Шекспір і Перевал

37
20 травня 2011

Я тримав на колінах вуйкового кота і думав про траву на полонині, мишей і, чи холодна вода у Виженці.

Кіт муркотів, і мені здавалося, що він засинає. Щоб не допустити цього, я вирішив ошелешити його запитанням: "Як ти гадаєш, якби Шекспір жив у наш час, ким би він був?"

Це запитання, радше, заскочило мене самого, а не кота. Він його проігнорував, але я вже сам захопився можливим прогнозом.

Усі драматичні твори Шекспіра, кожен зокрема, - це власне, анатомія якогось визначеного почуття: заздрості, ревності, любові, зради... Це, в певному сенсі, драматичний супермаркет спокус.

Якщо пригадати перелік всіх гріхів, то у Шекспіра ми знайдемо щодо кожного повну картину його виникнення, впровадження, а потім поглинання людини цим гріхом. Чомусь пригадався старий Лір.

Але пам'ять мене раптово повернула до одного давнього спостереження, несподіваного висновку від "Ромео і Джульєтта ".

Мудрий Схід стверджує: "Не намагайся, все що буде, вже було". Маємо вічного Шекспіра. В його сюжетах описане людство, історія змінює лише декорації мізансцен.

"Две равно уважаемых семьи, в Вероне, где встречают нас событья, ведут междоусобные бои и не хотят унять кровопролитья..."

Маємо лідерів, ватаги партій і політологів, гине невинний Меркуціо... Серед усього цього глуму народжується і вмирає Любов. І логічно формується висновок: "Чума на оба ваших дома!"

Якось мене зацікавило питання про те, хто мені найбільше подобається в трагедії. І я, мабуть з несподіванки, відповів собі, що Меркуціо. Потім я довго сам хотів зрозуміти - чому? І згодом, собі пояснив прийняте рішення так: коли старий Монтеккі вже починав би задумуватися над вічним і вирішував би питання, на кого залишити справу і господарку, то він, попри все, мабуть, вказав би на Меркуціо, а не на Ромео.

Але я знову повернувся до сьогодення через спробу зкоординувати трагедії Шекспіра з обставинами нашого життя. І хоч сюжети його вічні, моя спроба зазнала повне фіаско: наше життя не перекладається на його драматургічну мову. Коли ж я спробував віднайти причину цього протиріччя, то вона сформувалась у наступний вислід: "Ми живемо в умовах SMS-культури".

Ця культура "технологічно" інша, вона дискретна, пошарпана, в ній годі шукати цілісності та повноти. Фрагментарні почуття не є почуттями! Шекспіру, з його цілісним моральним світом, "у нас" немає що робити.

У нас все куце: зустрічі, почуття, взаємини. Поки я збирався продовжити ряд, кіт замуркотів, і я додав, що і харчування у нас куце. Мені пригадалися слова вуйка Дезя: "Люди забули про любов", - і я зрозумів, що він мав на увазі. Наша любов теж куца, а, відтак, вона вже і не любов. На стіл без ніжок не обіпрешся, це і не стіл взагалі. Ті сурогатні обрубки почуттів, які ми визначаємо як любов, є чим завгодно, лише не тим повним почуттям, яке мав на увазі свого часу Шекспір. Нині він просто не мав би про що писати.

І ми з котом визначили, ким був би Шекспір у наш час. Він працював би у пункті прийому склотари - єдиному місці, де цілісність ще має якусь цінність.

Великий Шекспір був знавцем фундаментальних почуттів і пристрастей у всій їх повноті, а ми живемо якимось "недописаним" SMS-життям.



powered by lun.ua