Мистецтво кохання

343
14 лютого 2011

Кохання... Що це? Кожен з нас не раз намагався знайти відповідь на подібне запитання, коливаючись в діапазоні від повного заперечення його існування - з одного боку, до такої ж повної романтичної засліпленості ним - з іншого.

В українській мові два слова описують подібний стан: "кохання" і "любов". Перше вживають для опису лише романтичних стосунків між хлопцем і дівчиною, друге - для змалювання більш широкого спектру почуттів.

В тім числі - і для позначення все того ж кохання - тоді, коли з часом воно втрачає свою попередню романтичність і яскравість. Але зате - стає глибшим.

Бо якось не прийнято казати: "Я кохаю свою дружину". Але зате як логічно буде промовити: "Проживши з нею стільки років, я тільки тепер по-справжньому її полюбив".

А буває, що з роками почуття видозмінюються, набувають нових форм і обрисів, переходять у дружбу. Психологи це так і називають: "любов-дружба". Не найгірший варіант, еге ж?

І все ж - що таке кохання?

Кохання - атрибут молодості?

Так, звичайно, кохання - це безперечно і найперше атрибут саме молодості. Певна річ, передусім воно пов'язано з інстинктом продовження роду. І ті, хто через це його зневажає й знецінює, до певної міри праві.

Але лише - до певної міри. Бо якби все було так просто, то не було б кохання, яке призводить до самогубства (бо хіба ж це - продовження роду?). Не було б нерозділеного кохання, яке триває все життя. Не було б кохання, що впливає на долю людини навіть тоді, коли про створення сім'ї не йдеться.

Якби все було так просто - то було б як у птахів. Почуття тоді виникали б тільки для того, щоб звити гніздо, виростити пташенят, поки ті самі їжу не навчаться здобувати, і потім - назавжди розбігтися. Але в людей воно трохи не так.

Тому насправді кохання не завжди стосується тільки молодості, насправді воно проявляється у різні вікові періоди: розвивається протягом усього життя людини, проявляється по-різному на різних його етапах.

Бо якщо про сексуальну енергію (лібідо) говорять не лише в період розвитку репродуктивної функції, то вже тим більше це стосується почуттів, що супроводжують її появу та затухання.

Тому справжнє кохання, якщо це тільки не любов по розрахунку, майже завжди йде з дитинства. Вважають, що приблизно в 5 років дитина створює сценарій свого життя, який здебільшого включає в себе уявлення і про партнера протилежної статі. А заодно - і про те, скільки їх має бути і яких саме.

У цьому сенсі кохання "за розрахунком" і кохання "справжнє" відрізняються тільки тим, яким саме планам ми слідуємо: теперішнім чи раніше складеним, дорослим чи дитячим. Що таки вкрай важливо - бо віримо, що в дитинстві ще пам'ятаємо щось від своєї справжньої долі, знаємо своє призначення.

А тому тоді, коли йдемо за тим коханням, що має свої корені ще в дитинстві, маємо більше шансів не загубитися, віднайти усі свої здібності. Особливо в тому разі, якщо ці "дорослі" плани визначаються не так нашими власними переконаннями, як нав'язаними нам соціальними ролями.

Тому "справжнє" кохання - це переважно можливість зберегти і розвинути себе, а "несправжнє" - загроза втратити, стати залежним від думки інших людей. По-суті - втратити свою індивідуальність.

Так може це творчість?

Кохання, що включає в себе якісь дитячі уявлення, виконує для нас деякі важливі функції, пов'язані з особистісним розвитком. Спершу - привчає нас до нарцисизму (самозакоханості), що на певному етапі є неодмінною умовою становлення особистості.

Далі, якщо тільки людина не застрягає на цьому першому етапі самозакоханості, що насправді буває доволі часто (в інших ми любимо власне відображення) - ми навчаємось ділитися своїми почуттями з іншою людиною.

Також кохання може бути спрямоване на виправлення глибоких дефектів розвитку в нашому дитинстві - часто пари поєднуються за ознакою подібності у них дитячих травм. А тому пізнавши його, людина в принципі повинна ставати кращою, ніж до цього.

І більш досконалою, ніж без цього дефекту взагалі - бо тільки переживши щось, ми й здобуваємо необхідний нам досвід, стаємо справжньою особистістю.

Ще подібне "дитяче" кохання може спрямовуватися на пошук того, чого нам самим не вистачало в дитинстві. Що ми хотіли би виправити в своєму житті. Так батьки прагнуть дати дітям те, чого їм самим колись не вистачало.

Тому кохання - це не просто ознака молодості. Це й особистісний розвиток, це й спроба побудови нового світу. По-суті - акт творення і світу, і себе в ньому.

Кохання - це коли все вдається!

От і виходить, що завдання нашого життя, як ми їх бачимо, полягають не тільки в тому, щоб як ті пташки - гніздо звити, але й щоб ще чогось поза тим досягнути. І це "ще щось" пов'язане передусім з суспільними цінностями.

Кар'єра, друзі, уявлення про те, якими мали б бути стосунки (не лише сімейні) між людьми. Ми прагнемо реалізувати себе в тому, щоб створити світ таким, яким він нам бачиться. В якому нам самим буде комфортно.

І стосунки з протилежною статтю є лише частиною подібних прагнень. Чоловіки переважно шукають собі дівчину і дружину, яка б дозволила їм реалізувати якісь свої замисли в зовнішньому світі. Жінки - чоловіка, який би дозволив їм стати такими, якими вони хочуть - у внутрішньому.

Хоча буває й навпаки. Але в будь-якому разі, заради цікавості - будете закоханими наступного разу - послідкуйте за своїми думками. Обов'язково помітите, що стосуються вони не стільки самого об'єкту закоханості, як наших планів щодо нього.

І особливо - щодо того, що з його допомогою намагаємося здобути для себе. Тому кохання - це звичайно весь світ, але цей світ не стосується однієї лише людини. Це світ, який ми творимо завдяки цій людині. І який іноді можемо й втратити.

Так кохання стає для нас символом наших життєвих планів, наших мрій і сподівань на їх здійснення. Іноді - тому, що надіємося на допомогу коханої людини. А іноді - тому, що сама наявність кохання служить для нас своєрідним "маркером" - ознакою того, що нам все вдається.

Пов'язані такі надії з тим, що оцінюючи свій розвиток, ми порівнюємо або:

- себе з іншими людьми;

- власні здібності з якимись уявними внутрішніми критеріями.

Наприклад з тим, наскільки легко й швидко нам, на нашу думку, вдається досягати бажаного.

А заодно - оцінюємо й ті почуття, які супроводжують цей процес досягнення бажаного, наскільки позитивними чи негативними вони є для нас. Повноцінна здорова людина переважно не хоче того, що могло би принести їй біль чи страждання.

А кохання насичене усім цим:

- порівнянням себе і коханого з іншими людьми;

- вірою в те, що якщо нам вдалося легко знайти свою половинку, то й інші, здається, набагато складніші речі тим більше нам підкоряться;

- переживанням насичених позитивних (надіємося) почуттів.

Будучи закоханими, ми легко будуємо нові плани і віримо в те, що кохання - це коли легко все вдається... Віримо, навіть незважаючи на те, що іноді воно приносить нам біль і страждання, що не завжди нам все вдається зрозуміти і зробити.

Але надіємося, що завдяки йому навчимося нарешті відрізняти істинне від хибного, добро від зла, правду від брехні. Навчимося створювати світ таким, яким прагнемо його бачити.

А коли - ні?

Окрилені коханням ми вважаємо, що все можемо. Через це часто робимо дурниці. А усі позитивні переживання, пов'язані з коханням, фіксуємо в пам'яті разом з усіма своїми планами і надіями на той момент.

Так вони стають моделлю нашої поведінки. А тому, як правило, вже через кілька років один з колишніх закоханих веде себе згідно до своїх планів і мрій, а інший - згідно до своїх, які насправді були зовсім іншими.

Тоді вони починають сваритись, звинувачуючи один одного в зраді. І що найгірше - кожен з них при цьому по-своєму правий.

А проблема ж лише в тому, що вони думали в момент закоханості, наскільки егоїстичні плани на майбутнє вибудовували і чи враховували в цих планах прагнення іншого.

Чи розуміли, що не все може вийти так, як хочеться і як плануєш? Тому кохання - це ще й вміння мислити. Вміння розуміти що від тебе залежить, а що ні. Вміння помилятися самому і прощати помилки інших.

Так просто! І як, насправді, все-таки складно...

Іноді це й справді мистецтво...

powered by lun.ua