Епоха двійочників

131
24 грудня 2010

Головними ознаками затятих двійочників у школі були погані оцінки з більшості предметів (окрім праці й фізкультури) та незадовільна поведінка. Власне, такими їх зображували і в популярному дитячому кіножурналі "Єралаш" (щоправда, з певною симпатією) - задерикуватими та мало обізнаними з правописом.

Після бійки у Верховній Раді 16 грудня вже обидві згадані ознаки можуть використовуватися для характеристики представників української політичної еліти. Поки що - окремих.

На прикладі ситуації з помилками в правописі можна простежити закономірність: спочатку явище виникає в низах, потім низи обирають собі подібні верхи, а потім ці верхи роблять звичними нові - скориговані - правила буття.

Оголошення, вивіски з граматичними помилками та далека від точності висловлювання реклама давно перестала бути дивиною в стольному граді Києві. Як-от оголошення з подвоєнням приголосних "с" та "ф" там, де це не передбачено правописом, - у словах "стоймуссор", "оффициальный". Або ж заклик одного з ресторанів замовляти столик у "новорічну нічь".

 

Складно пригадати, щоб у 80-х у публічному обігу були написи з помилками. Згадалася школа й риторичні запитання "навіщо мені вивчати граматику, якщо я піду торгувати в магазин", яке ставили діти тих, хто там вже торгував.

Але, бачте, шляхи Господні непередбачувані. Тепер уже й ті, хто йде торгувати, не позбавлені певної публічності - як-от повноважень писати рекламні тексти для кіосків, у яких вони торгують. Разом із цим публічною стає і їхня безграмотність.

Таке оголошення ("Лутчше нашиго кофе нет!!!") красувалося якось у вікні кіоску. При першому погляді на текст складно зрозуміти, про що йдеться; вимовивши побачений набір літер вголос, можна збагнути зміст.

Коли помилки тільки-но почали з'являтися, це викликало лише певне здивування та дискомфорт. Потім виникла цікавість: а що далі? Далі помилок більшало, і здивування минуло. Залишився дискомфорт й запитання: а далі - що?

А далі були писаний "проффесор" і усна "кааліція". Слід зауважити, що фірмовий прононс Юлії Тимошенко ("чінний", "Януковічь" та ін.) не став безневинною особливістю однієї окремо взятої людини. Скалькована з російської вимова була розтиражована численними ефірами, особливо під час перебування лідерки БЮТ на посту прем'єра.

Для багатьох громадян, не найкращим чином обізнаних із літературною українською мовою та фонетичним принципом письма (як чується - так і пишеться, як пишеться, так і читається), відмінним від російської, французької чи англійської, вимова керівника уряду та просто авторитетного політика також стала певним взірцем.

Ну, а далі була "писча", "у місті Донецькі" та "вЫсокоповажність". Така послідовність обрана тому, що ілюструє "наскрізність" нинішнього "грамотейства": від секретаря міськради та керівника центральної установи - до апарату обслуговування найвищих осіб держави.

 

Тобто написи з граматичними помилками в Україні уже можна прочитати не лише на паркані, але й на банері під час офіційної зустрічі на рівні президентів країн. Утворюється, знаєте, система. А це вже не є приватною справою, бо формує й наше з вами обличчя, як громадян цієї держави, перед світом.

Млява реакція української преси на той випадок (масового обурення помічено не було) дала зрозуміти: нічого страшного в цьому для українського суспільства немає. А так само колись на вулицях Києва почали з'являтися оголошення з граматичними помилками...

Безграмотність "низів" породила безграмотність "нагорі"; а безграмотність "нагорі" слугує взірцем для "низів". Ось така діалектика. Ось таке замкнене коло.

Тепер повернімося до бійки в парламенті. Чи поставить хтось "незадовільно" за поведінку тим, хто переніс у стіни Верховної Ради дворові методи розборок та спричинив тілесні пошкодження іншим? Чи виступить хтось у ролі шкільного вчителя, який скаже: так робити не можна?

Перша реакція Генпрокуратури свідчить - не виключено, що "вчитель" скаже: все гаразд, за це тепер "незадовільно" не ставлять. Як і у випадку з граматичними помилками, масового обурення з приводу цієї ситуації в суспільстві помічено не було. Ну, а те, що не засуджується, згодом стає нормою. Ситуація з граматикою це доводить.

Тож чекаймо, що й модель поведінки, продемонстрована окремими представниками української політичної еліти в стінах Верховної Ради, незабаром стане нормою спочатку для всієї вертикалі державного апарату, а потім і для громадян?

 
Ірина Лукомська

powered by lun.ua