Як стати успішним письменником

2588
16 серпня 2011

Якось підходить одне чудо і питає: "Як стати письменником?". Дивно було це чути, бо як правило, в мене питають, як за один вечір звабити дівчинку. І хоч я не письменник, та задумався: дійсно-таки немає в Україні інституції, яка б вчила не те що писати, а бодай розповідала щось ґрунтовне і систематичне про літпроцес, видавничий ринок та ще безліч речей, без знання яких молодий автор робить масу помилок на початку літературної кар'єри.

Побутує думка, що неможливо навчити писати. Якщо талант є - він обов'язково себе реалізує. Воно то вірно, та є велике "але". Сам процес писання - це лише вершина айсберга життя автора. Ми бачимо на презентаціях усміхненого письменника в оточенні шанувальниць, і думаємо, скільки таланту в ньому закладено.

Чомусь нікого не цікавить, скільки рукописів не приймали видавництва, скільки років він писав заради писання. Якось Андрій Курков розповів, що до своєї першої виданої книги, він розіслав майже 1000 листів у різні видавництва, і стільки ж отримав відмов! Замість того, щоб опускати руки, Курков вдосконалювався, і сьогодні його твори перекладені 36 мовами. "Працювати, а не медитувати" - кредо тих, хто хоче успіху в літературі.

Зрештою, якщо мавпа навчилась ходити, то невже людина не може навчитись гарно писати?

Відсутність в Україні літературної освіти - кепський факт. Через це ми втрачаємо масу цікавих молодих письменників. Справа навіть не у якості творів, а в навкололітературних проблемах, які підкошують початківців. Щоб не баламутити воду, наведу приклад. Чудовий автор Артем Чех після вдалого дебюту підписав контракт із видавництвом "Фоліо".

Згідно угоди, мав за 3 роки написати 5 книг. Виявилось, він ще не був готовий до такого темпу і "перегорів" як автор. Кожен наступний твір ставав тьмянішим за попередній, а бажання писати зникло, як перший сніг. Що буде з письменником - загадка. А міг вирости гарний автор іронічних текстів. І найголовніше - знаючи реалії українських видавництв і орієнтуючись у внутрішній кухні, Артем навряд підписував би такий контракт.

"Літературна освіта" - набагато ширше поняття, ніж "майстерність писати". Найменша літосвіта дає бачення і розуміння того, що відбувається у сфері, які "підніжки" чекають, і що з тим робити.

Довгий час працюючи в середовищі молодих літераторів, спілкуючись з вже немолодими письменниками і видавцями, сформулював для себе кілька речей, яких не вистачає початківцям. Перше - знання тенденцій літпроцесу і книжкового ринку, розуміння, куди все це рухається, і яке майбутнє в книги.

Можна, як страус, ховати голову в пісок, і нічого не бачити, та все ж розуміння цих речей значно спробує входження письменника в літературу. Друге - визнання того, що творити художній текст - це не так романтично, як здається. А потрібно працювати більше, ніж на заводі. Для молодого автора може бути прикладом Андрій Кокотюха, який за добу читає не менше 100 сторінок, і стільки ж пише сам. У бажанні віддавати себе ремеслу йому немає рівних.

Далі - молодь чомусь вважає, що її талант мають бачити навіть сліпі, а тому займатись піаром - це нижче свого достоїнства. Дійсно, робити промоцію автора і його книжок мають видавництва. Але українські видавці, наче імпотенти, - бажання видавати є, а продавати - немає змоги. Тому єдиний вірний шлях - все брати у свої руки.

Самому організовувати презентації, літвечори, креативні акції, одним словом, активно займатись літературним менеджментом. Молодий поет з Дніпропетровська Максим Волохань показав, як самому можна пробити шлях у літературу. Він знайшов спонсора, щоб видати 100 примірників своєї збірки. Поїхав у тур з презентаціями, продав книги і на цю суму видав другий тираж - 300. І знову поїхав по містам виступати, книги розійшлись, і тепер Максим готує третій наклад...

Літосвіта - вимога часу. Її ігнорування веде до того, що цілі покоління авторів випадають з літпроцесу, так і не реалізувавшись. Закордоном літературні школи, інститути - поширена практика. Навіть у Казахстані, який ніколи не славився літературними традиціями, діє літшкола. В Україні теж є спроби заповнювати освітній вакуум, проводячи шестиденні Літні літературні школи в Карпатах.

Але це як крапля в морі. Якби в кожному селі від Чопа до Червоної Зірки молодь самоорганізовувалась, запрошувала письменників і видавців, і проводила свої літшколи - за наступне покоління літераторів можна було б бути спокійним. Держава не попіклується про це, тому єдиний вихід - власна зацікавленість та ініціатива.

І в жодному разі не забуваємо про якість текстів. Все мною перераховане має сенс тільки якщо автор добре пише. А тут питання не в таланті, а в бажанні працювати над собою і віддаватись справі. І рано чи пізно успіх прийде. Адже література - це гра на витривалість, а не на швидкість.

powered by lun.ua