Продуктивна освіта – заможне суспільство: спочатку був ліцей

30
31 травня 2011

"Сначала я её (школу) просто терпеть не могла, но потом сказала сама себе, что если буду дальше ненавидеть, то ничего хорошего из этого не выйдет, и решила полюбить её - за те знания, которые она мне дает".

Надія К., Новосибірськ, 13 листопада 1999 року

Життя за вікном - воно не принесене з нізвідки. То навіщо робити вигляд, що ми кращі за те, що відбувається за вікном?

Правдомат, 24 травня 2011 року

На кожному історичному етапі для суспільства є дуже важливим - бути здатним до змін, що дадуть ефект у майбутньому. А в нас "за вікном" багато чого, що вкрай потребує змін.

У цьому контексті зміни в освіті є визначальними для всієї нації.

Однією з таких інноваційних освітніх "точок" має бути по-справжньому сучасний ліцей для старшокласників із трирічним терміном навчання. При цьому важливо усвідомлювати, що ліцей - це вже не школа, але ще не університет.

Справжня профільна освіта, провідником якої готові стати ліцеї, апріорі не може знаходитись в середині традиційної шкільної освіти. Тому й адміністративно для ліцеїв було б згубним опинитися під керівництвом виключно місцевих/районних управлінь/відділів освіти, на плечах яких лежать специфічні турботи про десятки, а то й сотні шкіл.

Останнім часом стан справ доведено до абсурду. Звичайні школи почали отримувати назву "ліцей", а мало спроможні до освіти високого рівня технологічні інститути стали "університетами".

Пострадянська школа за своєю організацією ніяк не могла надати своїм старшокласникам вагомої практично-дійової профільної підготовки. Мова не про ознайомлення із професіями - а про масове та системне занурення старшокласників у предметно-профільний розвиток під крилом педагогів. Деякою мірою цю прогалину раніше долали підготовчі курси при інститутах, але то була робота опісля основних занять.

Новітніми провідниками системного профільного навчання на високому рівні вимог стали ліцеї при університетах. Їхні випускники здавали випускні/вступні екзамени не своїм вчителям, а комісії ВНЗ. Роботи зашифровувалися, і екзамени проходили з високим рівнем об'єктивності та незалежності від суб'єктивного впливу. У таких умовах діти гарно вчилися, а вчителі добре працювали, щоб потім не підвести один одного перед лицем незалежних від ліцею експертів.

На жаль, карикатурні форми впровадження платної вищої освіти все поставили догори дригом.

Недоліки організаційно-фінансової природи так сплели все найгірше, що тепер мало хто вбачає сенсу по-справжньому як навчатися, так і вчити.

Як відновити порядність в освіті та її сталий розвиток?

Одним із практичних векторів може бути цільове формування мережі профільних ліцеїв для старшокласників як освітньої структури між школою та університетом чи іншим закладом дорослої професійної освіти.

Країні пора забути про колишні підготовчі курси за гроші батьків.

Відокремлення ліцеїв від школи також сформує додаткову навчально-позитивну мотивацію для учнів 4-9 класів, що школі тільки на користь.

Звісно, для об'єднання розкиданих випадком по країні ліцеїв при ВНЗ у потужну державну систему - потрібно спромогтися як мінімум до наступного.

1. Відкривати/закривати ліцеї ліцензуванням, а не огульно. Головним чинником мають бути не статистичні дані про педагогічний склад та матеріальний стан закладу, а показники рівня компетентності учнів.

2. Тестувати випускників ліцею в прив'язці до базового університету, але не відділяючи від загальнодержавного оцінювання.

Наприклад, для випускників ліцеїв, що є структурними підрозділами ВНЗ, додатково враховувати середній бал оцінок державної підсумкової атестації, як елемент цільової поглибленої профорієнтаційної діяльності учня та ВНЗ. Це за умови вступу випускника до базового ВНЗ, щоб університети мали прагматичні мотиви долучатись до системного партнерства, і дбали про чесну відкриту конкуренцію.

Таке є не капризом, а життєвим прагматичним мотиваційним чинником до вибору складної наукомісткої освітньої траєкторії ще зі шкільної лави.

Адже з останнім у нас проблеми - бо більшість мріє стати юристами, психологами, політологами, соціологами, рекламістами тощо.

3. Відмінити середній бал шкільного атестату, який не є адекватним до оцінок, що практикують ліцеї та спеціалізовані школи з високим рівнем вимог. Також відмінити додаткові бали за олімпіади/конкурси як такі, де проблема порушення об'єктивності з боку дорослих ще далеко не подолана. Тим більше відмінити додаткові бали за відвідування платних додаткових курсів як несумісних із політикою рівного доступу до освіти.

4. Відмовитись від системи пільг як таких, що є адекватними лише відносно фізичних вад людей, а не для корекції конкурсу інтелектів.

Загравання з населенням на такому рівні "піклування" переводить саму освіту в ненормальний, хворобливий стан, бо нівелює цінність мотивації до освіти високої якості через системи відкритої та об'єктивної конкуренції.

5. Запровадити загальнодержавні терміни зарахування до ВНЗ у декілька етапів, щоб відмовитись від практики одночасного конкурсу в декілька ВНЗ. Так більш слабкі поступово "сповзатимуть" на свій рівень.

6. Унеможливити навчання у ВНЗ на платній основі за відсутності в заявника рівня загальноосвітньої компетентності, що має загальнодержавний мінімальний показник року.

7. Запровадити адмінвідповідальність як серед учнів/студентів, так і серед педагогів за спроби шахраювати, списувати під час атестацій.

Суспільство без заборон прирікає себе на деградацію.

8. Підпорядкувати ліцеї при ВНЗ:

- юридично - МОН України: призначення директора на конкурсній основі, визначення штатного розпису, норм фінансування тощо;

- матеріально-технічно та фінансово - місцевим радам;

- методологічно: інституту інноваційних технологій МОН та профільним кафедрам базового ВНЗ.

Таке підпорядкування враховуватиме те, що місією ліцею є формування інтелектуальної еліти, яка покликана дбати про інноваційний розвиток своєї громади, а не лише опікуватись персональними кар'єрними траєкторіями.

Вирішення проблем

За вищенаведеного можна було б започаткувати системні якісні зміни в базовій ланці: "вчитель - учень". Адже не кожен учень та не кожен педагог здатні наполегливо працювати на складному науково-освітньому рівні.

Щодо вчителів: відомо, що є гарні педагоги, але вони пасують перед складними предметними завданнями. І є гарні предметні знавці, часто серед викладачів ВНЗ, але вони ніякі педагоги. У кожному випадку таке положення справ зводить роботу нанівець.

Щодо учнів: у розвинутих країнах старша школа давно є виключно різною за рівнем та обсягом інтелектуального навантаження. У мережі передбачаються ще й такі заклади для старшокласників, де учні й не думають про вищу освіту - сам їхній статус таке виключає. Ніхто в тому ніяких утисків не вбачає.

Незалежні прозорі механізми селекції, котрі діють вже з моменту закінчення основної школи, 9-й клас - кожному дають оптимальну відповідь на питання: "Хто я, і ким можу стати?"

Специфіка нашої проблеми в тім, що ми своїх дітей ніколи не орієнтували на природне існування залежності між "хочу" і "можу". Батьки біжать попереду свого чада з готовим для нього своїм "проектом".

Щодо адміністраторів: урядникам давно пора сформувати державну мережу закладів справжньої профільної освіти старшокласників.

Не потрібно кожному учню вчити всі предмети, а деяким зі старшокласників взагалі не потрібно навіть щось учити на абстрактно-теоретичній основі. Не може вся старша школа працювати тільки на вивчення наукових теорій.

Потрібна команда, що спроможна на суспільно-продуктивний проект!

Наша проблема полягає в тому, чи спроможеться українська еліта долучити до реформ експертів, котрі є адекватними проблемі, здатних не лише до "правильної" риторики.

Хто б конкретно міг взятися за організацію освіти українських старшокласників "по-новому", як те вже давно зроблено розвиненими національними громадами?

Є в Україні такі прізвища: Сазоненко, Громовий, Осадчий, Клепко, Шукевич,

Паращенко, Киричков, Хобзей, Дзвіняковський, Бабенко та інші. У цій кадровій хвилі є "точки" як зрілої життєвої мудрості, так і природної особистісної ініціативності.

Головна властивість хвилі - це здатність до переносу енергії без переносу речовини. У нашому випадку це означає, що не треба нікого з них виривати з їх рідної стихії. Не адміністративним лише хлібом можна живити розвиток освіти, у тому числі й на загальноукраїнському системному рівні.

Надайте цим людям творчу добре оплачувану відпустку, зберіть разом, щоб саме вони, а не чиновники, випрацювали практичну модель, і наберіться духу витримати "крокодилячі сльози" тих, хто все ще чіплятиметься за минуле.

Декого злякає в цім доля сільських школярів.

Не варто комплексувати: статус ліцею в обласному чи районному центрі апріорі повинен мати багато привабливих рис.

Повертаючись автобусом додому, ліцеїсту ввечері потрібно лише розібратись з теорією на завтрашні три, від сили, чотири предмети й практично все! Як таке можливо? Дуже просто - завдяки годинам на практичні заняття з поділом класу на групи та під керівництвом профільних учителів.

Головне, щоб учні менше слухали чи споглядали, а більше опрацьовували.

Саме в останньому й полягає цінність профільної освіти як гаранта продуктивної освітньої компетентності випускника.

Розвиток потужних ліцеїв у містах надасть імпульс до створення сучасних економних пансіонів для старшокласників, котрі живуть далекувато. Зазвичай пансіон зачиняється на кожні вихідні, бо всі їдуть на перепочинок додому, і зовсім не копіює студентські гуртожитки. Зменшення кількості школярів звільняє шкільні площі не тільки для пансіонів, а й для відомчого житла керівників закладів тощо.

Чому наші урядники не можуть створити те, чим інші народи давно користуються?!

Не одним же пострадянським спадком жити...

Тільки не треба казати, що все це дуже складно. Складним є ось покращити, нічого не міняючи від страху тіні власної думки.



powered by lun.ua