Не ті тепер сороки…

В Сороках і зараз українців проживає майже тридцять відсотків від всіх жителів більш, як тридцятитисячного міста.

До речі, мало хто знає, що в тому переповненому молдовською поліцією сороцькому автобусі, який воєнного 1992 року був повністю знищений придністровцями в районі рибницького моста були і українці - здебільшого вихідці з Вінниччини. Їх згодом з почестями поховали в Сороках.

А ще менше людей знає, що уряд Молдови визнав учасниками бойових дій за цілісність цієї країни кількох теперішніх жителів Вінницької області, які, зокрема, жили в Сороках, працювали в правоохоронних органах цієї країни і захищали її інтереси.

Не ті тепер Сороки, Дністер-ріка не та...

Здається місцева і загальнодержавна влада по обидва боки Дністра змовилися, щоб створити нам, простим людям, тут нестерпне життя. Щоб ми не спілкувалися, не їздили одні до одних в гості, не родичалися. Вперше в історії Ямполя вже майже рік не діє тут пасажирська переправа. Зараз з Ямполя в Сороки, за 6 кілометрів, дорожче і складніше дістатися і повернутися, як за 135 до Вінниці і назад.

Це не притока тече з Сорок в Дністер, а каналізація

Я вирішив поїхати в Сороки об'їзним маршрутом, менш блокованим - через Цекинівку. На тамтешньому поромі перша молдавська хитрість - за переправу пропонують платити молдавськими леями. Якщо не маєш - радо беруть і гривнями, але по курсу один до одного, хоч лей дешевший.

Пливемо. Справа добре видно колишню знамениту молдовську базу відпочинку на березі Дністра. У свій час вона приймала тисячі туристів і ось там, на березі, скільки кинеш оком - купалися на пляжі малі і дорослі жителі зі всього СРСР, плавали катери і човни. Зараз, як вимерло все навкруг.

Свіча Подяки

Чим ближче підпливаємо до молдовського берега, тим більше смердить. За кільканадцять метрів від причалу - місце скиду в ріку всіх сороцьких неочищених стоків. Всі міські туалети пливуть сюди, мало не до міждержавної переправи...

Вид з бійниці Сороцької фортеці

В Молдові справжня катастрофа з водоочисткою. Це знає вся цивілізована Європа. І куди діваються виділені нею великі кошти на будівництво, зокрема, сороцьких очисних?..

Від пункту пропуску до найбільшої національної історичної пам'ятки - сороцької фортеці, в якій, до речі, тричі побував Богдан Хмельницький, рукою подати. Ось вона, красуня - шедевр фортифікаційного будівництва 16 століття!.. Фантастично, але і сама сороцька фортеця теж смердить. Вся.

З вершечка фортеці проглядається циганська гора.

Від фундаменту і до вершечка. Каналізацією. Хотів напитися з фортечного колодязя, як бувало колись, - так місцевий гід аж пополотнів: "Не пийте! Вода забруднена каналізаційними стоками!".

Поряд із фортецею - знаменитий ресторан "Стара фортеця" в якому колись цілий день українська делегація вела переговори з молдовською і підписувала документи про те, щоб не смердів Дністер в цьому районі, щоб молдовські очисні не заливали наше село Цекинівку. Скільки тоді було тут випито молдовського вина-а!.. Але жоден пункт тих україно-молдовських угод не виконано і дотепер. Це чути і неозброєним нюхом...

Страшнуватий бетонний саркофаг Валентина Чераря

В переповненій брудній маршрутці, що ледве повзе наверх, на так звану циганську гору, де мешкають кілька тисяч циган, молдаванка, дізнавшись що я з України і цікавлюся циганським будівництвом демонстративно голосно розказує, що ті циганські палаци лиш з виду такі імпозантні, а в середині у них такий сморід, безлад... "Не слухайте її!, - кричить на весь мікроавтобус циган, що сидить з нею поряд, - вона бреше! Молдовани у нас тут працюють, як їшаки. Якби не цигани, то молдавани Сорок би вмерли від голоду!",- здається ще слово і закипить рукопашна, рикошетом дістанеться і мені.

Таким відкривається краєвид від підніжжя "Свічі Подяки"

Закортіло відвідати так звану циганську церкву, що одразу за тюрмою. Не так церкву, як місце поховання відомого циганського барона Валентина Чераря. Я його добре знав, про нього писав колись.

Перед початком сходів до національної святині

Місце поховання Валентина вразило неймовірно. Воно нагадує якусь страшнувату фортифікаційну споруду. Вилите з бетону товщиною з метр. Верх плоский, чорний. Навіть прізвище похованого серед гігантських циганських саркофагів, що підступають до самої церкви вже не проглядається. "Хто більше мав грошей, той ближче лежить біля стін храму",- з іронією каже служниця церви, яка продає по одному леї за штуку свічки. Цікаво, кого і за які гроші, якщо вже зовсім місця не вистачить надворі, першим поховають в самій цій, оточеній мертвецями, церкві, на амвоні?..

Камінь біля підніжжя гори де стоїть "Свіча"

По дорозі від скорбного місця розпитую двох циганок про Чераря, чого у нього таке дивне поховання?.. Розказують, що на бетоні стояла велика бронзова скульптура - в кріслі сидів сам Валентин у повний свій зріст. Так її вже кілька разів викрадали і здавали на металолом!.. Поліція що раз знаходила і, в решті решт, повідали мені циганки, бронзовий образ Валентина його дружина береже дома. Але яка?! У нього ж було дві жінки? Вони й хоронили його обидві на моїх очах...

Таких 650 східців ведуть до національної святині Молдови

З циганської гори до "Свічі Подяки" - загальнонаціонального унікального символу, що здіймається над іншою горою більш, як на 30-ти метрову висоту, який майже десять років, при в"їзді в місто зі сторони Кишинева, будувала вся Молдова, три президенти, кілька урядів за проектом видатного письменника Іона Друце, теоретично можна дістатися маршруткою. Але на гіркому досвіді не раджу цього робити нікому, особливо людям старшим. Кінцева зупинка маршрутки знаходиться дуже далеко від святині.

Біля Сороцької фортеці

Знизу до "Свічі Подяки" ведуть на гору 650 східців. Піднятися котрими на таку височінь не кожному по-силі. Але якщо вже ви там побуваєте, то це компенсує всі труднощі, проблеми скороминучого сьогодення. Перед входом на сходи лежить камінь з вигравіруваними простими і водночас геніальними, (певно ж Друце автор їх), словами: "Подорожній, зупинись! На верху горить СВІЧА ПОДЯКИ. І якщо ти, в житті своєму, вважаєш себе кому-небудь, за що-небудь ВДЯЧНИМ - піднімись: помолись і йди".

Тут, біля СВІЧІ, високо в небі, відчуваєш себе по-справжньому Божим створінням, білим птахом, що летить над Раєм.

Василь Кізка, Сороки, Молдова