Наше майбутнє: передбачення Тараса Шевченка
І кожен наполягає, що його політичний проект - владний чи опозиційний - якнайкраще відповідає заповітам духовного батька новітнього українства.
Чи справді це так?
Що насправді становить зміст і сенс шевченківського заповіту? Яким він бачив наше майбутнє? А отже, до чого нам варто прагнути, і за що насправді боротись, якщо хочемо якісних змін на краще?
"І на оновленій землі / Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі". Так за рік до смерті, в поезії "І Архімед, і Галілей...", сформулював Тарас Шевченко бачення українського майбутнього.
Щасливого майбутнього, коли національно-визвольна боротьба буде успішно завершена, будь-яка окупація зникне - й українці заживуть повноцінним людським життям.
Але у 1859 році, в переспіві "Осія. Глава XIV" він провіщав і щось жахливе: "Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й знаку на землі, / А ти пишалося колись / В добрі і розкоші! Вкраїно!".
Оновлена українська земля, світ вільних сина і матері, і світ без України, земля загиблих "лукавих чад" - ці дві можливості мабутнього постійно супроводжують нашу націю.
Але Шевченко не лише по-батьківськи надихає чи остерігає.
Він у літературній формі ще й пропонує національну ідеологію, націоналістичний суспільний світогляд та буттєво-історичний, національно-екзистенціальний тип мислення. Мислення у категоріях захисту, відтворення та розвитку нації. Саме такі світогляд і мислення формують новий - шевченківський! - тип української людини! Саме вони покликані забезпечити тривання українців та їх Батьківщини у часі й просторі.
З яких найважливіших компонентів складаються ці світогляд і мислення?
Насамперед Кобзар пропонує три найосновніші національні ідеали, три найголовніші цінності, що повинні б визначати орієнтири життя - й окремої людини, і цілого народу.
Ідеться про Бога, Україну, Свободу.
Передусім життя українця - це життя з християнським Богом, Творцем всього сущого, Батьком правди і волі. Шевченко, як справжній пророк, нерідко веде дискусію з Господом, бачачи невимовні страждання своїх земляків, але утверджує все ж усепереможну віру в Нього як, наприклад, у поемі "Кавказ":
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому!
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
Другий ідеал випливає із закоріненості життя кожної справжньої людини у Батьківщину.
Але це закорінення вимагає осмислення і дії: треба бути по-синівньому відповідальним за Україну перед Богом, предками і нащадками. Тому у медитації "Мені однаково, чи буду..." читаємо:
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Нормальне буття людини і народу неможливе без свободи. Імперіалізм, рабство, неволя, окупації зовнішні та внутрішні спустошують кожного індивіда, деформують усі природні суспільні зв'язки.
Тому третій ідеал утверджує цінність Свободи.
Українець і Україна можуть належним чином існувати у Божому світі лише політично, духовно, економічно вільними. Звідси і заклик до земляків у "Заповіті":
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Окрім трьох ідеалів, ми бачимо в поезії Шевченка велику кількість категоричних імперативів, наказів, що регулюють українське буття і мислення шевченківської людини.
Серед них центральне місце займає імператив національний, найбільш чітко виражений у поемі "Сон" ("Гори мої високії...").
Саме там ліричний герой-християннин висловлює вражаючу готовність пожертвувати найдорожчим - спасінням свої душі - задля ще більш дорогого - врятування буття своєї нації, своєї Батьківщини. Фактично, задля врятування душ своїх земляків:
...Я Богу помолюсь...
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Цю ж жертовність мали б усвідомлювати і ми, озвучуючи слова державного гімну: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу...".
Але чи усвідомлюємо?
Чи пам'ятаємо цей шевченківський наказ - так, як пам'ятали його наші предки, січові стрільці, воїни УНР, наддніпрянські повстанці, бойовики УВО та ОУН, партизани УПА?
Усі озвучені й не озвучені ідеали та імперативи Шевченка органічно включені у його художньо виражену націософію - філософію національної ідеї.
Стрижневим елементом цієї ідеї була й залишається ідея національної державності, показана Кобзарем через наскрізний образ "хати".
Що ж, як не національна держава, повноцінно і на всіх рівнях захищає націю та її буття? Де ще, як не у цій символічній "хаті", народ стає справжнім господарем своєї долі на своїй власній землі? Де ще, як не в Українській Соборній самостійній державі, можуть існувати українські правда, сила і воля? Про це йдеться у "Посланії":
Подивіться на рай тихий
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Саме Тарас Шевченко, його ідеали, імперативи, його животворна національна ідея спонукають замислитися.
Замислитися над нашим сучасним життям і запитати себе наступне: так за чиїми зразками й підказками, за якими цінностями й ідеалами будуємо Україну?
Шевченковими? Навряд чи.
Так чий категоричний імператив утілюємо в життя? - Шевченків? Не віриться.
Так чи українську національну державу, свою державу-"хату", державу українського народу ось уже дев'ятнадцять років будуємо?
Шевченкову? - Неправда.
А якщо так, то чого дивуємося, що й далі перебуваємо рабами "на нашій - не своїй землі"? Що й далі нас визискують і чужинці, і їхні місцеві підпанки-манкурти - "донощики і фарисеї"? Що незмінно ведуть нас різноманітні шахраї від політики у чаді запозичних "з чужого поля" псевдовартостей у прірву небуття?..
Ось уже й на наших очах здійснюєтся апокаліптичне пророцтво генія: "Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й знаку на землі...".
Але порятунок ще можливий.
Кобзар пропонує відважитися на національно-визвольну боротьбу - "Борітеся - поборете! " - і формувати себе, своє мислення і світогляд, формувати державне майбутнє своєї країни відповідно до національних ідеалів, настанов та ідей генія - Тараса Шевченка.
Лише тоді можлива справжня перемога. Лише тоді нас чекатиме інше майбутнє, напророковане іншою його візією.
"І на оновленій землі / Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі".
 |