Приречені на смерть

575
17 лютого 2011

Свого часу я двічі народжувала в міському пологовому будинку (МПБ) Івано-Франківська. Все було гаразд, тож я радила своїй сестрі народжувати там. Ярина не мала проблем зі здоров'ям, ніколи не хворіла чимось серйозним, на збереженні вагітності не лежала.

Сестра довго вибирала лікаря, який би приймав пологи. Вирішила довіритись Володимирові Лапі. Завчасно лягла на підготовку до пологів до того ж лікаря. Пройшла всі обстеження. Все було гаразд.

Без шансу на життя

14 січня вранці у Ярини відійшли навколоплідні води. Ми поїхали разом на партнерські пологи, але в пологовий будинок мене не пустили - карантин. Лапа її оглянув, сказав, що все гаразд, чекаємо перейм. Сам поїхав по своїх справах, а її передав черговій лікарці - Наталії Шутці.

Минуло кілька годин, перейми не почались. Ми не хвилювались, думали, що лікарі зараз будуть стимулювати пологи. Але медики поклали її спати, сказали, що якщо за 5-6 годин перейми не почнуться, будуть щось робити. Наступив вечір.

О 17.00 змінився лікар (вже третій за той день!), бо черговій кудись треба було. Ми захвилювалися, бо вже пройшло 12 годин відколи відійшли води, а перейм нема! Дзвонили лікарям, знайомим, які там працюють, щоб на них вплинути... Відповідь одна: "Згідно з новими протоколами ведення пологів треба чекати появи перейм без стимуляції".

Ми вперше про таке чули. А лікарі запевняли: "В нас тактика вичікування". Ярині виписали антибіотик, щоб не було загнивання вод. Я зателефонувала лікарці, професору з того ж пологового будинку, в якої сама народжувала. Вона сказала, що все правильно. Сказала, щоб не переживали, народить сестра до ранку... Я їй повірила!

О 20.00 14 січня прийшла на зміну Тетяна  Чумак  (4-тий лікар!). Вона сказала сестрі, що все гаразд, щоб та йшла спати, а о 7-ій ранку будуть стимулювати пологи. Ми знову повірили лікарям. Потім Ярина знову ходила до Чумак, просила стимулювати, щоб вже нарешті на її зміні родити. На це Тетяна Борисівна відповіла, що перші пологи тривають довго, а вона не може залишатися у пологовому будинку через сімейні проблеми.

На цей час минуло вже близько 15 годин, відколи відійшли води.

А близько третьої ночі 15 числа у сестри почався жар, перейми. Вона до лікарки, а у відповідь почула: "Іди лягай спати, не заважай нам". Ніхто не оглянув її, не перевірив стан вод і не послухав серцебиття дитини. Температуру поміряли аж о 6-ій ранку - була майже 40! А лікарі чекали. Поставили крапельницю, щоб збити температуру. Стимуляції не робили, бо перейми вже самі почалися. Правда, згодом не забули вписати в історію хвороби, що стимуляція таки була.

Перед закінченням зміни Чумак дала моїй сестричці з температурою, з переймами підписати якісь два документи. Сестра дуже погано почувалася, підписала, повіривши на слово лікарям, що це - "щось про лікування". Як потім нам сказали, це була відмова від кесаревого розтину, яке їй ніхто за два дні і не пропонував робити. А Чумак не пішла додому. Вона не забула близько 10-ї ранку прийняти пологи в своєї, наперед домовленої, пацієнтки.

Мама неодноразово просила про зустріч з цією лікаркою, щоб та пояснила стан здоров'я доньки, але медик так і не знайшла на те часу. Аж близько 7-ї ранку до нас вийшов черговий лікар по пологовому будинку Ігор Левицький і пояснив, що причиною такого важкого стану сестри стало загнивання вод. Згодом цей же діагноз підтвердила чергова дитяча лікарка.

В 8.00 вже в суботу 15 січня прийшов новий лікар (5-й!). Сестрі ніяк не могли збити температуру. Почалися потуги, падав тиск. Прийшов Левицький (6-й!), який і прийняв пологи. Як нам потім сказали, рятували Ярину. Дитину витискали. Хлопчик народився синій, не заплакав (2 бали по шкалі Апгар). Малого забрали в реанімацію. Ярину теж.

Всю суботу і неділю вона була в реанімації - сильна інтоксикація через отруєння водами, набряк всіх внутрішніх органів. Дитина в дуже важкому стані, але ми сподівалися, що все буде добре... Як завжди в наших лікарнях, на вихідних не було ані нормальних лікарів, ані нормального обстеження. Аналізи роблять лише загальні, апарату УЗД для дітей нема взагалі!

В понеділок зробили всі аналізи і Ярині, і малому. Результати не показали нічого. Сестру перевели в Обласний перинатальний центр (ОПЦ) з діагнозом шокова нирка та шокова легеня. Як з'ясувалося пізніше, лікарі в ОПЦ хотіли її забирати ще в неділю, а в МПБ не дозволили. Ми про це нічого не знали.

Рівень гемоглобіну впав до 42, запідозрили внутрішню кровотечу, зробили діагностичну операцію. На щастя, кровотечі не виявили. Знову діагноз - "якийсь вірус". Але того вірусу жоден аналіз не показав. За однією з версій лікарів ОПЦ, вона, вірогідно, втратила дуже багато крові при пологах. Лікарі МПБ все заперечують. Записали, що все було в нормі, без особливої крововтрати. Перелили від мене і тата кров, сестричці стало краще. З'явилася надія. Кілька днів вона провела в реанімації, але загрози життю начебто не було.

В п'ятницю 21 січня нам повідомили, що сестру переводять в Обласну клінічну лікарню на гемодіаліз, бо з нирками погано. В ОКЛ її перевезли, як була, в одному халаті по морозі, бо ми навіть не встигли принести одяг. Зробили там аналізи - гемодіалізу вже не треба. Чому ж було просто не привезти в ОКЛ її аналізи? Навіщо було її тягати туди-сюди?

Прокапали - стало краще. В п'ятницю ввечері - знову висока температура. Зробили рентген - запалення легень. Прописали лікування, знову стало краще.

В неділю в обід виписали і мали перевести назад в реанімацію в ОПЦ - її ще після пологів треба долікувати, та й до дитини ближче. Малий на той час вже тиждень був в комі. Ми чекали швидку допомогу, щоб перевезли в ОПЦ. Через 2 години сказали - їдьте своїм ходом, бо нема машини! Та коли ми приїхали, я бачила у дворі ОПЦ 3 машини "швидкої". Хто ж хоче працювати в неділю?

Температура не падала. Лікарі в реанімації ОПЦ заперечили запалення. На прохання мами викликати пульмонолога, казали, що це просто вірус. Аж у вівторок 25 січня ввечері викликали, зробили рентген... а там вже легень майже не видно. Суцільне запалення.

Вона вже не могла сама дихати, в середу дихала киснем через маску. Вже майже не могла говорити. Лікарі в ОПЦ робили, що могли. Я не маю до них претензій. Сказали, що вона підхопила вірус грипу, який дав ускладнення на ще не здорові після тих жахливих пологів легені.

В суботу 29 січня Ярину підключили до апарату штучного дихання, ввели в медичний сон, щоб не мучилася. Лікарі відчайдушно намагалися щось зробити. Ввечері підключили її до оксигенатора (штучної легені). Але було пізно. Через кілька годин моя сестра померла. Легені відмовили, потім серце не витримало. Її синочок промучився 24 дні. Він помер, переживши її лише на 9 днів.

Ця історія страшна, болюча, неймовірна, але це - правда. Лікарі, звісно, все заперечують. Спихають все на невідомий вірус, який за два тижні жоден аналіз і не виявив. А ім'я цьому вірусу - людська байдужість. Це важко читати, але я не можу мовчати. Сестру я не верну, їй було тільки 30 років, але, може, ця історія когось вбереже. Хочу, щоб ні в кого не було такого горя, як зараз в нас...

P.S. Вже після смерті сестри я зайшла до лікаря Володимира Лапи. Хотіла подивитися йому в очі, спитати як він спить після того, як своєю байдужістю вбив мою сестру. Він не поспівчував, не вибачився. Сказав абсолютно спокійно, що таке життя, що так буває. На запитання, чому він не прослідкував за нею, чому жодного разу так і не поцікавився її станом, не зайшов до сестри в реанімацію, він відповів, що в нього було особисте життя і він не мав коли... В очах не було ні тіні жалю...

Вже відбулося два засідання комісії лікарів у цій справі. Звісно, вони все робили правильно, по протоколу. Звинувачують нас, що сестра приховала якусь хворобу, хоч це неправда. А один з лікарів на комісії сказав, що після того, як при пологах піднялася температура, дитина була приречена. І що ми могли відмовитися від тактики вичікування. То чому нам ніхто цього не пояснив тоді?

Редакція готова опублікувати відповідь згаданих у публікації лікарів

powered by lun.ua