатися, як все це уживається в межах однієї особистості та одного видавництва. Розмова відбувалася під час "Медвіну" - Київського книжкового ярмарку.

- Зараз в Києві відбувається важлива книжкова подія року - виставка "Медвін". Цього року, як і кілька попередніх років, "Факт" представляє свої книжки. Виставки загалом впливають на роботу видавництва та на продажі?

- Виставки це дуже добре. Гадаю, чим їх більше, тим краще. Але під час виставок дуже важливо саме видавцям розуміти, навіщо їм саме ця конкретна виставка. Я вважаю, що виставки - не для того, щоб розбагатіти. Сама назва "виставка" - це реклама, промоушн, показуха.

А чим це погано? Треба показувати, те, що маємо. Я особисто київським "Медвіном" дуже тішуся. Тішуся, перш за все, тому що ідеологічні та моральні важелі цієї виставки кожного року стають більш потужними.

- А що це за важелі?

- Гасло нашого видавництва просте: "Російськомовний - україночитаючий". Ми пояснюємо, що читати українською - це не боляче, це цікаво. І якщо людина в побуті спілкується російською мовою - на здоров'ячко!

Я не збираюся нікого вчити, якою мовою спілкуватися вдома, у ліжку чи за столом. Але ти живеш в країні, яка якимось дивним чином називається "Україною", і головна мова - я не побоюся цього слова - у цій країні повинна бути українська.

Якщо не вмієш розмовляти цією мовою - біда, але ж читати українською вмієш. Моє завдання - дати що читати, тобто якісний товар, познайомити з авторами і книжками, і зробити так, щоб читач вважав себе представником нормальної європейської нації.

- Цього року "Факт" взяв чотири серйозні нагороди на конкурсі "Книжка року". Як ці перемоги впливають на читацькі симпатії?

- Знаєте, якось впливають... Розумієте, я так обережно відповідаю, бо найбільша трагедія нашої країни в цьому сегменті полягає в тому, що я, директор потужного видавництва, не можу зробити нормальне соціологічне обстеження. Як впливають конкурси? Як впливають виставки? Як впливає якість? Які напрями літератури мають більший попит? Не можу...

Соціологічне обстеження робиться на зрізі читачів. А в мене нема цього зрізу, я не знаю, як це зробити, бо нема, де продавати книжки. Якщо рахувати всі книгарні, котрі працюють з українською книгою, то на всю Україну їх менше, ніж книгарень у Варшаві або у Москві.

- "Факт" вирізняється тим, що видає книжки молодих авторів, котрих називають "поколінням двотисячників". Яке ваше ставлення до цього покоління? Чи існує воно, на вашу думку?

- Я думаю, що їх немає. Думаю, велика вада полягає в тому, що ми ділили не по вертикалі, а по горизонталі. Це неправильний поділ - шестидесятники, семидесятники, вісімдесятники, дев'яностники - яке погане слово! - і двотисячники.

Ми вибираємо не старих і не молодих. От мені за паспортом п'ятдесят шість років, але я вважаю себе молодим. Будете сперечатися? Я не знаю, що таке старий чи молодий письменник. Я знаю тільки, що таке письменник.

Тобто чому ми друкуємо цих так званих двотисячників? Тому що ми вважаємо, що це хороша література. Не треба змагатися, хто кращий - бо ми бачили і старих дурнів, і молодих придурків. Вік тут ні до чого.

- В одному з інтерв'ю ви згадували про нову форму книги - інтеркнижка. Чи могли б ви пояснити, що це?

- У нас був проект "Текст + Контекст", котрий видавався як інтегрована книжка - тобто текст і про текст, про автора, трішки епістолярії, трішки критики. Потім ми його припинили, бо без державної підтримки робити такі проекти неможливо.

Зараз ми його реанімуємо - назвали серію "Текст + Контекст new" та видали "Срібний вік" російської поезії в український перекладах", упорядником був Максим Стріха. Та я не впевнений, що вдасться працювати далі.

Але зараз у США починається літературний проект, який називається дуже дивно - "Text and Context". Зважте, це за шість років після нас. Росіяни теж після нас почали проект "Текст. Контекст. Подтекст". Ми почали перші, але наш проект "благополучно загнулся".

- Колись в Інтернеті з'явилося інтерв'ю з власником харківської книгарні, що продає українську книгу. Він жалівся, що зараз випускають лише книжки для багатих, а книжок для бідних вже немає - бо книжки дуже дорогі. Чи згодні ви з такою думкою?

- Звичайно, не згоден. Давайте дивитися. Книжки серії "Exceptis excipiendis", де друкуються і молоді, і не дуже молоді автори, коштують до 18 гривень. Я перепрошую, а скільки коштує півкіла ковбаси? Півкіла ковбаси коштує дорожче, ніж книжка. Але книжки вистачає на довше.

Середня закрутка на книгу, яку дають книгарі - 50-70 %, наш прибуток складає 20-30 %. Якщо ви вважаєте, що це чесно... Я не вважаю. От антологія "Українська мала проза ХХ століття" - 1520 сторінок, коштує 100 гривень. Я перепрошую, але ж там 100 авторів! Це по 3 гривні 33 копійки за кожного автора. За Лесю Українку або Оксану Забужко 3 гривні 33 копійки - це не дуже багато. Тому хай не брешуть, що книги дорогі.

- Ви часто згадуєте про ідеологічний аспект роботи видавництва. У чому він полягає?

- Ідеологічний аспект полягає в тому, що розділяється поняття "бізнес" і "моральний бізнес". Я вважаю, що видавці повинні займатися моральним бізнесом, а не просто бізнесом. Що це значить? Ми повинні робити не те, що приносить надприбутки, не те, про що недомірює держава, а те, що потрібно читачеві.

Це мова, це вибір авторів не за ознакою "у кого є гроші", це морально-ідеологічний вимір. Бо товаришувати з багатими дядями і тьотями з діаспори і видавати мемуари їхніх бабусів та дідусів ми не дуже любимо.

- А доводиться?

Слава господу, дуже рідко. Хоча замовлення ми виконуємо - інакше б не вижили. Проте 70 % продукції випускаємо за власні зароблені гроші.

- Українські письменники часто скаржаться на відсутність професійної критики. Чи поділяєте ви цю думку?

- Поділяю однозначно. Я гадаю, що в Україні професійна критика відсутня. Є критика для тусовки, нема критики для громади. Розумієте, в половині наших часописів пересічний читач не розуміє половини слів. Другу половину не розумію я - хоча я професійний читач.

А от стосовно газет, журналів... Культура взагалі висвітлюється "по остаточному принципу"... Більше того - нема національної культурологічної газети, немає нормального літературного часопису.

- Можливо, цьому могли б допомогти Інтернет-видання, які зараз активно розвиваються в Україні?

- Інтернет допомагає, але допомагає малувато. На сьогоднішній день більшість користувачів Інтернету є не фокус-групою, а обмеженою тусівкою. Я вважаю, що Інтернет поки що не став явищем країни. Наразі він є явищем груп. Хоча наше видавництво має свій сайт, свій ЖЖ, але поки що це є дещо камерним угрупованням, а не явищем загальноукраїнського виміру.

- Професійної критики нема. А чи є професійні письменники? І що це взагалі?

- Професійний письменник - це письменник, що живе, здебільшого, за кордоном. В Україні важко стати професійним письменником. Бо у нас як в анекдоті: "Рабіновіч, що б ти робив, якби став королем? - Я би тоді трохи шив...". Наші письменники так само - всі вони або трішечки журналісти, або трішечки літературні критики...

Це дуже добре, але це заважає стати професійним письменником. Коли Оксана Забужко сидить в Києві і пише книжки, моя мрія - оборонити її від журналістів, громадських діячів, які розривають її на частини, щоб вона щось прокоментувала, десь виступила, кудись прийшла.

Справжнім письменникам не дають можливості творити - настільки вони запотребовані суспільством. І це мені як видавцеві дуже "обідно". А що таке "професійний письменник" для мене як видавця?

Це письменник, що має відповідну, не обов'язково філологічну, освіту, яка йому допоможе творити, і людина, яка має щонайменше талант, хоча бажано - геніальна.

powered by lun.ua