Немає європейської освіти – немає успішної країни

8
29 серпня 2011

Цьогорічний Першовересень син моїх знайомих зустріне як повноправний студент факультету міжнародних відносин Жешувського (Ряшівського) університету в Польщі. Хлопець, окрім рідної мови, володіє англійською, яку вчив у Коломийській гімназії, а потім удосконалював цілий рік за програмою Flex у США, ходив на курси польської.

Батьки, зрозуміло, трохи хвилюються, проте вибір сина схвалюють, навчання за кордоном, де хабарів як таких немає, мало б обійтися їм дешевше, ніж в українських вишах. Розраховують також, що якість здобутої сином освіти в польському місті буде вища, ніж в Івано-Франківську чи Львові.

Так, навчання в українських вишах - це дороге задоволення. В Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу є спеціальності, річна офіційна вартість здобуття яких обходиться студентові в добрих 9 тисяч гривень. Хоча цьогорічна першовереснева лінійка в університеті теж матиме свою особливість - уперше тут вручатимуть 15 спільних українсько-польських дипломів. Причому отримають випускники дипломи безоплатно, а в майбутньому, як запевняє керівництво університету, співпраця з польськими науковцями поглиблюватиметься.

Уже на основі викладеного можна зробити висновок - зміни в освіті за 20 років незалежності серйозні. Інша річ, наскільки вони наближають нас до стандартів європейської освіти, допомагають нам підвищувати загальний цивілізаційний рівень. Поле для розмови на цю тему безмірне, а охочих говорити з почуттям відповідальності за сказане, як видається, малувато.

Більше все-таки тих, хто воліє казати на чорне біле, тобто припускати, ніби два помножити на два дорівнює п'ять. А якщо так припускати, то вже легко довести, як запевняв один німецький математик, що завгодно, навіть те, що з димаря вилітають відьми.

З такою легкістю, буду конкретним, доводить турботу Міністерства освіти і науки про високу ефективність зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) в школах і вступної кампанії в цілому хоча б газета "Освіта України".

Газета переконує читача, буцімто нинішня вступна кампанія всуціль інноваційна, вигідно вирізняється на тлі попередніх кампаній системними нововведеннями, а найбільший її плюс - електронна подача заяв абітурієнтів. З мінусів хіба те, що у виші вступала менша кількість абітурієнтів, ніж минулими роками. Але ж ви самі розумієте, цього року випускників середніх шкіл на цілих 42 % менше...

Як людина, яка надбала сякий-такий досвід у процесі спостереження за ЗНО й вступною кампанією, дозволю собі взяти ці слова під глибокий сумнів. І визнати рацію не за "Освітою України", а за директором Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Ігорем Лікарчуком. Який, нагадаю, б'є на сполох - переформатування основних принципів вступної кампанії веде до підриву популярності ЗНО серед школярів. А в кінцевому підсумку - до порушення конституційного права на рівний доступ до вищої освіти.

Ще позаторік пунктів тестування на Івано-Франківщині було значно більше, ніж цього року, 2009-го мені доводилося спостерігати за цим процесом у сільській школі Косівського району. Нинішнього ж літа в області можна було брати участь у тестуванні всього в трьох містах - обласному центрі, Коломиї і Калуші. Причому учасників ЗНО в коломийських школах було навіть на око набагато менше, ніж минулими роками.

"Опорівська" статистика підтверджує те, що бачило око. Згідно з нею, за право здобути ступінь бакалавра у вишах ІІІ-ІV рівнів акредитації нинішнього року зареєструвалося близько 290 тисяч абітурієнтів, тоді як система "Конкурс" виявила тільки 194. 566 сертифікатів зовнішнього оцінювання. Де поділося майже 100 тисяч абітурієнтів? Вони вважали недоцільним приходити на пункти тестування.

Причини цього явища на поверхні, про них уже багато писали. Це сумнозвісні новації міністра освіти і науки Дмитра Табачника, внаслідок яких в умовах прийому у виші з'явилися бонуси й додаткові бали до оцінки ЗНО, середній бал шкільного атестату... Якщо це те, під чим треба розуміти рівні умови вступу у виші, то з таким же успіхом нашу освіту таки справді можна назвати європейською.

Сказане тільки поглиблює тривожну тенденцію, яка проявляється останнім часом і на яку суспільство звертає надто мало уваги. А саме: багато випускників шкіл здобуває вищу освіту заради єдиного - корочки, як вони кажуть. Держава в особі Міністерства освіти і науки всіляко цьому сприяє, дозволяючи вступати на три напрями в п'ять вишів, ставлячи виші в умови, коли ті змушені не відсіювати слабших, а боротися за кожного потенційного студента. Щоб зрозуміти це, достатньо хоча б раз побувати на засіданні приймальної комісії першого-ліпшого університету.

Тож чи не досить лише критикувати орган, що зобов'язаний піклуватися про успішний розвиток української освіти? Чи не найвища пора всією громадою домагатися, щоб міністерство очолювали люди, свідомі ролі й значення освіти в сучасному житті? Адже Україна як держава не має жодних шансів стати з часом у шеренгу провідних держав континенту.

Замість активно розвиватися, будувати всеохопнішу й спрямованішу в майбутнє країну на основі зміцнення її інтелектуального, культурного, наукового потенціалу, замість творити, за прикладом сусідів, "Україну знань", наше міністерство тягне освіту назад, у трагічне ХХ століття. Про те, що і як протиставляти викликам нового тисячоліття, про якесь стратегічне мислення з кабінетів на проспекті Перемоги зовсім не чути.

Потрібна, ще раз наголошу, не критика, а докорінний перегляд методів і стилю діяльності всього міністерства. Поки що воно, на жаль, завдає державі більше шкоди, ніж приносить користі.

powered by lun.ua