Присмак традицій на один день, або Помріяли – і досить

6
28 червня 2009
Такий спокій на Співочому полі у Києві 27 червня був рідкістю
Обабіч шляху відвідувачів етнофестивалю чекали майстри зі своїм товаром. Можна було придбати дерев’яний посуд…
… і глиняні глечики…
… прикраси, вишиванки, свистки, дитячі іграшки. Все, що народні умільці можуть привести з усіх кутків України на продаж
Для найменших відвідувачів цьогоріч було передбачено чимало розваг
Пошиття одягу для ляльок
І танці з озброєними бабусями
Дітям є чому аплодувати
Кришнаїти, як завжди, на своїй хвилі. Попри оглушливі звучи з головної сцени, біля їхньої палатки лунає інша музика. Прохожих годують солодощами з храму Шріли Прабхупади (засновника Міжнародного Товариства Свідомості Крішни) за пожертвування у 5 грн
Кажуть люди, я сама - наче квіточка...
А на зелених полях довкола сцени – танці і гуляння до смеркання

На тлі відсутності Скрипки дивним каламбуром прозвучали гасло "Країна Мрій - Чиста Країна!" та рішення вважати цьогорічний фестиваль екологічно чистим.

Відтак, попри символіку цифри "6" - знаку стабільності - в повітрі літало передчуття змін.

І зміни не забарилися.

Цього року візи до "Країни Мрій" видавали лише на 1 день. 27 червня натовпи спраглих фолку одягнутих у вишиванки киян і гостей столиці тягнулися просторами Співочого поля.

На Алеї Майстрів традиційно виникали затори - в атмосфері музичного етно-фестивалю сувеніри а ля Андріївський узвіз виглядають зовсім інакше. До того ж, як завжди, ковалі, гончарі, ткачі, писанкарі та інші робітники українських народних ремесел проводили майстер-класи для всіх охочих.

Крім того, традиційно збирали глядачів козацькі розваги, демонстрації та дегустації від Українсько-Японського Центру, частування від українських кришнаїтів, танцювальні майстерні тощо.

Передбачалося, що свіжого звучання додадуть нові для "Країни Мрій" заходи - спільні майстер-класи для батьків і дітей. Дорослих і малечу вчили співати колисанки, читати і слухати казки.

Трохи більше пощастило любителям літератури. Чи не вперше українські літератори переплюнули музикантів і ремісників: їх випустили на сцену аж на два дні - 27 і 28 червня.

На відміну від минулого року, бракувало гучних імен - не було ані нових зірок, ані минулорічних Забужко, Герасим'юка, Кіяновської, Савки. Читання на Літературній сцені обмежилися форматом, близьким до слему, у виконанні "молодих поетів". Видавництво "Смолоскип" представило Анатолія Дністрового, Дмитра Лазуткіна, Богдана-Олега Горобчука, Павла Коробчука. За 2 години до них приєдналися Роман Скиба, Сашко Ушкалов, Сергій Пантюк - і влаштували щось дуже схоже, але назване словом "етночитання".

Сергій Пантюк причепив табличку учасника "Країни мрій" на видне місце 
Порівняно свіжо виглядали хіба що "Русалячі вірші" на літературній сцені "Курінь" у виконанні Оксани Луцишиної, Галі Ткачук, Олесі Мудрак, Юлії Стахівської, та ін. Так сталося, напевно, через небанальне читання та сміливі зміни образів поетес. Цьому сприяла музика, а також їхні самостійні музичні спроби. Наприклад, автор "Славки" Галя Ткачук зіграла на флейті та проречитативила-проспівала декілька віршів.

Одним словом, цьогорічний шанс проявити себе учасники сучасного українського літературного процесу використали дуже неоднозначно. Ніби і книг попродавали, і текстів почитали, але...

Організатори Літературної сцени не змінилися - це брати Капранови. Кажуть, дві голови - краще, ніж одна. Та чомусь - напевно, через спеку - свіжого повітря та ідей забракло. Виступи на Літературній сцені набули присмаку традиційних. Ба, навіть одноманітних - обличчя письменників кочували з одного майданчика на інший, позбавляючи глядачів нагоди відволіктися на щось несподіване.

Організатори літературної сцени брати Капранови: нас ні спека, ні мороз не злякає 

На "Країні Мрій" цьогорічне зменшення кількості фестивальних днів негативно відзначилося на загальній якості - і в сенсі організації, і в сенсі змісту та наповнення. Принаймні, організатори отримали нагоду виявити "діри" в практичній реалізації своїх задумок. Шляхів тут два - або згортати, або розширювати. Що далі? Побачимо наступного року.

В будь-якому разі, вишиванки далеко ховати не варто - святе місце пустим не буває.

Усі фото Дмитра Ларіна

 

Автор - Ірина Славінська

powered by lun.ua