Сходили на Дега

Субота, обід. На прохідній Арсеналу жіночка в махровому береті пояснює касиру, що забула вдома пенсійне. Охоронець у свою чергу пояснює дядькові з фотокамерою, що виставку фотографувати не можна, навіть за гроші.

Гардероб майже весь заповнений одягом - на свято зустрічі з прекрасним тепер ходить не менше людей, ніж на Даринок чи то в "Глобус", що не може не радувати.

Не знаю, що очікували усі ці люди, з якими я сновигала по Скульптурному салону, але в очах світився інтерес. Наші глядачі, якщо вже потрапили на масштабну виставку за 40 гривень, все оглянуть неспішно і детально.

Володимир Одрехівський

Прямо по курсу - анфілада українських скульпторів, відомих та не дуже. Серед певної кількості типових для пересічного салону творів зі стрункими дамами, козаками на конях - амебоподібні об'єкти, які якщо і викликають якісь емоції, то виключно ностальгію за 70-ми.

Як на мене, скульптури, як і арт-об'єктів, в Україні немає. Хоча є люди, здатні сучасне мистецтво продукувати. Можливо, справа у замовниках, які замовляють козаків і балерин. Не виключено - в боязні авторів подолати стереотипи. Але людей, здатних оцінити сучасну пластику у нас достатньо - усі бувають час від часу за кордоном і мають принаймні уявлення, що таке сучасна скульптура.

Олексій Золотарьов

Біля робіт Синицького, котрі ми вже мали нагоду побачити не так давно в Музеї сучасного образотворчого мистецтва, занадто охочих пофотографувати на мобільний. Будь-який натяк на нетиповий підхід до передачі образу викликає бурхливі емоції.

Мабуть, саме ці дві роботи, як і головний твір Дега - "Танцівниця" - головні герої глядацьких симпатій. В обох випадках поєднані різні матеріали - від металу до тканини, і ці речі просто бентежать наше втомлене традиційною скульптурою сприйняття.

Костянтин Синицький "Сон Іхтіандра"

Слідом - роботи викладача з Харкова Володимира Кочмара, котрі "витягають" цю частину експозиції. В 2008-му за "Адама і Єву" Кочмар отримав гран-прі на Всеукраїнській трієнале скульптури, котра проходила в Будинку художника. І його роботи (на жаль або навпаки) не втрачають актуальності, адже це вдале поєднання традиційних форм та сучасної інтерпретації.

"Світовид" і "Торс Героя" - речі, достойні того, аби їх тишком нишком таки пофотографувати, принаймні на айфон.

Володимир Кочмар "Адам і Єва"

Ідеально увійшов в експозицію добре знайомий по багатьох виставках (від Венеційської бієнале до виставок на вулицях Києва) об'єкт Віктора Сидоренка: дядько в штанях з голим торсом, цього разу вкритий позолотою у ніші - одне з найкращих експозиційних рішень цього скульптурного салону.

Поруч у темній кімнаті - виставка "Флюр" Андрія Ільїнського та Олени Сагайди. Їхні об'єкти важко зарахувати до сучасного мистецтва (швидше до експонатів "Кімнати страху" гастролюючого лунапарку), але в загальній картині це доволі оригінальний проект.

Андрій Ільїнський та Олена Сагайда

До хітового проекту салону - виставки творів Едгара Дега - окремий вхід. Спершу вражає кількість квадратних метрів, відведена під скляні бокси з невеликого розміру скульптурами танцівниць та коней.

Але коли починаєш знайомство з класиком імпресіонізму, стає зрозуміло, що діла не буде: прожектори сліплять очі і побачити в деталях руку майстра не вийде.

Відео-зона в експозиції Едгара Дега

Для пересічного глядача тут окрема зона з кріслами, де крутять відео-замальовку на тему "Дега, танцівниці, скульптура". Хоча саме тут варто було б транслювати щось більш інформативне.

У центрі експозиції - знаменита "Танцівниця", яка прославила Дега-скульптора. Як відомо, Дега рідко які роботи завершував. З цього приводу жартували: аби художник припинив роботу над якимось твором, його в нього потрібно було відібрати силоміць.

Едгар Дега "Танцівниця"

В іншому крилі Арсеналу - спецпроект добре відомих українських пластиків Олександра Сухоліта та Саїда Ахмаді, відгороджений шторами. По суті, тут відтворена справжня майстерня скульптора, де купа недороблених, але тим і цікавих робіт, поруч з якими правдоподібно встановлені табуретки, столи і відра.

Слідом йдуть роботи молодих авторів, котрих, щоправда, не так багато, як хотілося б, і тут занадто мало нових робіт наших улюблених молодих.

"Лайтбокс" Кадирової ми вже бачимо втретє. Скульптуру Назара Білика зі скляною краплею на обличчі - теж вже не раз. Потішила хіба що голова бабці, створена з використанням целофанових кольорових пакетів Володимира Сая. Порадувала і робота також вже доволі відомого автора Лідаговського "Жінка у ванній".

Олександр Лідаговський "Жінка у ванній" та група об'єктів з "пісяючими хлопчиками"

В окремому залі - проекти "Kiev Fashion Park", який має з'явитись у столиці в 2011 році. На жаль, мало цікавих візуалізацій, за виключенням роботи Володимира Кузнєцова і ще кількох авторів.

Але час покаже, адже зарікатись після цього Скульптурного салону не можна - порівняно з минулим роком прогрес суттєво відчутний. Принаймні орієнтири обрані вірні - скульптура за молодими.