Ми, час, життя та конфлікти

119
22 квітня 2011

Час великого посту та наступне свято Великодня - сприятлива пора для пошуку внутрішньої гармонії. І навіть якщо Ви не вважаєте себе віруючою людиною, це не головне. Основне те, що відбувається в Вашій душі, наскільки Ви здатні вирішувати власні конфлікти з користю для себе.

Конфлікти нашого життя

Проблемою розгляду будь-яких конфліктів є те, що й на сьогодні єдиного визначення цього поняття все ще не існує. Немає єдності навіть у підручниках.

Але незважаючи на це, можна виділити кілька ключових понять, які завжди присутні при описі будь-якого конфлікту: обов'язкову наявність суб'єктивної волі (де немає суб'єкту - немає конфлікту), наявність не менш як двох суб'єктів, наявність спільних для них обох ресурсів.

Крім того, особливе значення має наявність такої спільної для них цілі, яка суб'єктивно сприймається для кожного з них як однакова (влада, посада, незалежність, можливість отримання певних благ), але об'єктивно може належати лише одному з них.

Наприклад, посада начальника чи право розпоряджатися чиїмсь (іноді й власним, як у випадку конфлікту підлітка з батьками) життям.

Ну і нарешті, останньою визначальною рисою конфлікту є його динамічний розвиток в часі - конфлікт виникає лише там, де інтереси і вчинки задіяних в ньому осіб співпадають в часі.

Це дає змогу схематично зобразити його наступним чином:

 

Така схема дає можливість відносно легко аналізувати конфліктні взаємодії та прогнозувати їх подальший розвиток навіть в тому разі, коли з першого погляду зрозуміти, в чому саме полягає їхня суть, не вдається.

Так, наприклад, зміщення по "часовій осі" вліво, коли конфлікт переходить у боротьбу за ресурси, здебільшого його тільки загострює. А зміщення вправо, перехід до нових, більш значимих цілей - переважно згортає.

Схожим чином це сталося у Карибській кризі 60-х років минулого століття між СРСР і США. Тоді, коли конфлікт перейшов у боротьбу за ресурси (територію Куби), він заледве не закінчився ядерною війною. А коли сторони перейшли до більш значимих цілей, усвідомили загрозу знищення всього світу - завершився.

Подібна схема дозволяє виділити й інші шляхи розв'язання конфліктів, крім переходу до більш значимих і більш віддалених цілей - відмову від своїх прагнень одним із суб'єктів, територіальний (так роблять діти, ділячи іграшки чи пісочницю) або часовий поділ ресурсів (черга в магазині за дефіцитним товаром).

Наші внутрішні конфлікти

Але в тому разі, коли ми говоримо про внутрішні конфлікти людини, ми стикаємося з деякими додатковими труднощами:

- незвичність з погляду структури конфлікту: немає суб'єктів конфліктної взаємодії в особі окремих індивідів або груп людей;

- специфічність протікання і прояву у формі важких переживань та специфічних станів - страху, депресії, стресу, іноді навіть неврозу;

- латентність, внутрішній конфлікт нелегко виявити. Часто людина сама його не усвідомлює, маскуючи за удаваною ейфорією або активною діяльністю.

І хоча з часів Зигмунда Фройда поняття конфліктності внутрішнього життя людини міцно увійшло в наші уявлення, єдиного розуміння її причин ще й досі немає. Фройд такими причинами вважав зіткнення прагнень різних частин особистості - "Его", "Супер-Его" і "Воно".

Але на практиці такий поділ здебільшого виявляється достатньо умовним. Особливо, якщо врахувати, що у внутрішньому конфлікті, як правило, одна сторона конфлікту виявляється витісненою, а тому й не усвідомлюється самою людиною.

Тому про такі конфлікти нерідко доводиться судити опосередковано, за своєрідними "маркерами", що їх супроводжують - наявністю станів фрустрації та тривожності, незрозумілими страхами і депресивними нахилами.

І вже тим більш складно зрозуміти суть такого конфлікту самій людині, адже для неї він виражається в протиріччях між різними її потягами і нахилами, між різними частинами її цілісної особистості, кожна з яких і є нею самою.

В пошуках гармонії

І хоча наведена схема розгляду конфліктів не дозволяє повністю описати усе внутрішнє життя людини, а проте в якійсь мірі все-одно допомагає зрозуміти закономірності їх розвитку і можливості розв'язання.

Так внутрішній конфлікт виникає лише тоді, коли для людини якісь дві можливості є в однаковій мірі значимими і коли досягнення однієї з них автоматичне означає неможливість досягнення іншої.

Крім того, щоб конфлікт розвивався, треба, щоб прояви різних прагнень людини співпадали в часі - інакше якщо якась одна можливість реалізовується швидше іншої - тим самим конфлікт вичерпується.

Тому тоді, коли ми самостійно не можемо вибрати якусь одну альтернативу, в нас машинально "опускаються руки" - ми починаємо покладатися на природній розвиток подій, щоб щось сталося швидше - і цим самим вичерпало конфлікт.

До того ж такий підхід до вирішення своїх внутрішніх проблем автоматично означає і зняття з себе відповідальності - людина перестає приймати активні дії, спрямовані на розв'язання конфлікту, а тому фактично й перестає бути його суб'єктом. А де нема суб'єкту - там нема й конфлікту.

Цей же підхід ще в більшій мірі притаманний віруючим людям - вони не просто відмовляються від власної активності, але й повністю зрікаються власної волі, покладаючи її на бога: "Нехай не моя, Твоя воля здійсниться!"

Та ще додатково всі свої внутрішні конфлікти вони вирішують за рахунок переходу до більш значимих, віддалених цілей - вірять у майбутнє загробне життя, покарання чи нагороду за праведні вчинки.

Проте не усі з нас можуть позволити собі подібне - іноді ситуація й дійсно вимагає якогось вчинку просто зараз, а не в віддаленому майбутньому. Хай і не завжди відомо, якого саме.

Живучи без проблем

Плануючи своє життя і проявляючи активність, ми просто змушені оцінювати різні варіанти подальшого розвитку подій як хороші чи погані для себе, як безпечні чи загрозливі.

А неможливість однозначно оцінити ймовірність кожного з них цілком закономірно призводить до виникнення тривоги.

Тому будь-яка, навіть найбільш невинна ситуація, в принципі може стати для нас джерелом внутрішнього конфлікту - в тому разі, якщо становитиме для нас хоч якийсь інтерес.

Тоді для того, щоб більш чітко оцінити усі можливі варіанти подальшого розвитку такої ситуації, можна використати метод її поділу на чотири складових, як це було продемонстрованого щодо політичного життя нашої країни в статті „Серединний шлях України".

А якщо звернутися до наведеної раніше схеми розгляду конфліктів, то можна вирішити їх або шукаючи їхні корені в минулому, як це роблять в психоаналізі, або переходячи до більш віддалених і значимих цінностей, як це притаманно екзистенційній психології.

Ну і звичайно - можна розв'язувати їх і в теперішньому часі: за рахунок почергового використання ресурсів (тобто власних сил і можливостей, в кожен момент часу - одна проблема), або за рахунок їх "територіального" поділу - розділяючи сім'ю і роботу, власну сім'ю і батьківську, проблеми батьків і дорослих тощо.

Якщо ж врахувати, що іноді внутрішній конфлікт може породити не просто якась одинична альтернатива, але й велика проблема, то доречним видається її поділ на менші складові (не робити глобального прибирання, а поскладати на столі; не писати дисертацію, а написати кілька статей).

Також можна вирішувати свої внутрішні проблеми шляхом переносу їх в уявну сферу творчості. Або - апелюючи до почуття гумору, так як воно дозволяє сприймати кожну з можливих альтернатив не обов'язково як загрозливу й незворотну.

Наближено ж усе це можна зобразити у вигляді наступної схеми, яка дозволяє оцінити й ефективність різних напрямків психології:

 

Ну і ще. Невипадково після посту і роздумів йдуть свята. Людська пам'ять має асоціативну природу - події, прийняті рішення і вчинки запам'ятовуються разом з почуттями, що їх супроводжують.

А тому споживаючи святкові страви, ми цим самим мовби "закріплюємо" певний стиль своєї поведінки, "програмуючи" себе на більш позитивне майбутнє. Це дозволяє нам легше йти по життю далі. Удачі всім!

Веселих свят!

powered by lun.ua