Літературний критик Костянтин Родик: "Забужко - одна, і слава Богу"

44
3 квітня 2008

Костянтин Родик - літературний критик з неабияким досвідом за плечима. Директор всеукраїнського рейтингу "Книжка року", колишній головний редактор нині вже неіснуючого літературного часопису "Книжник-review".

3 березня відбулося нагородження переможців рейтингу-2007. За місяць після цього дійства, критик розповів про роль подібних рейтингів, висловив своє бачення українського книжкового ринку, розказав, скільки коштує голос Родика та поринув у спогади про радянський та канадський хокей...

Нещодавно відбулася церемонія нагородження лідерів рейтингу "Книжка року". Зараз маємо дещо дивну ситуацію - коли перемога в рейтингу є престижною, але широкий загал про неї не знає. А у Європі, наприклад, у Франції, престижні нагороди, такі як Гонкурівська премія, широко обговорюються. Як можете це прокоментувати?

Колись ми спробували дослідити, скільки премій є в Україні. Знайшли понад 120. У Франції, якщо мені не зраджує пам'ять, їх вдвічі більше. Та, на відміну від України, там люди знають про Гонкурівську премію, премію Медичі, а решта лишається на маргінесах і це теж нормально.

В Україні так само. Є більш відомі премії - Шевченківська премія, "Книжка року", нагорода Форуму видавців. Є менш відомі. Але говорячи про ставлення загалу...

Коли ми починали у 1999 році, видавці казали, що ми несповна розуму - бо книжок, мовляв, немає. Але ми довели, що, як мінімум, книжки є. Їх тоді набралося близько 500, і їх вдалося більш-менш адекватно зіставити у різних категоріях - дитячі, художні книжки, тощо.

І тоді постало питання відсутності інформації. Спочатку нас дуже виручав наш журнал "Книжник-review", який був задуманий як інструмент інформаційної підтримки рейтингу.

Візьмемо для прикладу ту ж Францію. Там довгий час існувала програма Бернара Піво "Культурний бульйон", де в основному він говорив про літературу. Вона зробила його оцінщиком номер один для французької преси.

У нас же таких програм дуже довго не було. Зараз є програма "Book Citi", але вона розрахована на глядача з тезаурусом на рівні плінтуса, а програма "Книга UA" - це зразок телевізійної давнини. Натомість в сусідній Росії купа книжкових програм. І там, на відміну від нашого ТБ, немає такого суто комерційного ставлення, мовляв, це промоція, за це треба платити видавцям.

Розкажіть про вимоги, яким має відповідати книжка, щоб потрапити у long-list та short-list конкурсу?

Спочатку треба внести ясність у терміни. "Книжку Року" часто називають "конкурсом", але це не конкурс - це рейтинг. Тобто організатори "Книжки року" не потребують подання тієї чи іншої книжки - ми бачимо все, що є на ринку. Нашими джерелами є каталог Парламентської бібліотеки та асортимент книгарень.

Але ми усвідомлюємо, що є також пласт літератури, виданої в регіонах, який лишається невідомими Києву. Це видання, що мають малий наклад, часто дуже гарно видані. Вони швидко розходяться, потрапляють у місцеві бібліотеки - і до столиці просто не доходять, їх неможливо ніде дістати. Зараз ми налагодили стосунки з регіональними книжковими ярмарками - і справи пішли на краще.

А ще буває так, що видавці не хочуть брати участь у "Книжці року". Це як канадська і радянська хокейні школи - які вважалися найкращими кожна в своїй категорії, але одна з одною не змагалися.

І у нас так - є видавництва, які вважають себе творцями сучасної української літератури, мовляв, їх асортимент і є література. Вони кидають певні гроші на промоцію - і бояться, що професіонали порівняють їхню продукцію з іншими виданнями.

Але які все ж таки критерії?

Критерій - професійне виконання. Цього критерію не переважить навіть хабар. Чому? У нас на рейтингу відкрите голосування, яке оприлюднюється в день нагородження. Тобто видно, хто за кого голосував. Тому за нечесного необ'єктивного голосування постане запитання, скільки коштує голос, скажімо, Родика. Голосуючи за хабар, експерт ставить під сумнів своє професійне реноме.

Костянтин Родик вважає, що українська книжка має бути "однозначно дорожча". Фото www.zaxid.net
Інший критерій - форма подачі потенційному покупцеві. Бо покупець зараз купує очима - він може пройти повз дуже гарного, але погано упакованого тексту. Книжка - як цукерка, вона має бути відповідно одягнута.

А як, на вашу думку, рейтинг впливає на продажі книжок? Бо, здається, існують різні думки на цю тему - одні кажуть, що продажі підвищуються, інші кажуть, що вплив рейтингів та конкурсів на продажі дослідити вкрай важко...

Це Фінкельштейн так вважає. Але я йому часто говорив: "Поміняй обкладинку, зроби наліпку "Найкраща книжка Бі-Бі-Сі" на книжку Діброви". Він цього не зробив - а каже, що перемога не впливає.

А все через те, що немає конкуренції.

Ринок ще ненасичений, тому різні видавництва можуть спокійно співіснувати. Взагалі ж варто зазначити, що всі книжки, які отримували Гран-прі "Книжки року", перевидавалися.

Українські споживачі формують дещо незвичайний попит на книжковому ринку. "Складна" література, як-то "Notre-Dame d'Ukraine" Забужко, вмить розкуповується та перевидається вдруге і втретє, а література, що позиціонує себе як масова, часто нездатна переступити межу 2000 екземплярів накладу. Чому?

Це є парадоксом тільки на перший погляд. Річ у тому, що наш ринок окупований російським ринком, котрий пропонує дуже великий асортимент масової літератури. А Забужко - одна, і слава Богу.

Поговоримо про "Книжник-review". Колись це був один з небагатьох українських літературних часописів. Після його закриття в Україні так і не з'явилося нічого подібного...

Журнал припинив своє існування 3 роки тому. Зараз про літературу також пишуть "Літературна Україна", споживачем якої є зникаючий прошарок ностальгійного читача, та "Критика", яка орієнтована на достатньо вузький прошарок читачів.

А от видання, яке б орієнтувалося на масового читача та писало про високочолі видання доступно - немає. Ця ситуація доволі небезпечна. Я маю інформацію, що потужні російські видавництва готують вихід свого журналу в Україні.

До речі, говорячи про критику. Письменники часто скаржаться на відсутність професійної критики. З іншого боку, в одному з інтерв'ю ви говорили, що "авторитетної критики не бракує". Чи тотожні поняття авторитетної та професійної критики?

Ну, в певних колах авторитету можна досягнути без професіоналізму, достатньо лише бути промоутером власного імені. А критика - це вид творчої праці, котра вимагає прив'язки до часу, тобто критик має певний календарний план роботи. Це фах, до якого потрібно дорости, причому, в ідеалі, він має приносити гроші, яких би вистачало на життя.

Сьогодні у нас за 3-6 доларів за тисячу друкованих знаків прогодувати себе критик не може. А гонорари на заході за одну статтю дорівнюють гонорару, який в Україні автор отримує за роман. Тому справді часто професійна критика не є авторитетною, бо її не бачать маси. Ну а маси не бачать її через те, що немає видання-трибуни для критики.

Книговидання - це індустрія, а в Україні?

У нас книговидання балансує на межі самодіяльності (це, до речі, термін Загребельного) та індустрії. Тобто ніби-то книжок достатньо, але гонорари неспівставні з гонорарами інших країн.

Які проблеми українського книговидання ви могли б назвати? Які можливі шляхи їх подолання?

В усьому світі книговидання є бюджетонаповнюючою індустрією, яка входить у десятку найпотужніших - разом зі зброєю, нафтою, продуктами харчування... В Україні влада не усвідомлює, що книговидання має наповнювати бюджет. Тобто не фінансова допомога потрібна видавництвам, а змога наповнювати бюджет.

У нас видавець не має де реалізовувати свою продукцію. От заходиш в книгарню, українська книга є, але вона стоїть у куточку, десь в глибині магазину. Складається враження, що українська книга - це такий окремий жанр літератури. Тобто є детективи, є любовні романи, а є українська книга.

А от якщо поставити завдання наповнювати бюджет, то доведеться вживати певних протекціоністських заходів. Але ж росіяни, кажуть, гарно платять, щоб цього не сталося.

Бо Україна для них - дуже важливий ринок, третій після Москви та Петербургу. Для порівняння - 2 російські видавництва випускають більше книжок, ніж вся Україна. Це все велика помилка держави.

А книжка має бути дорога чи дешева?

Вона має бути однозначно дорожча. От наприклад, в Німеччині книжка коштує 19 євро, а чоловічі демісезонні чобітки - 35. Чи можна в Україні купити чобітки по ціні двох книжок? Прив'язку можна робити до чого завгодно - до сигарет, до пляшки горілки.

Коли держслужбовці кажуть, що треба зменшити ціну книжки, вони лукавлять - насправді треба підняти зарплати.

Але все ж таки, який може бути алгоритм подолання кризи у книговиданні Україні?

На Форумі інтелігенції Ющенко сказав, що наступний рік буде Роком книговидавця. Добре, що він прозрів - бо минулорічний Рік книги з тріском провалився, луснув, як мильна бульбашка.

Від чиновників взагалі не можна вимагати креативу. Від них потрібно вимагати створення документів та їх виконання. А то президент все каже, що інтелігенція має стати говорючою... але скільки вже можна говорити?

Також Ющенко сказав, що в бюджеті на наступний рік буде закладено 100 мільйонів гривень для книговидавців. Але ж видавцям гроші в руки давати не можна!

От бачив я на одному стенді книжку, випущену за гроші держави. Звичайна, без суперобкладинки, має коштувати максимум 30 гривень. А коштує 100 - бо була видана на гроші держави, тому видавництво накрутило ціну, як тільки можна.

Можливо, ці гроші варто витратити на рекламу?

Так, реклама - це важливий механізм. Але перш за все потрібно дати видавцям місце, де можна поставити їхні книги на полицю. Бо зараз це майже неможливо - не беруть. Тобто треба налагодити систему збуту. Друге - ці гроші можна витратити на інформаційну підтримку. Цього було би достатньо, за умови збереження пільг.

powered by lun.ua