Цензура, як привід з нею боротися
Цензура, як інформаційна політика держави - найзгубніше з ненасильницького (ув'язнення, страта, геноцид), що може зробити влада. Про це, здається, й говорити нема чого - всім зрозуміло!, а кому ні - навряд якісь доводи допоможуть.
Проте є інший аспект цензури - мистецька. В Радянському союзі (та й у Сполучених штатах, у свій час) мистецький контроль був складовою загальної підконтрольної інформаційної політики. Зрештою і в Україні лише кілька років тому преса скаженіла від самого факту заборони кількох фільмів до виходу їх на екрани кінотеатрів.
"Заборонена пропаганда війни, насильства та жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, розповсюдження порнографії" - ніби все вірно забороняють Закони України.
З іншого боку, визначень ні порнографії, ні творів, які пропагують всі ті нехороші речі - немає. І на власний розсуд вирішують все наші моралісти, які у вільний час займаються розбещенням малолітніх і на запитання журналістів "чи відрізняється, на вашу думку, фільм зі сценами насильства від фільму, який пропагує насильство?" - відповідає багатозначним протяжним "Еееее...".
Така, саме така абсурдна і смішна мистецька "цензура" є найбільш корисною для митця. Так, вона заважає заробити достатньо грошей на своєму творі, але це завада комерції довкола мистецтва. Творчості ж подібна цензура дає вдосталь поштовхів і приводів для реалізації.
Є такі люди, що, здається, вони можуть все, енергія від них стрілками у всі боки, але якщо їм чогось не заборонить, вони не знатимуть, що саме їм робити, бо можуть прикладати всі свої сили лише для того, аби битися в закриті двері. Якщо їм все дозволити, вони в одну мить перетворюються в митців без мистецтва, які, зрештою, погано закінчують.
Часто цензура ставала приводом для становлення найбільших геніїв і створення найвідоміших шедеврів. Завдяки кодексу Гейза свої шедеври зафільмували чимало геніїв Голівуду, завдяки бунту проти влади та пуританства суспільства з'явилися сюрреалізм та гіппі зі своїм найдосконалішим та найеротичнішим, але таким нетривалим боді-артом.
Проте тут важливо не переступити чітку межу. Все зводиться нанівець в момент, коли моральний контроль кодексу Гейза перетворюється в маккартизм з його переслідуваннями і ув'язненнями. Але це суто політичне переслідування і воно невід'ємне від "цензури, як інформаційної політики держави". Це: "заслання, з забороною писати". А в Сибір, як відомо, не відправляли за мистецтво, відправляли за політику.
Мистецтво ж як таке мало цікавить владу, будь воно еротичне, вульгарне, жорстоке, аморальне. Допоки воно не стає соціально-критичне. І тут теж цензура лише грає на користь якості твору. Саме контролю ми маємо дякувати за такі мистецькі прийоми як - символізм, іронія, натяк та інші речі, які ми звикли називати "вишуканими" та "тонкими".
Користь з цього наступна. Ми давно звикли, що "факти - ніщо!, стиль (їх подача) - все!". Якщо сказати всю правду прямо, ніхто не зверне уваги, адже, по великому рахунку і так всі все знають... або здогадуються. А для розуміння символізму потрібно подумати, включитися в гру, співставити натяки і самому зрозуміти думку, яку намагається донести автор. А після цього, бажано, не забути, подумати, погоджуєшся ти з нею чи ні, перед тим як безповоротно прийняти її за власну.
Саме це завжди розумілося під найбільшою мистецькою похвалою "книжка\фільм, які змушують думати"! Річ сказана прямо не змушує думати, вона вимагає негайного і термінового прийняття або відторгнення. А в зв'язку з нашим природнім і вродженим "переляком", ми звикли відразу від всього відмовлятися і відштовхувати.
Модель подібної цензури зведеної до одного індивідуума добре описав Фройд. Внутрішній людський цензор блокує глибоко в підсвідомості різного кшталту хворобливі сексуальні бажання, почуття провини за щось аморальне та інші дитячі травми. І проривається в свідомість під приводом снів, видінь, обмовок, користаючись для того, аби "обійти цензуру" символізмом та індивідуальними свідомо-підсвідомими паралелями.
Майже ідентично діє мистецтво, не випадково Голівуд, як кінематографічну Мекку, називають "Фабрика мрій" ("грьоз", а відтак - снів) . Бажаючи сказати щось свідомості (суспільству) користається вишуканим арсеналом творчого вираження, який для окремих критиків є єдиним мірилом художньої цінності.
"Шукайте цензора в собі", адже, по великому рахунку, лише ви можете по справжньому собі щось заборонити. І лише під приводом внутрішніх особистих заборон - може заборонити влада та всі інші, паразитуючи на вашій мовчазній згоді.
Як в якомусь інтерв'ю сказав Сергій Жадан, коли мистецтво при владі воно швидко зажирається і втрачає силу, будучи супроти влади, сучасне українське мистецтво має унікальну можливість бути по один бік з суспільством.