Конюшина

16
7 липня 2011

Днями, я зустрів свою однокласницю, яку не бачив роками. Ми їхали у порожній маршрутці, нікуди не поспішали. На її запитання "Як справи?", я абсолютно несподівано сказав: "А ти знаєш, як пахне конюшина, коли цвіте після дощу?.." - і далі розповідав, розповідав... аж поки не підійшла її зупинка і ми розпрощались.

У мене був гарний настрій, вона мені завжди подобалась і я їй довіряв, так як на все життя довіряють один одному однокласники, що і складає особливість їх стосунків. Через тиждень ми випадково зустрілись знову, хоча, підтверджую, не бачились до того роками. Привітались, і я, відчувши, що вона хоче щось сказати, зупинився.

А вона мені каже: "Знаєш, Валік, за тиждень що минув, я кілька разів нашим однокласникам розказувала про нашу зустріч з тобою, що ти говорив про якісь дивні речі, про конюшину..., а ОЦЕ зустріла тебе і зрозуміла, що про жодну, саму розумну і змістовну  бесіду я не згадувала стільки, як про розмову з тобою про те, як пахне конюшина".

Ти пам'ятаєш те, як пахне конюшина,

Коли цвіте після дощу...

За гори день упав, у росах полонина,

І вітер вщух, і соловейко вщух.

А ви коли востаннє ворожили на камеліях?

Валентин Ткач, Чернівці (в ніч на Івана Купала)

powered by lun.ua