Театр відкрив Україну для українців

23
2 червня 2011

Ви часто бачите на вулицях міста чи на святах в Україні людей, які плачуть від гордості, що вони народилися та живуть у цій державі? Думаю, що навряд. Але мені пощастило це побачити не деінде, а у театрі. На виставі "Welcome to Ukraine або Подорож у кохання" режисера-постановника Б. Струтинського.

Кожний квадратний метр зали був заповнений глядачами, які через плакали, тому що українська пісня у сучасній обробці була гарною, і, найголовніше, глядачі співали разом з професійними виконавцями.

Упізнали глядачі і роботу молодого, але вже відомого балетмейстера Вадима Прокопенко. Уся зала рухалася: нишком ногами під стільцями та відстукувала ритм мелодії пальцями. На перших хвилинах спектаклю виникло відчуття, що вистава може розчарувати, дивлячись на ненав'язливий початок та просту хореографію... та враження кардинально змінилося вже через 10 хвилин.

Сидиш у театрі.... І тут перед тобою з'являється імітування монітору, де у чаті переписуються двоє молодих людей - дівчина та юнак з двох кінців світу: Парижу та України. Відчувається, що на дворі XXI століття. Але те, наскільки красиво за допомогою нових технічних можливостей у класичний спектакль була "вплетена" тема кохання, звичайно вражає.

 

Юнак з України запрошує свою нову знайому до Києва: познайомитися з містом, і, можливо, як виявляється, залишитися тут і серцем, і душею. Проходячи перешкоди та переживання, вони рятують своє щастя у подорожі до України, або ж до кохання.

Про те, як все починалося, про власні враження від спектаклю та плани з нами поділився сам режисер-постановник вистави та художній керівник Київського національного академічного театру оперети Богдан Струтинський.

- Ви дуже часто кажете, що якщо вистава не дотягує до 999 проби, то Ви її не випускаєте. Зроблю комплімент, багатьом здається, що ця вистава тягне на ще вищу пробу. Що скажете?

- Цей спектакль - це повністю наш творчий та інтелектуальний продукт. Загалом, виставою та ефектом, якого ми досягли, задоволений. З іншого боку, я кардинально виставою незадоволений, адже деякі речі нам не вдалося реалізувати через недосконале технічне оснащення. Декілька днів тому я повернувся з Румунії, і бачив ті технічні можливості та ті фінансові потоки, які йдуть з Євросоюзу. Уявіть собі, 5 млн. євро на розвиток фестивального руху... Нам до такого ще далеко.

- Якщо повертатися до Ваших задумок. Як починалася історія з виставою?

- Я хотів зробити глибинну хорову виставу. Але побачивши результат від деяких наших хореографічних вистав, зрозумів, що глядач хоче дещо інше: більше динаміки. У результаті вийшов справжній мюзикл. Працюючи, ми перебрали дуже багато матеріалу. У виставі є одна щедрівка, але для того, аби її вибрати ми спробували біля 100 щедрівок. І від самого початку хотілося донести одне і найголовніше: українське є модним.

- Кому належить ідея виокремити спілкування головних героїв через інтернет, через чат? В українському театрі це було зроблено вперше...

- Повністю мені. Я радий, що ми осучаснили спектакль за допомогою новітніх технічних можливостей: чату та екрану через який передається діалог героїв. Адже спілкування має бути виразним... Драматичний текст, побутова манера розмови могли зробити спектакль нереалістичним. А я не хотів просто награного тексту та дій, хотів, аби спектакль вплинув на глядача реалістичним шляхом.

- Щодо хореографії... В одному спектаклі поєднали насичене різнобарв`я постановок. Хореограф Прокопенко був спеціально запрошений на цю виставу?

- Прокопенко був запрошений до співпраці. Через деякий час після спільної роботи, я просто взяв Вадима на роботу.... І нині він виконуючий обов`язки головного балетмейстера театру. Він молода та талановита людина. Але найголовніше, що він нічого не боїться: він не шукає причини як це не зробити, а шукає засоби, як виконати поставлене завдання.

 

- Як режисер, ви ставили виставу саме для українців і не дуже любите, коли говорять, що цей спектакль є візитівкою до Євро-2012. Але, мені здається, що це було б корисно і правильно побачити іноземцям... Не лише тим, які до вас приходять і завітають наступного року, але і у гастрольному проекті?

- Ви праві. Вона справді зроблена саме для українців. Хотілося внести любов наших громадян до своєї країни. Але ми вже працюємо над тим, аби представити її закордоном. І ми вже запрошені до Литви.

Восени повеземо дві вистави: "Танго життя" та "Welcome to Ukraine". Звичайно, що вони будуть трошки трансформовані. На прем`єрі у Києві було багато іноземців і у нас є думки, аби зробити спектакль також і англійською мовою. Думаю, що саме ця вистава може передати український мелос, звичаї...

- Ви багато говорите про спектакль, про свою творчість. Скажіть, будь ласка, чи є питання щодо вистави, яке б ви дуже хотіли почути від журналіста, але Вам його ще не задавали?

- Звичайно, що кожна людина по своїй природі компліментарна... З іншого боку, режисер який одягає "рожеві" окуляри - це не успішний режисер. Я б хотів почути критику - здорову, цікаву, а не лише "подобається" чи "не подобається". Я хочу продовжувати вчитися... і хочу чути професійні зауваження. Мені б хотілося почути саме це. Для того, аби рости самому і розвивати театр.

Особисто я, спробувала втілити мрію Струтинського у життя та донести своє зауваження режисеру... Його уважно вислухали. Та, повертаючись до найголовнішого, Богдан Струтинський особисто виокремив лише декілька моментів, які по-справжньому дозволяють передати сутність спектаклю... А це слова: "Дай Бог... " та приспів відомої пісні "Разом назавжди всі серця єднає наша Україна за майбутнє кожної дитини....".

І ми, як журналісти, представники влади та просто громадяни цієї держави на кожній "ділянці" своєї роботи маємо втілювати це у реальне, а не театральне життя.



powered by lun.ua