"Культурні провокації". Перші спроби
Трохи сполохано політики реагують на культурні пропозиції...
Через Ганну Герман вдаюся до цієї оповідки...
Сталося це ще в старому році. В УНІАН. На прес-конференції. Диригент Герман Макаренко розповідав, що особливого буде в VII "Новорічному Штраус-концерті". Вперше зазвучить маловідома українцям музика родини Штраусів - полька-мазурка "Хвала жінкам!", "Індіго-Марш", "Полька-жарт" та "Тік-Так".
Маю зізнатися, що проекти маестро Макаренка я обожнюю. Він розшукує по всьому світу певні ноти - аби певні твори вперше зазвучали в Україні! Так, наприкінці жовтня відбувся концерт прем'єр "Музика всіх континентів". До 65-річчя Організації Об'єднаних Націй.
Вперше в Україні оркестр "Київ-Класик" разом зі своїм натхненником і художнім керівником Германом Макаренком виконав: "Моя - батьківщина Австралія" П. Алена, "Моє кохання" І. К. Даіро, арабську пісню "Феве", "Пісенний віночок Китаю", який на свій музичний смак сплів з китайського фольклору маестро разом з оркестром. І чи не вперше у світі "Літо в Буенос-Айресі" А. П'яцолли зазвучало в симфонічній версії!
Моїй радості не було меж. За один концерт моя Душа побувала і на австралійському континенті, і на африканському, і в Південній Америці, і в Північній, і до арабів завітала, і до китайців. Звісно, не обійшлося без музичних геніїв Європи - Чайковського і Штрауса.
Зрозуміло, мої долоні плескали чи не найгучніше за всіх у залі, і певно, це трохи заважало моїм високоповажним сусідам - подружжю Зленкам.
Для мене Анатолій Зленко - один з найдосвідченіших дипломатів сучасності, він очолював міністерство, коли я ще в школу бігала, і тому почути як "дипломат мого дитинства" вільно спілкується різними мовами з іноземцями, що прийшли на концерт, мені було дуже приємно.
А коли моє вухо запеленгувало як молодий дипломатичний голос привітав пана Зленка: "Вельмишановний Анатолію Максимовичу, я підійшов до Вас засвідчити свою повагу!", - о, моя Душа взагалі здумала, що вона опинилася в Київській опері часів мудробородих політиків, ще за довго до того, як в ній вбили Столипіна.
Приземлило мою екзальтовану Душу привітальне слово координатора системи ООН в Україні пана Олів'є Адама. Насправді, воно було живе і дотепне, але мене засмутило, коли пан Адам привітав одного-єдиного парламентаря у залі. Моя голова почала терзатися, хто ж той один-єдиний народний обранець, кому не байдужа вічна музика?...
В УНІАН, на прес-конференції я з'ясувала, що тим, одним-єдиним, був Валерій Сушкевич. А ще я зрозуміла, що можновладці настільки загрузли в політичній багнюці, що їхні душі музику вищих сфер вже не потребують...
Аж тут раптом, мій колега, журналіст з газети, назва якої починається зі слова: "Народна..." (чи-то воля, чи-то доля?)... Так-от журналіст з тієї газети запропонував, мовляв, як було б розкішно, якби "Новорічний Штраус-концерт" з Національної опери показали на великому екрані Майдану Незалежності, біля головної ялинки України!
Герман Макаренко зауважив, що є технічні проблеми зі звуком, адже солісти будуть співати не тільки на сцені, а й в ложі, а хор ще й в партері, й на ходулях, тому для телеверсії треба спеціальні мікрофони.
"Телевізійна душа" Сакади як уявила собі, що на по-голлівудськи освітленому Майдані нон-стоп залунає Штраус! О Боже, це буде так казково, настільки новорічно, і так по-європейськи! При чому здійснити новорічну мрію багатьох можна кількома розпорядженнями однієї небайдужої до класики і близької до влади персони. Мій вибір впав на Ганну Герман.
А оскільки часу до концерту залишався всього тиждень і на "Ланцюг з 6-ти рукостискань", про який йдеться в російському новому фільмі "Йолки", не було часу, я вирішила діяти рішуче. При чому внутрішнє я була переконана, що маю на це моральне право, бо по-перше, прошу не для себе, а для всіх (я-то зі своїми рідними на Штраус-концерт вже запрошена), а по-друге, мають же колись політики першого ешелону допомогти класичній музиці наблизитися до народу?!!!!!
Так-от настрочила sms-ку. 20 грудня 2010 року о 14.50. Вказала своє прізвище часів "1+1".
"Пані Ганно, це тележурналіст Леся Сакада (~Островська "1+1"), оскільки я, як і Ви, мрію жити в КРАЇНІ КУЛЬТУРНИХ ПОЛІТИКІВ і щодо цього маю "101 пропозицію для Президента", але наразі повинна озвучити тільки одну й не свою, але найвіртуознішу, як на мене, для новорічного Майдану, пов'язану з музикою родини Штраусів й диригентом Опери Германом Макаренком. Як мені ліпше викласти прекрасну ідею?".
Мовчанка була кілька днів...
***
Та я звикла до мовчанок політиків. Така сама реакція була і в народної депутатки Наталі Королевської, яку ми разом з композиторкою Неонілою Лагодюк запрошували на авторський концерт в Національну філармонію України.
Справа в тім, що 12 грудня відбулася світова прем'єра джаз-п'єси для фортепіано "Кавалер", присвячена Королю Швеції Карлу ХVI Густаву. П'єса з'явилася після того, як пані Неоніла повернулася зі Шведського Королівства, де проводила майстер-класи в Стокгольмі.
А оскільки я нині працюю в продакшні, який робить новини для "Парламентського каналу", то вирішила, що було б добре ушляхетнювати наших обранців в кадрі, пропонуючи їм відвідувати висококультурні заходи.
Цього разу мій вибір впав на депутатку з "королівським прізвищем", а в sms-ці я повідомила Наталі Юріївні, що за бажанням, після концерту, заради телекартинки, композитор і джазвумен, автор першого в Україні підручника з джазової майстерності, Неоніла Лагодюк особисто для неї заграє свою "Баладу англійській королеві".
Свого часу Неоніла мала шанс її виконати в Букінгемському палаці. І хтозна, можливо ще складеться так, що знайдуться меценати і дипломати, і прозвучить "Кавалер" української джазвумен особисто для Його Величності у Стокгольмі, а "Баладу" на свою честь у виконанні Неоніли Лагодюк почує Королева Британії...
Знаючі люди кажуть, що з коронованими особами буває легше домовитися. Головне, щоб їм ідея подобалася, один день на рік у них за протоколом - цікаві зустрічі. Мене надзвичайно тішить, що є ще на світі монарші особи, які покликані своїми власними персонами захищати високе мистецтво, виконувати свою королівську культурну місію!
А ще надзвичайно несподівано на джаз-концерті прозвучав твір "Уле-данс", присвячений головному фермерові Норвезького Королівства Уле Якобсу. Виявляється, жива ще в "королівській Європі" така традиція - замовляти у композиторів в подарунок ювілярові музичну композицію! От би нашим можновладцям відродити цю традицію! І сімейні архіви буде чим достойним поповнити і "сучасним класикам" матеріальна допомога... І цю ідею озвучити першій збиралися депутатці з "королевським прізвищем". Так марилося, гламурну перетворити в культурну...
Наступного дня в серці української держави, майже на Майдані, у Великій залі Національної музичної академії імені П.Чайковського, відбувся ще один концерт, на який хотілося "витягти" всю Адміністрацію Президента, разом з Кабміном і всіма 450 парламентарями.
А все тому, що ніщо так не облагороджує наші душі як "музика Всесвіту", тим більше, коли звучить небесна арфа. Божественний інструмент! А тут ще не просто одна арфа, а цілий квартет!
Чи не вперше в Україні за часів незалежності зазвучав квартет арф! Уявіть, одразу чотири арфи на сцені! Ведучий концерту, відомий джазовий критик Петро Полтарєв наголосив, що на його пам'яті подібне відбулося на сцені палацу "Україна" ще в радянській УРСР для членів ЦК.
Таку історичну музичну мить новини не зафіксували, хіба-що телевізійна камера "Наголосу дня" для каналу, який мало хто дивиться... Концерт був присвячений 90-річчю видатної арфістки ХХ-го століття, основоположниці української арфової школи, професора Вікторії Полтарєвої.
Між іншим, Вікторія Петрівна була з гетьманського роду, в її родовому древі аж три українські гетьмани значаться! Надзвичайно прикро, що в залі жодного політика... Бодай одна квіточка до її портрету від них... Слава Богу, що концерт взагалі відбувся. Міністерство культури фінансово допомогло - зізнався син видатної арфістки, відомий джаз-критик Петро Полтарєв.
"О - подумала я - може, культурний міністр допоможе і з трансляцією "Штраус-концерту" на Майдані?". Набрала номер його прес-секретаря. Щиро подякувала за концерт "З арфою крізь час". Мені відповіли: "Розумієш, міністр вчився в консерваторії, йому не треба розтлумачувати, хто така Полтарєва, та й з консерваторією нам легше домовитися. А-от з "Штраус-концертом" буде важче... І телевізійники не в нашій компетенції, і міська влада...".
***
Ну, що ж... всі шляхи вели до пані Герман... І я наважилася їй зателефонувати...
"Пані Ганно, вітаю Вас! Мене звати Леся Сакада. Тележурналіст. Кілька днів тому я відправляла Вам sms-ку щодо...".
Голос Ганни Герман неввічливо перервав мене і почав здійснювати допит.
"Тележурналіст якого каналу?" - "Це до справи не має жодного стосунку...- розгубилася я, - можливо, Ви пам'ятаєте мене часів "1+1"... - згадувала я свій творчий шлях, - потім був музей... , а нині я на продакшні, який робить новини "Наголос дня"... - "Не знаю такого! Зможете нормально представитися, тоді й телефонуйте!", - сказала пані Ганя і кинула слухавку. Сакада вирячила очі й промовила сама собі: "Це, Лесінда, тобі ляпас, щоб не заколисувалася "демонстративною висококультурністю"...
Аж раптом в моїй нахабній голові сяйнула думка, я пригадала свою громадську посаду, і відповідь не забарилася. В Адміністрацію Президента 22 грудня о 10.55 полетіла sms-ка: "Панні Ганно, це знову ж таки Леся Сакада. Давайте я представлюся ініціатором громадського руху "Культура об'єднає Україну!" і дозволю собі виказати, що Ваша зайва гоноровість зіпсувала гарну справу! Інколи доцільніше вислухати навіть того, кого не знаєш... Бажаю нам жити в КРАЇНІ КУЛЬТУРНИХ ПОЛІТИКІВ! Перепрошую...".
І якраз, коли я ганьбила себе, мені зателефонувала солістка Національної опери Леся Алєксєєва, оперно-вокальну освіту вона здобула в Австрії, місто Грац, Університет музики та сценічного мистецтва. Запросила на прем'єру італійської опери П'єтро Масканьї "Сільська честь". Виконує головну жіночу партію - Сантуцци.
Обережним після розмови з Герман голосом я спитала, чи має бажання моя тезка познайомитися з нащадком роду гілки рідного брата видатного композитора Максима Березовського - Оленою Малишко http://life.pravda.com.ua/columns/2010/10/7/62476/, вона хотіла б презентувати "хвилюючому драматичному сопрано", так називають голос Лесі Алєксєєвої - старовинні романси з нотної колекції її прабабуні, чернігівської дворянки, яка тікала з тими нотами зі свого родового маєтку в селі Старий Білоус від більшовиків.
"На культурну пропозицію" реакція оперної примадонни була відмінною за реакцію "президентської примадонни". "Звичайно! Березовський був геній! Я знаю його творчість! Моя перша освіта - "хоровий диригент".
"Я вас чекатиму!".
"От що значить Культурна Душа!", - заспокоїлася моя "телевізійна душа".
Ми були на прем'єрі. Разом зі старими нотами. Після вистави зайшли до гримерки. Та змістовної розмови не вийшло. Це був тріумф солістки Лесі: вітання від генерального директора, овації колег, квіти до ніг, автограф шанувальнику, гримери-костюмери, святковий фуршет.
Вже наступної зустрічі Олена Малишко з роду Березовських розкаже солістці Національної опери про свої сенсаційні знахідки. Вона готує доповідь на наукову конференцію "Чернігів дореволюційний", яка відбудеться 14 травня 2011 року в селі Старий Білоус, в садибі Березовських.
Спадкоємиці знатного роду, музична освіта в якому не переривалася, вдалося з'ясувати, чому хресним батьком композитора Григорія Лішина, який мав родовий маєток на Чернігівщині, романси якого виконував Федір Шаляпін і який відкривав Одеський оперний - чому його хрестив особисто імператор Ніколай I?
Більш того, вона розшукала нащадків композитора і вони пообіцяли приїхати на конференцію. А ще фундаторка "Музею-садиби Березовських" підготувала сюрприз для доповідачів.
У сімейних сховищах своєї прабабуні вона розшукала забаву, якою тішилися в шляхетних колах панських маєтків. Називається вона - "Флірт квітів". "От би знайти мецената, щоб масово запропонувати альтернативу гральним картам - прекрасна тема для "Культурних провокацій"! - здогадалася Сакада.
***
Це буде весною 2011, а восени 2010-го ми почали збирати відео для презентаційного ролику проекту "Культурні провокації" - в ньому політики мають з'явитися такими, якими їх на екранах ще не бачили, тобто висококультурними. І це, на превеликий жаль, найдефіцитніші кадри українського телебачення...
Першими, на кого вказав жереб були парламентарі. Ідею сам Бог послав. Зателефонували Олегу Зарубінському.
"Пане Олеже, у нас для блоку Литвина дуже красива, богоугодна пропозиція. В селі Білоцерківці на Пирятинщині, де всі гуртом монастир зводять, 13 листопада буде освячення престолу. А що для литвинівців в тій події надзвичайно знаково, що до храму нещодавно мати і сестра вашого соратника, на жаль вже покійного, Михайла Сироти повернули рідне Євангеліє 1917-го року. Виявляється, в атеїстичну добу його зберігала родина "батька Конституції", його тато з Білоцерківців! Ми б хотіли зафільмувати, як про це вашим депутатам черниця Марія розповідатиме, святу книгу показуватиме...".
"Прекрасна ідея! Я б однозначно приїхав би, якби був в Україні, а так лечу до Варшави. Ця ідея сподобається Литвину!".
Спікеру ми не телефонували. Відправили листа. І не тільки йому.
З народних обранців, яких запрошували, лише Оксана Білозір приїхала на службу до нової монастирської церкви жон-мироносиць. Та ще й з подарунком для престолу, дарохранительницею.
Зазвичай, таїнство освячення престолу відбувається за закритими царськими воротами, в іконостасі, а тут так склалося, що на власні очі можна було побачити церковні обрядодії: як священики престол омивали, забивали в нього ковані цвяхи, воском розгладжували, свяченими ножами зарівнювали, ниткою хрести на чотири сторони світу намотували, святою водою й трояндовим маслом окроплювали. "Таке, - казали віряни, - можна побачити один раз в житті!".
Дуже прикро, що голову парламенту, який спостерігає за винятковим священнодійством, глядачі не побачили. Шкода, що він не почув зворушливу історію про те, що рідний дядько Михайла Сироти викладав в селі математику і був настільки гарним вчителем, що виховав академіка, директора Інституту кібернетики ім. В.Глушкова Івана Сергієнка. Донька академіка, Тетяна, одружилася з галичанином, греко-католиком, політологом Євгеном Жеребецьким. І коли той у цьому полтавському селі придбав собі обійстя - фактично і почалося відродження православного Свято-Георгіївського храму.
Зворушеного Литвина країна не побачила. Натомість побачила, розгубленого... якраз тоді дулю на кульках запускали в парламенті...
***
Ну, і нарешті остання "невдала культурна історія". Пов'язана з Юлією Володимирівною. 6 грудня зателефонував мені один "гербоносний історик" - історію батьківщини він почав досліджувати через призму власного роду. "Докопався" до герба і (цитую) "найдавнішого документа 1600 року, в якому мова йде про князівську грамоту 1243-го та заповіт війта Стрільбич, Сидора з Кульчиць Стрельбицького від 1505 року". Так-от, мовив шляхтич сумним голосом, мовляв не гоже, що в Україні ніхто не згадав трагічну дату - 770 років тому хан Батий захопив Київ...
Я згадала одного французького громадянина, який нашого президента називає "ХАНуковичем" і збагнула, що це тема й "історичні паралелі" Юлії Тимошенко. E-mail надіслав мого листа Марині Сороці, в ньому згадала ювілейні дати, які також залишилися поза увагою піар-технологів БЮТ, і 600-річчя Грюнвальду і 300-річчя Конституції Пилипа Орлика, порадила виправити перед камерою "історичні помилки", вказала ім'я кількох харизматичних істориків, розповіла про Олександра Алфьорова, який свій родовід науково доводить від гетьмана Оліфера Голуба.
Він віднайшов у російських архівах україномовну копію Конституції Пилипа Орлика і передав її до Музею Гетьманства, а ювілейного року презентував свою книгу "Договори і постанови..." (Видавництво "Темпора").
Та, схоже, не скоро Леді Ю буде чаювати з істориками перед телевізійними камерами, як Путіну радять...
P.S. VII "Новорічний Штраус-концерт" на головному Майдані країни все ж таки транслювали!!!
 |