Ящик із лампочками чи інформаційний ресурс?

5
4 березня 2011

За іронією долі не дивлюсь телевізора останні кілька місяців. Почалося з технічної несправності, усунути яку можна було достатньо легко, але я свідомо цього не зробила.

Мені стало цікаво, скільки витерплю без телевізора: деякі мої знайомі живуть так роками. І от зрозуміла, що це насправді не важко. На жаль...

Не знаю, скільки ще триватиме мій експеримент, але поки що даю собі раду без телебачення. Тепер мені здаються доречними слова героя фільму "Добраніч і щасти" (Good night and good luck, Джоржа Клуні).

Нагадаю, за сюжетом телеведучий постраждав через цензуру: його відсторонили від ефірів після політичного скандалу. У своєму фінальному виступі перед колегами він сказав, що мріє про те, аби суботнього вечора люди замість тупеньких ситкомів дивилися якісні програми, наприклад, про проблеми медицини.

"Якщо ж телебачення виконує тільки розважальну функцію, то телевізор - це ящик із лампочками..." Реальні події, Америка, 1950 рік. Проте це і нині актуально.

Розважання - та функція телебачення, котру зараз буквально експлуатують. Добре "розвантажують психіку", як сказала Ліна Костенко в "Записках українського самашедшого". З інформаційною функцією нині все зрозуміло - це кримінал і таблоїд, найкращий спосіб оминати політику.

"Труси, носки, часи" - в кого, що, скільки коштує, хто з ким, що їмо, ГМО - це вже стало основною новин. Не в усіх,але здебільшого саме так. Раніше сміялися з "барбосизації" "плюсів", але зараз на це страждає багато хто з каналів. Щодо пізнавальної функції, то як на мене, вона взагалі майже відсутня. Якісно пізнавальна.

Те саме можна сказати і про дитячі програми, їх зовсім мало... Є загроза, що виростуть не діти-індиго, а діти "прихованого потенціалу", якщо й далі говорити мовою Ліни Костенко...

Загалом до всього цього можна ставитися з іронією, не зважати, адже у нас є віддушина - інтернет. Це простір для різноманітних думок, дискусій, якісних шоу. Проте не варто забувати, що далеко не вся країна інтернетизована. Тож вибір є не у всіх.

"Просунуті" - в мережі, а більшість із тих, хто голосує - все-таки дивляться телевізор. Такий, який є. Змушені дивитися. Це в основному люди в селах чи пенсіонери з маленьких містечок. У цього покоління, на відміну від молоді, немає альтернативи, воно не володіє іноземними мовами на тому рівні, аби мати змогу обирати, що дивитися або читати.

Як казав Євген Глібовицький, виступаючи перед студентами нашої "школи": "Не володієш англійською, не розчарований тим, де живеш..." От і виходить замкнене коло із купою запитань.

Чому в нас таке телебачення? Чи це суспільство хоче дивитися таке "кіно"? Звісно ж, йому "дають", женучись за рейтингами... Чи, може, телебачення задає тон суспільству?
Невже не можна не йти на повідку в публіки, а додавати - можливо, трохи в мінус собі - розумних програм?

А як плюс - зробити інвестицію в якісну аудиторію, яка цього вже давно потребує, яка за цим скучила. Де поділася політична журналістика, чому в новинах не-новини? Чому так мало альтернативи й об'єктивності? Одне слово, суцільні запитання.

У моєму улюбленому фільмі "Фрост проти Ніксона" оскандалений президент каже: "Сенсу життю надає ціль..." У чому тепер ціль телебачення? "Між крапельок" і почекати інших часів?.. Знову питання.

Такий, очевидно, зараз час - запитань. Які інколи варто ставити й собі самому теж. Адже це професія, де відповідальність передбачена і за слово, і за мовчання... Закінчу Стівом Джобсом: "Не дайте галасу чужих думок заглушити ваш внутрішній голос".

P. S. Цікаво, чи в результаті цього експерименту я побачу для себе щось нове? Чи стане телебачення для мене джерелом якісної та потрібної інформації? Чи мій телевізор все-таки буде ящиком із лампочками? Досліди тривають ... ☺

powered by lun.ua