Пригоди французьких туристів у Криму

14
12 серпня 2008

Чим Україна може привабити іноземних туристів? Горами? Є Альпи, часто дешевші за українські Карпати. Морем? Є Туреччина та Болгарія - хороша альтернатива за ті ж гроші.

Історією? А ви запитайте в пересічного іноземця, що він знає про трипільську культуру, Ярослава Мудрого, Запорізьку Січ та Центральну Раду... Неповторною архітектурою? Хіба що сталінським ампіром у Харкові.

Тому-то я й зраділа нагоді отримати відповідь на це запитання експериментальним шляхом - останній тиждень липня мені пощастило попрацювати перекладачем з туристичною групою з 9 французів, які приїхали подивитися Крим.

Отже, ця фокус-група показала, що Україна цікавить Францію як:

По-перше, країна предків. Річ у тім, що після Другої світової у Франції залишилося дуже багато українців-колишніх остарбайтерів.

По-друге, як екзотична східна (!) країна. Наприклад, принаймні шестеро з дев'яти туристів раніше відвідали Іран, Пакистан, Ємен, Індію та Камбоджу. Їхня мотивація: подорожами Європою вже нікого не здивуєш, а от Україна - це не попсово.

По-третє, можливість відчути ностальгію та згадати молодість. Життя пост-радянських республік нагадує пересічному французу "за 40" часи правління улюбленого президента Франсуа Міттерана. Цей період у багатьох асоціюється зі свободою, коли ще не існувало сучасної бюрократичної системи.

Україна, в цьому сенсі, виграє через безвізовий з Європою режим та більший, ніж у інших ex-USSR, рівень "європейськості". Тобто Україна - це свого роду "совок-light".

І, нарешті, колишня складова Російської імперії та її історії.

Постійним інтересом користувалися такі історичні події, як Кримська війна, революція 1917 року, Друга світова війна, а також всі історичні пам'ятки, пов'язані з Ялтинською конференцією та російською аристократією. Тому палац Юсупова, Лівадійський та Воронцовський палаци пішли на "ура".

Взагалі, спочатку все скидалося на фільм "Пригоди італійців в Росії" - якісь стереотипи і суцільне нерозуміння. Перший шок - українські поїзди, де довелося провести десь так годин 14. Під кінець першої години подорожі народилася формула "train sibérien", тобто "сибірський поїзд".

І надихнув їх на це явно не холод - кондиціонери не працювали, тому дихати не було чим.

З найсильніших вражень - провідники, чай в купе та санітарні зони. Коли одна з француженок втретє спробувала потрапити в закритий туалет, провідник придумав формулу "француз пі-пі", яку зі сміхом повторював всім українським пасажирам.

А в туалет - ні-ні! Малюнок взято з сайту www.tours.ru
Ну так, дурні французи чомусь у своїх поїздах ставлять по 4 біотуалети на вагон, не стоять в чергах і не страждають через санітарні зони. А у нас - екзотика.

В Криму, звісно, все було менш шоковим, але більш неоднозначним.

З одного боку, прекрасні природні та рекреаційні ресурси. З іншого - купи сміття на туристичних піших маршрутах, недоглянуті пляжі, брудна вода.

Нібито відкрито багато музеїв - але не завжди зрозуміло, за що саме власники беруть гроші. Наприклад, Чуфут-Кале, з порівняно дорогим вхідним квитком за 25 гривень, відзначився 1 громадським туалетом, відсутністю смітників та лавочок чи інших місць для відпочинку.

А руїни Херсонесу взагалі посіли перше місце в хіт-параді - єдиний з усіх відвіданих музеїв, де ціни для іноземців та "своїх" відрізнялися. Французи були обурені. До речі, у їхній країні, з метою розвитку туризму, законодавство забороняє ставити різні ціни.

Інший сюрприз - неможливість взяти індивідуальний квиток у більшість палаців. У туристичний сезон ні в Лівадійський, ні у Воронцовький, ні у Ханський палаци, ні на Панораму в Севастополі неможливо потрапити, не взявши екскурсовода. Не всі пропускають навіть перекладача - довелося трошки повоювати.

Схема така: стандартна екскурсійна група становить від 15 осіб. Викупаєш 15 квитків - екскурсовод твій. Через це деякі музеї довелося пропустити - у Франції, як правило, екскурсоводи водять шкільні групи. Дорослі люди відвідують музей (чи будь-що інше) самі, маючи путівник у руках.

В Криму, до речі, путівників не російською мовою немає. Принаймні, французи, які люблять приїжджати у нову країну підготовленими, користувалися своїми, купленими у Франції, цікавими і детальними провідниками.

Вони так і називаються - "Ukraine Touristique" (Туристична Україна) - і розповідають, що цікавого і де можна побачити у кожному регіоні України. Є навіть карти та схеми проїзду, для тих, хто подорожує на авто.

З позитивів - як завжди, кухня. За 6 днів французи скуштували і татарську, і українську, і українську (чи то кримську?) версію європейської кухні. Залишилися задоволені, особливо звичкою до чаю чи кави подавати печиво, цукерки та тістечка.

Напій тижня - горілка. Якщо в перший кримський вечір стомлені інтуристи обмежилися пивом, то всі подальші вечері проходили під горілку. Причому, вочевидь, французи в курсі приказки "горілка без пива - гроші на вітер". Розумні пили пиво до, горілку після. Більшість, зневаживши поради нашого житлодавця, пила пиво після горілки.

З найяскравішої екзотики - магазин селища Соколиное. Це класичний "back to USSR" навіть для мене, уявіть собі враження французів. Їхнє найбільше замилування та бажання сфотографувати викликали прикрашені тюлем холодильники, задраповані паперовими кольоровими серветками стелажі з горілкою та солодощі в прозорих кульочках, викладені на столі пірамідкою.

Хто займається організацією таких подорожей? Ентузіасти. В Україні таких ентузіастів нема, Франція сама морочитися з розробкою цікавих європейцям туристичних маршрутів не буде.

В даному випадку всім опікувався чоловік на ім'я Даніель, італієць за походженням, француз за громадянством та українець за місцем проживання. Свого часу він приїхав в гості до сина, який проходив стажування з російської мови у Києві - і закохався у нашу країну.

Зараз з ним як з посередником співпрацюють 2 французькі турагенції. Його задача - розробити тури та забезпечити їх виконання, їхня - розмістити ці тури у себе в каталозі та знайти клієнтів.

Як правило, за рік через Даніеля Україну відвідує від 4 до 6 груп по 6-10 осіб. Вартість такого тура для однієї людини - 1600 євро (наприклад, саме стільки становить мінімальна заробітна плата у Франції, так званий SMIC). Сюди входять переліт Париж-Київ-Париж, будь-які наземні переїзди, проживання та послуги перекладача. Входи в музеї туристи сплачують самі.

Після цієї поїздки у мене особисто виникло багато запитань. Приміром куди йдуть гроші, виділені на розвиток туризму в Україні, і який саме туризм на них розвивають?

 

Автор - Ірина Славінська

powered by lun.ua