Бути українцем: і знову про культуру

15
8 лютого 2011

У сьогоднішні часи дикого капіталізму українського ґатунку в поєднанні з монстром суцільного споживання ("консьюмеризмом") самі поняття "культура" та "культурні цінності" для багатьох людей, на жаль, втратили сенс, а у деяких викликають цинічну усмішку на обличчі.

Яка культура, коли нам нема на що кав'яр намастити! Ми ж так зайняті зароблянням грошей на плазмовий телевізор у "хрущовку", або як же обійтися без тюнинґу улюбленого "Ланоса"!

Для інших сенс життя полягає в тому, щоб посадити вчасно картоплю, викопати її, з'їсти, потім посадити ще. І так по колу з року в рік.

Третім ввижається, що вони вже схопили Бога за бороду, працюючи в столиці на якогось гембеля, їздячи на "Форд Фокусі" і відпочиваючи щороку в Туреччині чи в Таїланді.

І кого турбує, що у нас закривають музеї, вирубують українські ліси, знищують тварин, руйнують пам'ятки архітектури, що справжніх героїв ми не шануємо, а у почестях ходять вбивці, злодії і ґвалтівники? Яка там культура - головне, щоб "Brioni" гарно сидів!

Саме така повна деградація культурних цінностей спостерігається зараз в Україні. Чомусь нормою стали вважатися підлість, крадіжки, байдужість, егоїзм.

Сусід може похвалитися іншому, що вкрав щось на підприємстві, і це буде сприйнято нормально. Інший "бізнесмен-перекупка" може обдурити нас з вами і заробити на цьому гроші, і це теж буде вважатися як годиться.

Я вже не кажу про вищі щаблі, де розкрадання державних коштів і грабування власного народу є нормою.

При цьому власні низькі вчинки люди схильні виправдовувати турботою про сім'ю, майбутнє дітей або ще чимось, хоч абияк прикрити голого короля своєї натури. Насправді, ці вічні як Всесвіт виправдання можна звести лише до одного - відсутності бажання міняти щось у собі.

Набагато легше спихнути все на державу, владу, погоду або сусіда, аніж збагнути, що проблема в тобі, що твої мораль, культура, цінності давно пішли коту під хвіст.

І що тільки від того, зможеш ти чи ні переламати себе, залежить майбутнє твоє, твоїх дітей і країни. Бо, перефразовуючи знаменитий вислів, культура починається не з іспанської плитки в твоїй ванні, і не з нового iPad. А зсередини.

Хай там як, зрештою, кожен обирає своє життя сам, однак без базових понять культури не може бути особистості, нації, держави, бо природа людська така, що має схильність дуже швидко вбирати в себе негатив і піддаватися лінощам, тупості, сірості й безликості.

Бути культурною людиною - то не тільки пройти шкільну програму з української літератури, складену пострадянськими "проффесорами-номенклатурщиками" і спотворену недолугим викладанням шкільними вчителями.

Це мати в собі сили відкрити світ справжньої, неповторної, красивої, гордої літератури, яка стоїть поруч з іншими літературами світу. Але щоб зрозуміти велич нашої літератури, необхідно почати з малого - навчитися читати українською!

Культурна людина також не зводиться до вдягання вишиванки на етнофестивалі, після якого, захлинаючись пивом і власним патріотизмом, розчулено вигукує "как харашо, бл...!".

Вона не зводиться до спілкування суржиком вдома і російською на вулиці. То не є ознака культури переходити на російську в зрусифікованому місті або начебто з поваги до русифікованого співрозмовника.

То є ознака власної поступливості, слабкості і подвійних стандартів. А також неповагою до розумових здібностей візаві, що протягом двадцяти (sic!) років не зміг опанувати мову тієї ж самої мовної групи.

Культура також полягає в тому, щоб вміти висловитися за правду, навіть якщо ти один серед сотень. Байдужість - то таке саме сприяння злу, як і чин самої кривди.

Нам байдуже, що під носом вирубують наші ліси, що нищать культурні пам'ятки, закривають музеї. Ми ж такі зайняті, все щось заробляємо і заробляємо, а от заробити не можемо.

Виправдовуємося, що все для дітей, але чим вони дихати будуть? В які музей ходитимуть? В яких парках гулятимуть? Мовчазна згода на такі очевидні прояви безкультур'я і є ознакою відсутності культури в собі, не кажучи вже про цілковиту недалекоглядність такої позиції.

Врешті, бути культурним - то мати в собі сили сказати "ні" обставинам, які не є такими вже непереборними.

Народився на Сході або Півдні? То не є причина розмовляти матом, ганьбити все українське і слухати сердючок і кобзонів. Народився в Галичині? То теж не привід переходити на російську в Києві на догоду комусь.

Народився в столиці? То визнай, що життя не зводиться до "потусити" в клубах, купити черговий ґучі (зроблений в Китаї) та поїсти суші. Життя надто цікаве і різноманітне для цього! Але щоб зрозуміти це, необхідно мати внутрішню культуру.

Культура - поняття не стільки зовнішнє, набуте, скільки внутрішнє. Вона не зводиться до того, в якій руці тримати ніж, а в якій виделку. Можна все життя їсти ложкою, але при цьому бути людиною внутрішньо культурною: поважати інших, захищати слабших, робити чесно свою справу, противитися неправді й злу. Культура не залежить від освіти, статків або статусу.

У чому різниця між рівнем культури того, хто ставить свій новий "Мерседес" поперек тротуару, і між тим, хто за кермом "Ланоса" паркується на газонах?

Чому на базарі так звані "інтелігенти" з так би мовити вищою освітою можуть запросто надурити тебе, при цьому сприймаючи обман за норму?

Скажіть мені, чим вони принципово відрізняються від олігархів, що дурять народ так само, але в більших масштабах? Або чим відрізняється повія на Окружній від політичних повій, що торгують як не тілом, то країною?

Тому давайте припинимо нарікання на обставини, піднімемо свої голови від комп'ютера, картоплі чи станка і подивимося на себе з боку. Що ми, кожен із нас, зробив для нашої країни, для підняття її культурного рівня і рівня кожного з нас?

Хтось припинив давати хабарі даїшникам? Чи може якийсь свідомий даїшник перестав їх брати? Чи якісь батьки перестали сувати конвертики вчителям, щоб їхнє чадо кудись поступило? Або, може, наші лікарі, такі самі "бідні", як і вчителі, стали чесно лікувати нас?

От коли наше суспільство дозріє до того, що біс сидить в нас самих, от тоді і почнеться відродження країни.

Коли ми припинимо сприяти ганебним вчинкам, безчесній поведінці, відкритому хамству, а самі почнемо робити посильну щоденну працю, вимагати справедливості, боротися з обманом, підлістю, свавіллям на місцях, от тоді життя в країні зміниться на краще.

Бо держава складається не стільки з Печерських пагорбів, скільки з Калинівок, Березівок, Вуглегорськів та інших міст і містечок, сіл і селищ нашої, але не своєї України. 

powered by lun.ua