Екстремальне мандрування по стежках героїв за новими враженнями

16
21 травня 2009
До села ще довго йти вниз
По спаленій землі - полонини готують до випасу
Озеро під горою Стримба
Світ, як перед птахом
Дощ так і не випав...
Ні дерев, ні трави, ні снігу
Висота 1600 метрів. Сніг
Снігові медитації. Набираємось сил
Початок травня - в горах підсніжники
В Карпатах можна і таку красу побачити

І справді, який сенс у цій авантюрі з походом по Карпатах на травневі свята, коли нормальні туристи відкривають сезон мандрівок в теплих Кримських горах. Та ще й не просто похід, а змагання і треба думати не лише про те як дійти до фінішу, а й про те, як обігнати інші команди.

От і мусиш пояснити собі, для чого такі екстремальні розваги. Напрошується тоді щось на зразок наступного:

Від довгого життя у великому місті з'являється відчуття своєрідного "зависання". Починаються депресії, втрачається працездатність, життя стає нецікавим. Буденність стає нестерпною і хочеться якихось змін.

І от вже шукаєш яскравих вражень чи якогось нового досвіду. Якраз вони наповнюють життя тим змістом, котрий дозволяє далі жити й працювати. Простіше кажучи, час від часу хочеться відкрити власну Америку, чи намалювати свою Джоконду.

І йдеться навіть не про якісь героїчні звершення чи геніальні відкриття. А просто про перемогу над власними лінню чи страхом, коли потяг до комфорту відступає перед потребою досягти мети.

Коли отак себе почуваєш, то не звертаєш уваги на криваві мозолі на ногах; не боїшся нічних переходів в незнайомих горах; не зважаєш, що під ногами сніг по-коліно чи болото по щиколотки; спокійно спиш під відкритим небом в самому лише спальнику, а коли дощ, накриваєшся шматком клейонки.

Зрештою, то все не варте й згадки порівняно з тою величчю світу, яку бачиш з підкореної щойно вершини, чи з власноруч зробленого фото гірського краєвиду. Красою захоплюєшся набагато сильніше і осягаєш набагато краще, коли потрібно докласти зусиль, щоб побачити її.

А відчуття що триває найдовше - задоволення собою. Тим, який відірвався від розміреного міського життя і пройшов за неповних 5 днів більше 150-ти км по горах і лісі. Тим, що довів собі, що може бути сильним. Що сприйматиме рутину набагато спокійніше, а людей веселіше.

Заблукали... 
Якщо ж розказати про банальні факти, то всі ці враження - наслідок участі в змаганнях з пішохідного туризму "Стежками Героїв". Цього року вони вже вдесяте проходили в Карпатах. Присвячені були змагання сімдесятій річниці Карпатської України. Проводив їх Пласт (найбільша в Україні скаутська організація) разом з Федерацією туризму.

В змаганнях взяло участь сорок команд в яких було більше 250 учасників. Стартували з міста Хуст на Закарпатті, а фінішували в гірському селі Осмолода на Івано-Франківщині.

Погода цього року посприяла мандрівникам. Мабуть вперше за десять років "Стежки" пройшли "насухо". Ночі, щоправда, були доволі холодні і вітряні, втім це зовсім не дивно для Карпат в цій порі року.

Готуємо їсти і сушимо черевики 

Темп мандрівки витримали на жаль не всі команди. З сорока, які стартували, фінішували лише 19. З них багато дійшли до фінішу в неповному складі. Все таки важке це заняття - швидкісні походи. Але навіть ті, хто пройшов лише половину шляху, набралися купи позитивних емоцій і наснаги до праці ще надовго. А далі будуть нові екстремальні пригоди.

Усі фото Мирослава Пархоменка

Олег Бардяк, для УП

powered by lun.ua