Ворхол за $80 млн чи рецепт домашньої локшини?
Два дні тому завершився 42-ий "Арт-Базель", найпотужніший арт-ярмарок та головний індикатор світового арт-ринку. 300 кращих галерей світу, 200 приватних рейсів на день, 63 000 відвідувачів, кожну п'яту роботу у діапазоні від Марка Шагала до Аніша Капура продано ще у переддень відкриття...
Світові музеї приїжджають спільно зі своїми опікунськими радами, приватні колекціонери публічно оголошують про відкриття нових арт-центрів... Упевнитися в якості творів та авторів досить легко - всі вони презентовані у кращих світових музеях. Вражають черги на бронювання робіт.
"Цього року ціни є доступними для колекціонерів - від 1 млн евро" - пише світова арт-преса, та доводить, що рівень цін повернувся до рівня 2006 року... Для прикладу, директор віденського музею модернового мистецтва Mumok Карола Краус відібрала 30 робіт для нової експозиції до відкриття відремонтованого музею, що обійшлося Міністерству культури Австрії у 3,2 млн евро...
Недарма жартують, що "Венеційська бієнале - це лише передпоказ Арт-Базелю": йдеться і про рівень робіт, і про світову арт-спільноту і про арт-ринок. Разом з тим, тисячі квадратних метрів ярмарки "Арт-Базель" позбавляють будь-яких ілюзій щодо місця українського сучасного мистецтва на карті світу.
Не буду знову скиглити про одвічне: занадто довго це питання висить у повітрі, багато очевидних причин, перш за все, у нас самих. Що ми зробили, аби про сучасну українську культуру мав уяву світ? Щоби ми були помітні там, ми перш за все маємо бути потрібні собі, це зрозуміло. Ми станемо цікаві світу тільки тоді, коли у середині країни зможемо створити потужне мистецтво. І для цього потрібно багато передумов.
Останній місяць, проведений у кількох подорожах по кращих європейських музеях та заходах, лише підтверджує, що без залучення державного сектора навіть приватні ініціативи не існували б у такій повноті.
Пропоную інший більш дієвий варіант. Якщо держава не справляється, потрібно зняти з неї це непосильне навантаження. Заборонити мистецтво у всіх його проявах на державному рівні. І полегшити життя усім приватним ініціативам, які борються з кордонами та митами, бюджетами, орендами та інертністю державних інституцій. Державі не потрібно буде зобов'язувати великий бізнес підтримувати культурні ініціативи, не потрібно і розглядати сучасне мистецтво як один із кращих інструментів інтеграції у світовий простір.
Підлаштовувати державний візит президента України до, скажімо, США чи Франції, під відкриття масштабного українського проекту у місцевих музеях? Борони боже! Розрізняти традиційну культуру, декоративно-прикладне мистецтво та сучасну культуру? Реформувати систему художньої освіти та вивести її нарешті із пострадянського застою?
Піклуватися про послаблення митного режиму, аби приймати більше іноземних виставок? Переймати досвід кращих культурних інституцій світу? Наповнювати численні українські культурні центри по всьому світові чимось іншим, окрім колосків у порцеляні та виставок вишивки? Ні в якому разі!
Тож нехай від нової некультурної політики стане легше і ледь існуючому українському кіно, сучасному театру не доведеться чекати на бодай одну нову будівлю та "перезавантаження" поглядів на дійсно сучасний театр. Із полегшенням зітхнуть і музейні працівники - жодної копійки не доведеться витрачати державі на ремонти та поповнення фондів музеїв, а деякі будівлі у центрі міста можуть стати чудовими "інвестиційними майданчиками".
Кращі українські музиканти, голоси та композитори можуть і надалі покидати Україну та складати славу віденським та італійським операм. Про книговидавництво - годі і казати, хіба що пару нових податків зроблять свою справу.
Більше того, варто на всіх рівнях задіяти цензуру, тоді у нас, можливо, з'явиться новий вибух якісних нон-конформістських робіт. І є ще один плюс - такий крок буде суперстимулом для якісного мистецтва. Я впевнена, що так ми дійсно з'явимося на карті світу.
Такий соціальний експеримент в масштабах величезної країни із 38-мільйонним населенням зацікавить світ ще більше, ніж будь-який художній перформанс чи природний катаклізм. Будемо брати тим, у чому поки що наша країна дійсно сильна.
А поки що переді мною на столі два видання - британське The Art Newspaper та українське "Культура і життя". Перше щоденно присвячується найактуальнішим подіям у світі мистецтва. Заголовок такий: "Ті, хто визначають наш смак вже тут: колекціонери, які відкривають приватні музеї, неабияк активні під час Арт-Базелю".
Заголовок видання "Культура і життя" - "Соло для соломи". Анонсує виставку майcтрів соломникарів. Остання шпальта англомовного видання дає рекламу банку UBS, що є генеральним спонсором кращих арт-ярмарок та інших культурних ініціатив. Видання нашого Міністерства культури має більш красномовну ідею і пропонує рецепт домашньої локшини, із підзаголовком "Культура - це не лише приємно, а й корисно"!