Костянтин Родик - літературний критик з неабияким досвідом за плечима. Директор всеукраїнського рейтингу "Книжка року", колишній головний редактор нині вже неіснуючого літературного часопису "Книжник-review".
3 березня відбулося нагородження переможців рейтингу-2007. За місяць після цього дійства, критик розповів про роль подібних рейтингів, висловив своє бачення українського книжкового ринку, розказав, скільки коштує голос Родика та поринув у спогади про радянський та канадський хокей...
Нещодавно відбулася церемонія нагородження лідерів рейтингу "Книжка року". Зараз маємо дещо дивну ситуацію - коли перемога в рейтингу є престижною, але широкий загал про неї не знає. А у Європі, наприклад, у Франції, престижні нагороди, такі як Гонкурівська премія, широко обговорюються. Як можете це прокоментувати?
Колись ми спробували дослідити, скільки премій є в Україні. Знайшли понад 120. У Франції, якщо мені не зраджує пам'ять, їх вдвічі більше. Та, на відміну від України, там люди знають про Гонкурівську премію, премію Медичі, а решта лишається на маргінесах і це теж нормально.
В Україні так само. Є більш відомі премії - Шевченківська премія, "Книжка року", нагорода Форуму видавців. Є менш відомі. Але говорячи про ставлення загалу...
Коли ми починали у 1999 році, видавці казали, що ми несповна розуму - бо книжок, мовляв, немає. Але ми довели, що, як мінімум, книжки є. Їх тоді набралося близько 500, і їх вдалося більш-менш адекватно зіставити у різних категоріях - дитячі, художні книжки, тощо.
І тоді постало питання відсутності інформації. Спочатку нас дуже виручав наш журнал "Книжник-review", який був задуманий як інструмент інформаційної підтримки рейтингу.
Візьмемо для прикладу ту ж Францію. Там довгий час існувала програма Бернара Піво "Культурний бульйон", де в основному він говорив про літературу. Вона зробила його оцінщиком номер один для французької преси.
У нас же таких програм дуже довго не було. Зараз є програма "Book Citi", але вона розрахована на глядача з тезаурусом на рівні плінтуса, а програма "Книга UA" - це зразок телевізійної давнини. Натомість в сусідній Росії купа книжкових програм. І там, на відміну від нашого ТБ, немає такого суто комерційного ставлення, мовляв, це промоція, за це треба платити видавцям.
Розкажіть про вимоги, яким має відповідати книжка, щоб потрапити у long-list та short-list конкурсу?
Спочатку треба внести ясність у терміни. "Книжку Року" часто називають "конкурсом", але це не конкурс - це рейтинг. Тобто організатори "Книжки року" не потребують подання тієї чи іншої книжки - ми бачимо все, що є на ринку. Нашими джерелами є каталог Парламентської бібліотеки та асортимент книгарень.
Але ми усвідомлюємо, що є також пласт літератури, виданої в регіонах, який лишається невідомими Києву. Це видання, що мають малий наклад, часто дуже гарно видані. Вони швидко розходяться, потрапляють у місцеві бібліотеки - і до столиці просто не доходять, їх неможливо ніде дістати. Зараз ми налагодили стосунки з регіональними книжковими ярмарками - і справи пішли на краще.
А ще буває так, що видавці не хочуть брати участь у "Книжці року". Це як канадська і радянська хокейні школи - які вважалися найкращими кожна в своїй категорії, але одна з одною не змагалися.
І у нас так - є видавництва, які вважають себе творцями сучасної української літератури, мовляв, їх асортимент і є література. Вони кидають певні гроші на промоцію - і бояться, що професіонали порівняють їхню продукцію з іншими виданнями.
Але які все ж таки критерії?
Критерій - професійне виконання. Цього критерію не переважить навіть хабар. Чому? У нас на рейтингу відкрите голосування, яке оприлюднюється в день нагородження. Тобто видно, хто за кого голосував. Тому за нечесного необ'єктивного голосування постане запитання, скільки коштує голос, скажімо, Родика. Голосуючи за хабар, експерт ставить під сумнів своє професійне реноме.
 |
| Костянтин Родик вважає, що українська книжка має бути "однозначно дорожча". Фото www.zaxid.net |
А як, на вашу думку, рейтинг впливає на продажі книжок? Бо, здається, існують різні думки на цю тему - одні кажуть, що продажі підвищуються, інші кажуть, що вплив рейтингів та конкурсів на продажі дослідити вкрай важко...
Це Фінкельштейн так вважає. Але я йому часто говорив: "Поміняй обкладинку, зроби наліпку "Найкраща книжка Бі-Бі-Сі" на книжку Діброви". Він цього не зробив - а каже, що перемога не впливає.
А все через те, що немає конкуренції.
Ринок ще ненасичений, тому різні видавництва можуть спокійно співіснувати. Взагалі ж варто зазначити, що всі книжки, які отримували Гран-прі "Книжки року", перевидавалися.
Українські споживачі формують дещо незвичайний попит на книжковому ринку. "Складна" література, як-то "Notre-Dame d'Ukraine" Забужко, вмить розкуповується та перевидається вдруге і втретє, а література, що позиціонує себе як масова, часто нездатна переступити межу 2000 екземплярів накладу. Чому?
Це є парадоксом тільки на перший погляд. Річ у тому, що наш ринок окупований російським ринком, котрий пропонує дуже великий асортимент масової літератури. А Забужко - одна, і слава Богу.
Поговоримо про "Книжник-review". Колись це був один з небагатьох українських літературних часописів. Після його закриття в Україні так і не з'явилося нічого подібного...
Журнал припинив своє існування 3 роки тому. Зараз про літературу також пишуть "Літературна Україна", споживачем якої є зникаючий прошарок ностальгійного читача, та "Критика", яка орієнтована на достатньо вузький прошарок читачів.
А от видання, яке б орієнтувалося на масового читача та писало про високочолі видання доступно - немає. Ця ситуація доволі небезпечна. Я маю інформацію, що потужні російські видавництва готують вихід свого журналу в Україні.
До речі, говорячи про критику. Письменники часто скаржаться на відсутність професійної критики. З іншого боку, в одному з інтерв'ю ви говорили, що "авторитетної критики не бракує". Чи тотожні поняття авторитетної та професійної критики?
Ну, в певних колах авторитету можна досягнути без професіоналізму, достатньо лише бути промоутером власного імені. А критика - це вид творчої праці, котра вимагає прив'язки до часу, тобто критик має певний календарний план роботи. Це фах, до якого потрібно дорости, причому, в ідеалі, він має приносити гроші, яких би вистачало на життя.
Сьогодні у нас за 3-6 доларів за тисячу друкованих знаків прогодувати себе критик не може. А гонорари на заході за одну статтю дорівнюють гонорару, який в Україні автор отримує за роман. Тому справді часто професійна критика не є авторитетною, бо її не бачать маси. Ну а маси не бачать її через те, що немає видання-трибуни для критики.
Книговидання - це індустрія, а в Україні?
У нас книговидання балансує на межі самодіяльності (це, до речі, термін Загребельного) та індустрії. Тобто ніби-то книжок достатньо, але гонорари неспівставні з гонорарами інших країн.
Які проблеми українського книговидання ви могли б назвати? Які можливі шляхи їх подолання?
В усьому світі книговидання є бюджетонаповнюючою індустрією, яка входить у десятку найпотужніших - разом зі зброєю, нафтою, продуктами харчування... В Україні влада не усвідомлює, що книговидання має наповнювати бюджет. Тобто не фінансова допомога потрібна видавництвам, а змога наповнювати бюджет.
У нас видавець не має де реалізовувати свою продукцію. От заходиш в книгарню, українська книга є, але вона стоїть у куточку, десь в глибині магазину. Складається враження, що українська книга - це такий окремий жанр літератури. Тобто є детективи, є любовні романи, а є українська книга.
А от якщо поставити завдання наповнювати бюджет, то доведеться вживати певних протекціоністських заходів. Але ж росіяни, кажуть, гарно платять, щоб цього не сталося.
Бо Україна для них - дуже важливий ринок, третій після Москви та Петербургу. Для порівняння - 2 російські видавництва випускають більше книжок, ніж вся Україна. Це все велика помилка держави.
А книжка має бути дорога чи дешева?
Вона має бути однозначно дорожча. От наприклад, в Німеччині книжка коштує 19 євро, а чоловічі демісезонні чобітки - 35. Чи можна в Україні купити чобітки по ціні двох книжок? Прив'язку можна робити до чого завгодно - до сигарет, до пляшки горілки.
Коли держслужбовці кажуть, що треба зменшити ціну книжки, вони лукавлять - насправді треба підняти зарплати.
Але все ж таки, який може бути алгоритм подолання кризи у книговиданні Україні?
На Форумі інтелігенції Ющенко сказав, що наступний рік буде Роком книговидавця. Добре, що він прозрів - бо минулорічний Рік книги з тріском провалився, луснув, як мильна бульбашка.
Від чиновників взагалі не можна вимагати креативу. Від них потрібно вимагати створення документів та їх виконання. А то президент все каже, що інтелігенція має стати говорючою... але скільки вже можна говорити?
Також Ющенко сказав, що в бюджеті на наступний рік буде закладено 100 мільйонів гривень для книговидавців. Але ж видавцям гроші в руки давати не можна!
От бачив я на одному стенді книжку, випущену за гроші держави. Звичайна, без суперобкладинки, має коштувати максимум 30 гривень. А коштує 100 - бо була видана на гроші держави, тому видавництво накрутило ціну, як тільки можна.
Можливо, ці гроші варто витратити на рекламу?
Так, реклама - це важливий механізм. Але перш за все потрібно дати видавцям місце, де можна поставити їхні книги на полицю. Бо зараз це майже неможливо - не беруть. Тобто треба налагодити систему збуту. Друге - ці гроші можна витратити на інформаційну підтримку. Цього було би достатньо, за умови збереження пільг.
