Чи знаєте ви правду про епідемію?

187
1 грудня 2009

Як показали події кількох останніх тижнів, більшість людей в нашій країні дуже серйозно ставляться до питань свого здоров'я, особливо коли цьому здоров'ю загрожує щось масштабне та масове, на зразок епідемії, наприклад, невідомого досі та страшного своїми наслідками вірусу грипу.

Красномовною ілюстрацією до цих події були довгі черги в аптеках, марлеві пов'язки на обличчях перехожих і напівпорожні кінозали та кав'ярні. Більшість людей думали лише про те, як не заразитися, як уберегти себе та рідних від страшної хвороби.

Сьогодні ж чи не кожен пересічний українець, не залежно від наявності в нього медичної освіти, уже може перелічити найбільш дієві методи профілактики зараження грипом. Активно підтримують обговорення цієї теми й засоби масової інформації.

Виникає питання: чи володіє пересічний українець достатньою інформацією про інші епідемії, які так само загрожують здоров'ю кожного? Чи зможе він так само легко відповісти на питання про те, наприклад, як передається ВІЛ-інфекція, у чому різниця між ВІЛ та СНІД, або що можна зробити для зниження особистого ризику зараження?

Відповідь очевидна: навряд.

Та й засоби масової інформації не надто переймаються такими питаннями, попри те, що масштаби поширення епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні в сотні тисяч разів перевищують темпи поширення нового вірусу грипу.

Така ситуація ускладнюється тим, що більшість людей вважає проблему ВІЛ/СНІДу такою, що ніколи їх не торкнеться. Проте є речі, які має знати про ВІЛ та СНІД кожен!

По-перше, на підтвердження очевидної актуальності цієї проблеми можна навести чимало фактів і цифр. Так, за даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України, на 1 липня 2009 в країні зареєстровано 151 320 випадків ВІЛ-інфекції, зокрема 29 018 випадків СНІДу.

В країнах Центральної та Західної Європи кількість ВІЛ-інфікованих осіб становить 730 000. При цьому кількість випадків ВІЛ-інфекції в Україні й далі невпинно зростає: за шість місяців 2009 року зареєстровано 10 043 таких проти 9 415 у минулому році (21,7 проти 20,3 на 100 тисяч населення, відповідно).

Таким чином, цей показник, порівняно з аналогічним періодом попереднього року, збільшився на 6,9%.

На території України ВІЛ-інфекція поширена нерівномірно. Так, є регіони-лідери, де показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію перевищує середній по країні (21,7 на 100 тисяч населення) більш ніж у 2 рази: Дніпропетровська область - 54,8, Миколаївська - 52,2, Донецька - 44,4.

Проте радує, що на цьому сумному епідемічному тлі окреслюється й позитивна тенденція: останнім часом спостерігається зменшення інтенсивності процесу поширення ВІЛ-інфекції. Насамперед це пов'язано зі зміною шляхів передачі вірусу.

З 1995 року по 2007, в нашій країні основним шляхом передачі ВІЛ був парентеральний, тобто кров в кров, переважно при введенні наркотичних речовин ін'єкційним шляхом. Світовий досвід свідчить про те, що споживачі ін'єкційних наркотиків найбільше вразливі до ВІЛ й інфекція серед них поширюється найшвидше.

В Україні зміни відбулися в 2008 році, коли частка статевого способу передачі вірусу виявилася більшою. І ось уже 2009 року число осіб, інфікованих статевим шляхом зростає й далі: питома вага цього шляху передачі ВІЛ склала 43%, а частка ін'єкційного шляху - 36,5%.

Станом на перше липня 2009 року в Україні залишилося лише сім регіонів з 27, де переважає парентеральний шлях передачі ВІЛ.

По-друге, ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) та СНІД (синдром набутого імунодефіциту людини) - не тотожні поняття. ВІЛ - це вірус, який, потрапляючи до організму людини, поступово руйнує імунну систему, що відповідає за боротьбу з інфекціями.

З часом у ВІЛ-інфікованої людини знижується здатність чинити опір захворюванням. СНІД - це вже завершальна стадія розвитку ВІЛ-інфекції, коли організм людини втрачає здатність боротися з різними, навіть найлегшими інфекціями. За відсутності відповідного лікування від моменту зараження ВІЛ до розвитку СНІДу в середньому може пройти від 10 до 12 років.

По-третє, слід пам'ятати, що ВІЛ міститься в організмі в усіх рідинах, але в різній концентрації. Концентрація вірусу, достатня для інфікування іншої людини, міститься лише в крові, грудному молоці, спермі та вагінальних виділеннях.

А це означає, що сльози, слина, піт та сеча ВІЛ-інфікованої людини не несе жодної загрози для інших людей, адже концентрація вірусу в цих рідинах занадто низька.

Тож варто запам'ятати, що існує тільки три шляхи передачі ВІЛ-інфекції.

Через кров, а зокрема:

- у разі спільного використання нестерильних шприців/голок та інших інструментів, що порушують цілісність шкіри;

- шляхом переливання інфікованої крові та її продуктів (на сьогодні в Україні це трапляється рідко, адже донорську кров тестують, зокрема й на наявність ВІЛ);

- через попадання крові інфікованої людини на ушкоджені ділянки шкіри або слизові оболонки.

Під час незахищеного сексу: вагінального, орального та анального без використання презерватива.

Від ВІЛ-інфікованої матері до дитини під час вагітності, пологів та грудного вигодовування. У перших двох випадках ризик значно знижується, якщо вагітна жінка отримувала спеціальне лікування, яке попереджує передачу вірусу від матері до дитини.

При цьому дуже важливо розуміти, що ВІЛ не передається:

- через рукостискання, обійми та поцілунки;

- при спільному користуванні предметами побуту (посуд, рушники, ванна, туалет тощо);

- при спільному користуванні офісною технікою (комп'ютер, телефон тощо);

- у лазні або басейні;

- при чханні або кашлі;

- через укуси комах та домашніх тварин.

Четверте, що необхідно розуміти: єдиний спосіб дізнатися, чи присутній вірус ВІЛ в організмі, - це пройти спеціальний аналіз крові на ВІЛ. Щоб отримати достовірні результати, тестування потрібно провести через три-шість місяців після можливого інфікування.

Адже існує поняття "періоду вікна", який триває від 3 до 6 місяців, коли вміст антитіл в організмі ще може бути не достатнім для визначення тестом, однак це не виключає можливості інфікування!

Тому, якщо Ви коли-небудь мали незахищений секс (без презерватива), Вам рекомендується пройти тестування на ВІЛ. Воно проводиться безкоштовно, за бажанням анонімно. Результати тесту будуть готові за 3-4 дні.

І головне - пам'ятайте: не кожна ризикова ситуація призводить до інфікування ВІЛ, проте навіть від одної-єдиної ви можете заразитись! Тому не нехтуйте можливістю зберегти власне здоров'я, незалежно від того, чи носить загроза епідемії сезонний характер - як у випадку з грипом, чи вона є постійною - як у випадку з ВІЛ. І будьте здорові!

В Києві тестування на ВІЛ можна зробити в Кабінетах довіри Київського міського центру СНІДу:

- Трьохсвятительська, 7 (район станції метро "Майдан незалежності", у приміщенні поліклініки), 279 48 38, 9:00-19:30 (понеділок-п'ятниця);

- Відпочинку, 11 (метро "Святошин", далі тролейбусом №7, автобусом №23 до зупинки "Вернадського"; у приміщенні міської лікарні №5, інфекційний корпус, 1-й поверх), 409 20 80, 9:00-19:30 (понеділок-п'ятниця);

- Бориспільська, 30/а (метро "Чернігівська", трамваєм №22, автобусом №22 до зупинки "Городок"; у приміщенні міської лікарні №2); 11:30-18:00 (понеділок-четвер), 11:00-17:00 (п'ятниця);

- Висоцького, 8 (метро "Петрівка", тролейбусом №30, 31, автобусом №192 до зупинки "Торгівельний центр"; у приміщенні шкірвендиспансера №2), 8:30-15:00 (понеділок, середа), 12:30-19:00 (вівторок, четвер), 9:00-14:30 (п'ятниця);

- національна лінія телефону довіри з проблем ВІЛ/СНІД: 0 800 500 451, icq 271 324528.

Вікторія Кришталь, Київський інформаційно-ресурсний центр з питань ВІЛ/СНІД, для УП

powered by lun.ua