"Українська книга" з підтекстом

Програма "Українська книга", у кількості 116 видань, розпочинає свій непростий шлях до українського читача. Здавалося б, кожному, хто любить українську книжку, варто побажати їй не стільки гучного піару чи антипіару, скільки своєчасної появи на полицях книгарень чи бібліотек. Щоб вибаглива читацька аудиторія могла надати справедливої й об'єктивної оцінки.

Однак відразу після затвердження програми, як остаточно сформованого переліку творів, у декого з'явилися неприховані нотки невдоволення. Вочевидь, окремі "навколо-літературні" аналітики мало або й зовсім не читають українських книжок. Невдоволення виникло якщо не з приводу змісту книжок, то бодай прізвищ, причетних до їх створення.

Здається, це теж нормально.

Але ж чи не варто спершу усвідомити просту видавничу специфіку? Адже над написанням кожної книжки, як правило працюють упорядники, редактори і, безумовно, автори. Тож не варто так заповзято дошкуляти тим, хто допомагає авторам підготувати до друку ту чи іншу книжку. Особливо в умовах, коли кількість таких книг і так мізерна, якщо порівнювати нас з іншими державами.

Крім того, із власного багаторічного досвіду як ученого-книгознавця й видавця, знаю, що будь-яка програма ніколи не може бути ідеальною. Що довкола тієї чи іншої позиції можуть біти різні думки й різні оцінки.

Однак, не можна не звернути увагу в цьому контексті на одну красномовну деталь: огульній критиці таких аналітиків піддається програма й робота експертів поза контекстом усієї змістової частини різноманітного переліку майбутніх видань.

Це вже стало недоброю звичкою новочасної української журналістики. Будь-яку добру справу, що робиться на користь ствердження українського інформаційного простору, - на початку огудити, розкритикувати, знеславити. Замість того, аби все ж подати читачеві збалансовану, всебічну й об'єктивну інформацію, що, скажімо, для західної журналістики віддавна є найпершою заповіддю.

Чи не варто було б новітнім літературним цензорам усе ж уважно ознайомитися з усіма розділами "Української книги", побачити в ній широку палітру цікавих, і, переконаний, потрібних сьогодні видань?

Однією з особливостей програми випуску книг за державним замовленням 2010-го року є та обставина, що більшість науково-популярних, довідкових, дитячих чи перекладних видань було включено до переліку відповідно до указів попереднього президента Ющенка та рішень попереднього уряду Тимошенко.

Тут ураховувалася специфіка видавничої діяльності: серйозна книжка твориться значним колективом професіоналів протягом тривалого часу, а не за місяць-два.

Отож, про кон'юнктурні одноденки, місце яких - на газетних шпальтах невибагливих газет, тут не йдеться.

До честі нового уряду, акти попередньої влади щодо соціально значущих книжкових видань не було знято з контролю чи ревізовано. Навпаки, для безболісної реалізації попередніх рекомендацій було збільшено фінансування, аби врахувати нові пропозиції видавців.

Завдяки цьому український читач матиме можливість ознайомитись як зі світовими творами для дітей, так і з цікавими роботами сучасних українських дитячих письменників. Поповняться бібліотечні фонди також літературною шевченкіаною, перекладною зарубіжною класикою, творами для закордонних українців і національних меншин.

Будуть і видання, які викликатимуть у читача не лише ностальгічні спогади про бездумно втрачене, а й спонукатимуть активніше ставати громадою на захист Богом дарованої краси нашої рідної землі. Маю на увазі, скажімо, естетично довершене талановитим фотомайстром Євгеном Дерлеменком неповторне видання "Парки Києва".

З іншого боку, критикам програми "Українська книга" варто було б поцікавитись у самих видавців як приватної, так і державної форм власності, чому перелік схвалених до друку книжок вийшов саме таким? Через які обставини в цьогорічній програмі не номінувалися або відхилялися без вагомих аргументів видання знаних українських письменників чи вчених?

Отож, я проти критиканського підтексту в публікаціях, присвячених проблемам українського книговидання.

Я - за повернення на сторінки наших періодичних видань, на телеканали й радіоефір знищеного новочасними керівниками ЗМІ інституту рецензування книг, у тім числі й тих, які випускаються за державними програмами.

І авторами таких рецензій-оглядів мають стати все ж професіонали, які знають і люблять українську книгу, по-справжньому вболівають за неї.