Двері, які не можна відчиняти

59
30 травня 2011

Щойно я переступив поріг арки парку, як відчув, що відбувається щось незвичне. Пройшовши кілька кроків, я озирнувся і оторопів: мене переслідував ліхтарний стовп. Зробивши вигляд, що нічого не помітив, я додав крок. Але по тіням дерев від ліхтаря, мені стало зрозуміло, що переслідування продовжується. І не просто продовжується, швидкість ліхтаря невпинно зростала.

Тоді я стрімко побіг до скульптури прикордонника з собакою, а за нею, чимдуж дременув у кущі. За кущами я побіг у зворотному напрямку. Мій маневр виявився вдалим: ліхтар за кущами пронісся повз мене і далі попрямував у бік дитячих атракціонів. Я з полегшенням зітхнув і крадькома пробрався на бічну алею біля самої огорожі парку.

Відтак, я йшов вздовж огорожі. Але, лишень я віддихався і спробував усвідомити, що ж відбулось, як зрозумів, що халепа, в яку я потрапив, не тільки не завершилась, але й знайшла нове продовження. Тепер мене переслідували урни зі сміттям. Ситуація складалась для мене найгіршим чином, адже урн виявилось кілька і сховатися від них у кущах не було жодного шансу: вони б просто оточили мене.

Перша ліпша думка виявилась непродуктивною. Я вирішив сховатись на дереві, але дерева тут високі і нижні 3-4 метри їх стовбуру зовсім без гілок. Та, навіть, якщо б мені чудом вдалось видертись на дерево, то урни просто б обступили його знизу. І не факт, що на їх збіговисько не нагодився би ліхтарний стовп.

Вихід з'явився несподівано: у мене з кишені випала запальничка, і урни зупинились, щоб її підняти. Так я почав по черзі викидати з кишень все, що там лежало. Я біг до бічного виходу з парку - там був порятунок. Але пам'ять мені підказувала, що біля бічного виходу теж є дві урни для сміття. У голові промайнула дурнувата думка про те, як добре, що я потрапив на бічну алею (ніби я міг вибирати). Справа в тому, що на цій алеї немає лавок, а тому, кількість урн тут незначна.

Двом урнам біля виходу з парку я вже викидав туалетний папір з задньої кишені брюк. Хусточку, гребінець, цигарки, ручку і решту корисних у повсякденному житті речей я повикидав впродовж втечі по алеї.

Щойно я вибіг з парку, як лови на мене припинилися. Я відчув неймовірне полегшення, а згодом втіху - мобільний телефон лежав у мене в кишені, до нього черга лише дійшла, але мені минулося.

Я йшов додому і думав про те, як добре, що сьогодні зранку першим вийшов з дому і ключі забув на столі - інакше їх могла спіткати нагла доля на дні урни для сміття. Я думав, що більше, як смеркнеться і загоряться біля входу ліхтарі, у парк ні ногою.

Вже перед самим під'їздом я озирнувся все ще не вірячи у власний порятунок. Але кругом все було тихо і спокійно - мені минулося. "Ось тобі і парк культури та відпочинку! Хай тобі грець! Так можна залишитись голим і босим", - думав я, а сам вже планував, що ж мені на завтра покласти у кишені. Ввечері передбачались відвідини театру.

Перед дверима я вже вагався, чи не краще здати квитки: театр - це справжній осередок культури, там справа може дійти і до телефону, а мені його шкода. Поки я формував мотивацію відмови від зустрічі з Мельпоменою, то пригадав, що від ранку без ключів, і натиснув кнопку біля вхідних дверей.

Різкий дзвінок розбудив мене: сьогодні субота і бабця принесла ранішнє молоко. Поки Леся домовлялась з бабцьою про домашні яйця та петрушку, я, про всяк випадок, встав і понишпорив по кишенях. Присутність запальнички засвідчила мені, що всі мої пригоди - лише сон, але я чітко усвідомив, що бажання йти ввечері у театр у мене кудись зникло.

Я переповідав свій сон Дезийдерію Васильовичу. Він весело посміхався, а я, перебуваючи у полоні безтурботного настрою, запитав у нього: "А що таке сни?"

"Сни - це випрана білизна. Вони відтворюють тобі те, що ти пережив, але вже без зайвих деталей", - все ще посміхаючись, відповів мені вуйко Дезьо.

Я відразу заперечив: "А як бути з кошмарами?", - і подумав, що заскочив вуйка. Та він відповів миттєво: "А це - білизна з плямами, які пам'ять не зітерла. Та це і не має значення: по-любому, таку випрану білизну, наші сни, потрібно ховати в скриню і більше звідти не діставати. А на кожен день "стелити нову постіль". Не можна жити снами, тому що не можна жити минулим".

Я пригадав вуйкову настанову, що минуле не можна читати з чорною свідомістю, і майже погодився з ним. Але в останню мить, спокуса перемогла мене, і я заперечив Дезийдерію Васильовичу: "Без минулого немає майбутнього".

Настрій вуйка вмить змінився, він пильно глянув на мене, і я пошкодував, що не втримався, тому що ці питання з вуйком ми вже з'ясовували.

З цього він і почав: "Ми з тобою вже говорили на цю тему, але я тобі поясню це ще раз і не в загальному, а безпосередньо щодо тебе".

Я трохи перелякався і пошкодував, що вкотре намагаюсь брати вуйка на кпини, а воно все обертається проти мене.

Дезийдерій Васильович став зосередженим і від веселого настрою в його голосі не залишилось і згадки: "Ви з Лесею зустрілися вже пізно, у кожного з вас до того було своє життя. А разом ви вже тривалий час. А от уяви собі, якби щоранку ви починали день з'ясовуючи: "А з ким ти жила до мене?", - або: "Кого ти цілував у цих кущах?". Я гадаю, що через тиждень вас поруч ніхто б не побачив. Є двері, які відчиняти не можна. Так - вона жила, так - ти цілував, але якщо ви почнете це постійно з'ясовувати, то майбутнього у вас не буде. Його "з'їсть" минуле, яке впровадиться у вашу дійсність і завтрашній день візьме у свій полон".

Я не те що уявив собі таку картину і розвиток подій, я гостро відчув, скільки разів стояв на межі з'ясування наших стосунків в такий спосіб. Що вберегло нас від цього, я не уявляю. Мабуть, дійсно, піклування про спільне майбутнє, а не з'ясування "багатства" сюжетів минулого.

Вуйко відчув мій розпач і змінив відразу тему, перейшовши до узагальнень: "З минулим не можна поводитись легковажно, це - не історія. Це частина душі людини. Що ти дістанеш з минулого, те майбутнє до нього і доточить. Якщо зі вчорашніх скриньок ти витягнеш гнів і ненависть, то і завтрашній день проведеш каламутно. А це все обіймає простір душі, вона хворіє, бо, замість розвиватись, душа згасає".

Дезийдерій Васильович спинився і пильно подивився на мене, щоб зрозуміти, чи ненароком не зачепив болісних спогадів. А я, щоб його заспокоїти, відразу перепитав: "Гаразд, я зрозумів, що сни - це "випрана білизна". А як тоді бути з моїм кошмаром, мені, тоді, у парку мого сну, було насправді лячно?"

До вуйка повернувся гарний настрій: "Твій сон нічого не означає. Взагалі, сни - це відгомін минулого, нерозпізнані почуття".

І коли я заперечив, що є віщі сни, вуйко Дезьо зазначив: "Ми з тобою вже говорили, що сама людина притягує своє майбутнє, своїми думками, переживаннями, прагненнями вона формує майбутній шлях. Але тут не має прямої залежності: думаю про хату - маю хату. Все складніше, але воно відоме: грішне притягує грішне, а праведне притягує праведне, а в чому воно явиться чоловіку нікому з людей не відомо. Але до цього додай, що людина живе серед людей, до того ж, існують закони і традиції. Коли ти заходиш у парк, ти ж не йдеш, як заманеться, а рушаєш прокладеними доріжками, а це вже чиясь інша уява про прогулянку".

Поки я розмірковував, як суспільні та сімейні стереотипи трансформують нашу поведінку і добре це чи погано, Дезийдерій Васильович повернувся до мого запитання: "Віщі сни - це лише продовження переживань людини, часто переживань, прихованих буденними клопотами. Ці переживання з одного боку формують сон, а з іншого - визначають, притягують майбутнє. Є в слові буденнім влада таємна".

"А як же тоді бути з моїм сном", - перепитав я у Дезийдерія Васильовича.

Вуйко Дезьо пригадав мою розповідь і посміхнувся: "Та ви, мабуть, гуляли у парку, і ти не мав куди викинути недопалок, та й подумав, що "було б добре, якби якась урна дісталася до мене". Ти про це забув, а сон, в такий хитрий спосіб, тобі про це нагадав".

Я з острахом дивився на вуйка і пригадував усі містичні легенди Перевалу щодо нього: адже саме так у парку і було, більше того, недопалок я поклав біля ліхтарного стовпа на виході з парку.

Дорогою додому я дивувався, як забава щодо безтурботного сну, обернулась підставою для поважних роздумів. Я думав про сни, пригадував найяскравіші і виразніші з них. Потім минуле і майбутнє захопило мене, я зрозумів, що вже не буду легковажно мандрувати стежками пам'яті, по яким довелось пройти.

Набагато цікавіше не зачинити душу в льоху старих переживань і подій, а випустити її на відкритий простір нових очікувань і мрій. І коли я пригадував, що взяте з минулого, визначить доправлене з майбутнього, у мене сформувався несподіваний висновок: "Пора кидати палити".

powered by lun.ua