Загадуйте бажання!

74
1 березня 2011

На всі свята ми звикли бажати одне одному щастя, хороших друзів, посмішок, життя яскравого, радості, уміння вірити і любити...

Мабуть, у кожного настає в житті той момент, коли всі побажання здійснюються. Я кажу мабуть, бо не знаю, як у інших, але щодо себе, то тепер я точно знаю, що таке щастя, хороші друзі, радість, віра, любов, яке воно - оте яскраве життя, про яке ми всі мріємо.

Цей рік розпочався для мене із Зимового табору для дітей-сиріт, який Міжнародний благодійний фонд "Нове Покоління" уже всьоме організував у Карпатах.

Сашко, Андрійко, Вовка, Максим, Аня, Олег, Влад, Настя... Такі різні... і щирі! Мої нові друзі. Друзі, яких у дорослому житті так не вистачає.

Я не буду говорити, що за два тижні дізналася про них усе: як живуть, про що мріють, як долають труднощі, як справляються з тією чи іншою ситуацією, яку їм підкидає життя...

Вони, напевно, теж, як і всі ми, можуть робити дурниці, але я встигла їх полюбити. Полюбити такими, якими вони є. Таких дітей взагалі любиш якось по-особливому. І не через почуття жалю. Ні, ні в якому разі! Любиш тому, що вони теж уміють любити.

Сашко, Андрійко, Вовка, Максим, Аня, Олег, Влад, Настя... Такі різні: романтичні, веселі, рухливі, добрі... А ще у них, я просто дивуюся, - надзвичайно щирі посмішки і прагнення зробити життя того, до кого вони звикають, кращим.

"Загадай бажання - зірка падає", - сказала мені одного вечора Настя. Чи не вперше у житті я не стала думати, перебирати варіанти, чого б мені хотілося.

Хоча загадувати бажання під падаючу зірку й наївно, я знала, чого хочу: щоб ця дівчинка з чарівною посмішкою - неймовірно позитивна, щира, добра, розумна - була щасливою.

"Я теж загадала, - сказала вона мені. - Моє бажання - для тебе. Воно обов'язково здійсниться". Вона взяла мою руку у свою і посміхнулася.

Тут треба зупинитися, бо ще не придумали таких слів, якими можна описати ті почуття. Я не можу розповісти про таких дітей усе. Не всі вони, звісно, такі ж щирі, добрі, душевні, відкриті як Настя. Їх можна зрозуміти.

Але мені хочеться, щоб у них було якомога більше друзів по той бік інтернату, людей, щирих і не корисливих, які допоможуть, підтримають, порадять, людей, з якими, принаймні, завжди можна відверто поговорити.

Поїдьте у сиротинець! Знайдіть друзів! Обміняйтеся посмішками! Поговоріть! Згадайте про серце! Зробіть дітям дарунки! Не обов'язково матеріальні!

Всі ми, якщо когось любимо, можемо зробити набагато більше, ніж гроші. І ви відчуєте себе щасливими. Обов'язково!

Я кажу так, бо знаю. Бо й мені свого часу казали, що щастя в тому, щоб своє серце віддати іншому. Нехай щасливими будуть ті, кого я люблю. Сашко, Андрійко, Вовка, Максим, Аня, Олег, Влад, Настя... Всі-всі!

powered by lun.ua