Молодь є – житла нема…

10
26 липня 2010

Для молодих українців найбільшою проблемою є далеко не отримання освіти, доступна медицина чи організація дозвілля. Цією проблемою є квартирне питання.

Втім політики, які насправді добре розуміють наскільки ця проблема є насущною для молоді, воліють або замовчувати її, або навіть на зустрічах з молоддю підміняти її другорядними питаннями - мови, НАТО, історії, одним словом тими, на яких легше за все спекулювати.

За даними дослідження Державного інституту розвитку сім'ї та молоді "Становище студентської молоді України", 62 % опитаних вважають, що "надання житлових кредитів молоді" є тією програмою, яку стосовно молоді повинні реалізувати органи державного управління у першу чергу. Це при тому, що переважна більшість сучасної студентської молоді в Україні є неодруженими/незаміжніми (91,9%).

Уся молодь (18-35 років), за даними того ж Державного інституту, ще більш критично оцінює державну молодіжну політику у сфері забезпечення житлом: 7% "позитивно" (скоріше, позитивно), а 80% "негативно" (скоріше, негативно), при 14% "важко відповісти".

Звісно, є молодь, яка забезпечена власним житлом. На думку більшості дослідників, ці щасливчики або отримали житло у спадок, або квартиру їм придбали багаті родичі, або отримали квадратні метри іншим, часто корупційним шляхом.

Звісно, хтось заробив на власне помешкання чесно і своїми силами. Але таких небагато - зазвичай, це бізнесмени, чий вік уже сягає межі 35 років - граничної межі молодого віку.

Серед тих, хто свого житла не має, багато мешкають в гуртожитках або знімають квартири, або живуть у родичів, які самі потребують покращення житлових умов.

З 1997 по 2009 рік 1,5 млн. молодих сімей та одиноких молодих людей випало з черги на покращення житлових умов. Це сталося не через покращення ситуації, а через досягнення граничної межі молодості, і це при тому, що за ці роки граничний вік було піднято з 28 до 35 років, найвищої межі в Європі. Зроблено це було саме для того, щоб сприяти вирішенню житлових умов. За ці роки, за даними уряду, держава змогла допомогти тільки 30 тис. молодих сімей.

Останні опитування на замовлення держави проводилися у 2003 році. Тоді дані виявилися наступними - наймають квартиру 14% молодих сімей, проживають у своїх батьків чи бабусь і дідусів або ж у інших родичів 39%, кожна друга вважає свої житлові умови незадовільними і лише 17% повністю вдоволені умовами проживання. Навряд чи дані з тих пір змінилися.

Цікавий факт - у половини молодих пар, які живуть з батьками, виникають проблеми в статевому житті, бо в абсолютній більшості випадків розміри жилої площі не дозволяють батькам і молодятам жити хоч скільки-небудь автономно...

Так, за даними соціологічного дослідження компанії "Рейтинг", у віці 18-49 років тільки 54 % займаються сексом. Дослідники з BabyCenter опитали 2000 респондентів і виявили, що 59 % кохаються в присутності дитини, оскільки живуть в одній кімнаті, очікуючи, коли дитина засне. Це також стає причиною того, що молодята утримуються від зачаття дитини.

Соціологія також підтверджує демографічну складову проблеми - понад 22% молодих пар відкладають народження дітей через житлові проблеми, ще 22% через нестачу грошей, що фактично є одним і тим самим.

Житлова проблема є однією з причин того, що шлюб у молодих українців є нетривким. І чи не головною проблемою того, що вони не хочуть народжувати другу чи третю дитину. Тисячі пар відкладають не тільки народження першої дитини, а й сам шлюб, оскільки відмовляються жити з батьками.

І хоча цього року депутати розщедрилися аж на 1 мільярд гривень з держбюджету на фінансування соціального житла, а також на близько 100 мільйонів гривень на житло для молоді, цього аж ніяк не досить, аби хоча б на 5% перекрити потребу молодих людей у власному помешканні.

У країнах Євросоюзу, наприклад, виділяється в середньому до 2% ВВП на будівництво соціального житла. У нас цей показник не дотягує до 0,1%.

Є ціла низка причин, окрім відсутності належного державного фінансування, через які молодь не може навіть розраховувати на придбання власного помешкання.

Це і корумпованість органів місцевої влади, які не хочуть виділяти землю під будівництво соціального житла.

Це і недосконала податкова система - будівельники мають сплатити купу податків і зборів, що суттєво здорожує житлові квадратні метри. Натомість податку на нерухомість досі немає, через що частина збудованих квартир виконує функцію заощаджень.

Це і відсутність доступної для молоді іпотеки, хоча саме іпотека є найбільш дієвим механізмом вирішення проблем з помешканням.

Через ці фактори маємо такі стабільно високі ціни на житло - будівельні компанії змушені піднімати ціни понад реальні ринкові, щоб банально компенсувати витрати, які вони понесли в результаті будівництва (відкати, хабарі, непрямі відрахування тощо).

Крім того, на мою думку, існує така річ, як змова великих корпорацій щодо ціноутворення, з одного боку. З іншого, є змова таких от компаній з метою недопущення конкурентів на ринок житлового будівництва.

Це результат недосконалого антимонопольного законодавства, а також відсутності політичної волі з боку влади покінчити з таким станом речей.

Адже практично в усіх фракціях Верховної Ради є депутати-лобісти великих будівельних компаній, керівники яких спонсорують політичні партії.

Варто також згадати і про такий важливий фактор, як кредитування ринку житла. Тут взагалі маємо "дике право" банків встановлювати високі кредитні ставки та ще й підвищувати їх протягом терміну, на який взято кредит.

Цікаво, що багато політичних сил обіцяли встановити кредитну ставку на рівні 2-4% (БЮТ) чи 5-7% (Партія регіонів), а деякі (Блок Литвина, Сильна Україна) взагалі обіцяли безвідсотковий кредит для молоді.

Втім обіцянок своїх ще ніхто не виконав. Ба більше, за два з половиною роки діяльності нинішнього складу ВРУ це питання навіть не піднімалося.

Єдині "зрушення" в цьому напрямку - це невеличке зростання фінансування на будівництво відомчого житла і слізні обіцянки прем'єра Азарова розпочати будівництво соціального житла ледь не з хрущовським розмахом.

Тиск на владу в такій ситуації взагалі видається єдиним реально дієвим способом домогтися результату. Тільки так можна змусити депутатів прийняти зміни до законодавства, які б заохочували будівництво соціального житла та робили процедуру отримання його більш прозорою.

Тільки під тиском можна змусити банки трохи "затягнути паски" і видавати молодим сім'ям доступні кредити під малий відсоток. Врешті-решт, тільки постійними акціями прямої дії можна домогтися у чиновників на місцевому рівні припинити махінації з відводом земельних ділянок.

Одним словом, молоді в цій ситуації залишається покладатися на свої власні сили і не боятися відстоювати свої права. А інакше політики та підконтрольна армія місцевих чинуш знову все вирішуватимуть за нас.

 
Сергій Пархоменко-Багряний, член національного комітету "Молодіжна Варта: молодь за вами спостерігає!"

powered by lun.ua