Три роки самотності і чекання

25
10 червня 2010

Про цю трагічну історію важко й згадувати... Але іншого виходу немає - треба згадати. Публікація для батька - робітника Ямпільського приладобудівного заводу, який сам виховував сина, мабуть, справді остання надія. Бо за три роки поневірянь по кабінетах різного калібру, переписки з державними слугами народу (лиш до Генеральної прокуратури писав близько десяти разів!..) так і залишився ні з чим.

Між тим, батько хоче небагато - щоб достовірно встановили і повідомили йому - чому 11 травня 2007 року при виконанні першого стрибка з парашутом загинув його син (можна сказати ще зовсім дитина - 15 років) - курсант Чернігівського військового ліцею.

"Мій син загинув не на війні, не при виконанні якогось особливо важливого бойового завдання", - пише батько. І це дійсно так. Кулі не свистіли, атаки на амбразуру не було. То за що загинув його Руслан - радість і надія батькова? За що?! Адже в принципі цього не могло статися.

Я сам служив у повітряно-десантних військах. Дуже добре знаю, що непідготовлену на сто відсотків людину до стрибка з парашутом не мають права допустити. Перший стрибок здійснюється при особливих умовах, коли вітер майже нульовий, майданчик приземлення якнайкраще підготовлений.

Що ж до парашута, з яким вперше покидають борт літака чи гвинтокрила, то він практично безвідмовний. Його купол відкривається сам, якщо з якихось причин парашутист не смикне за витяжне кільце.

Одним словом, перший стрибок з парашутом - не спортивний, тут ризик зведений майже до нуля. В усякому разі так мало би бути, а що ж сталося насправді, чого загинула дитина, якій би ще жити та й жити?

Цей знімок Руслан подарував батькові незадовго до свого стрибка

Не дивлячись на свій юний вік, Руслан не був слабаком. Батько показував мені цілу купу різних нагород за перемоги сина в змаганнях з рукопашного бою, інших видів спорту. Це був сильний, сміливий хлопець. Списати вину на нього, мертвого, було б не-полюдськи.

Хоронили його вдома і батько бачив ті рани, "не сумісні з життям"... Чому так сталося, що він так страшно побився, це ж в голову не вкладається?

Може, відповідь на це питання дасть останній лист Віктору Васильовичу Бромарецькому з Генеральної прокуратури, датований 05 червня 2009 року, №08/2-16730-07 за підписом першого заступника начальника Головного управління нагляду за додержанням законів на транспорті та підприємствах оборонної промисловості державного радника юстиції 3 класу Є. Шевченка?

Генеральна прокуратура - штука серйозна, тому краще його зацитувати: "До Генеральної прокуратури України надійшов лист з Секретаріату Президента України щодо надання Вам інформації про стан досудового слідства у кримінальній справі №26/386, порушеній 10.04.08 Чернігівським транспортним прокурором за фактом неналежного виконання службовими особами АСК ТСО України в Чернігівській області своїх службових обов'язків через несумісне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України".

Як бачимо, перший абзац цього документу свідчить про нехороше - виявлено факт, м'яко кажучи, поганого виконання службовими особами своїх обов'язків, які організовували десантування, що й призвело трагедії.

Другий абзац: "Повідомляю, що відповідно до висновку судової інженерно-технічної експертизи безпосередньою причиною загибелі Бромарецького Р.В. був вплив сил при волочінні по поверхні землі після втрати рівноваги в ситуації неможливості погашення куполу парашуту. Дії потерпілого обумовлені об'єктивними причинами, пов'язаними з відсутністю досвіду гасіння куполу в умовах дії пориву вітру, наявність дощу та приземлення за межами площадки. Приземлення потерпілого на відстані 800-1000 метрів від розрахункового місця з технічної точки зору створювали перешкоди для виконання черговим по площадці приземлення своїх службових обов'язків".

Цей абзац листа свідчить про найголовніше - парашут відкрився нормально, до землі Руслан торкнувся живим і здоровим. А далі що? Ви бачили хоча б по телевізору, як мчать по морю під вітрилами на змаганнях легкі спортивні яхти? Купол парашута - це те ж саме вітрило при сильному вітрі!

Воно може волочити за собою парашутиста зі страшенною швидкістю. В громадянську війну часто застосовували варварський метод покарання - чіпляли приреченого на смерть до коня, якого пускали в степ галопом. Тут роль коня відігравав парашут, а роль жертви - Руслан - дитина, вага якої не перевищувала п'ятдесяти кілограмів. А додайте сюди дощ, слизьку землю і матимете повну картину апокаліпсису для однієї людини.

Запитується в задачці, як могли проводити стрибки з парашутом досвідчені дядьки, яким не по 15, звісно, років у шалений вітер, що розносив парашутистів за межі майданчика для приземлення на відстань до одного кілометра, та ще в дощ? Вони що з глузду поз'їжджали чи всі до одного п'яні були на той час?

Парашути для проведення першого стрибка застосовуються не спортивні, дуже прості, вони майже не керовані і в разі відсутності вітру такий парашут ніяк не може летіти, як крило за межі майданчика приземлення. Ніяк! Якщо ж Руслан так далеко залетів на майже некерованому парашуті то, ясна річ, вітер був великий. Недопустимий для проведення стрибків ліцеїстів. То чому ж загинув лише він?

Виходить всі були підготовлені, а він не мав досвіду гасіння купола? По-перше, невідомо, які травми отримали інші парашутисти при такій погоді. А по-друге, батькові відомо, що його син стрибав під кінець стрибків. А від вильоту першої групи і до приземлення останньої могло пройти чимало годин. За цей час і погода могла зіпсуватися не на жарт. У таких випадках стрибки негайно припиняють. Чому ж не припинили в даному разі? Чому у вітер і дощ ризикували життям чужих дітей досвідчені дядьки, які виявилися тепер не дуже сміливими, коли треба відповідати за вчинене?

Ніхто з них навіть не потелефонував батькові, не те що не приїхав до нього додому і не попросив пробачення. Більше того, схоже, вони роблять все, щоб справа загибелі Руслана Бромарецького була зведена на гальмах і благополучно для них була закрита.

Батько втратив сина, Україна - майбутнього хорошого офіцера і крайнього виявити не можуть вже три роки! Якби замість сина простого робітника був син міністра оборони чи Генерального прокурора - сподіваюся, так довго слідство не йшло б і батька не годували б такими обтічними фразами.

"Чернігівською транспортною прокуратурою направлено запит командуванню Сухопутних військ Збройних Сил України щодо виділення спеціалістів в області організації та проведення парашутних стрибків, якого планується залучити до проведення повторної судової інженерно-технічної експертизи", - повідомляє Є.Шевченко.

Минуло три роки після загибелі дитини, а вони й досі спеціаліста в галузі "організації та проведення парашутних стрибків" знайти не можуть в Україні... Шановний пане Генеральний прокурор, допоможіть, будь-ласка, знайти їм потрібного спеціаліста і доправити справу нарешті до суду, бо, схоже, без вашого втручання вони його не скоро знайдуть...

 
Василь Кізка, Ямпіль, Вінницька область

powered by lun.ua