Революція футболок?
Скандал навколо компанії ProstoPrint та Дениса Олейникова показав, що влада методично і цілеспрямовано рубає гілку, на якій сидить. Завдяки "маски-шоу", влаштованому контролюючими органами та "Беркутом", до цього маловідома фірма, яка торгувала футболками, прогриміла на всю країну. Правда, переважно каналами інтернету, проте і цього виявилося достатньо.
Багато з моїх знайомих вже обзавелися футболками "Спасибо жителям Донбасса", "UBOP-2012: Эх, Ukraine-Ukraine...". Не пасуть задніх і вироби бренду "aZARA", присвячені безсмертній творчості прем'єр-міністра Миколи Азарова: "ТiРТ" и "Кровосісі". А в соцмережах жартують, що футболки "Спасибо жителям Донбасса..." стали настільки популярними, що китайці вже налагоджують їх масове виробництво. Незрозуміло тільки, як довго цей жарт буде залишатися просто жартом.
А тим часом громадянські активісти разом із підприємцями з Prostoрrint вирушають у всеукраїнський тур розпродавати футболки. Планують об'їхати всі обласні центри, в тому числі й Донецьк, а на Майдані Незалежності в Києві влаштовуватимуть щотижневі благодійні ярмарки. Так що футболки цілком можуть стати таким собі масовим атрибутом незгоди з політикою Януковича і Ко.
Хоча у боротьбу за пальму першості з ними міг би вступити камуфляжний одяг кольору хакі, у якому так полюбляє ходити мій дідусь, проте остаточне рішення про його заборону депутати поки що не ухвалили.
Якщо влада буде настільки недалекоглядною, щоб продовжувати переслідувати "футболочників", новий тренд буде розвиватися ще швидше. І не тільки як протест проти Януковича чи Азарова особисто, але й проти всієї владної вертикалі, проти корумпованих податківців, пожежників, силовиків, суддів, прокурорів, чиновників різних рангів та їхніх чад.
Дзвіночки незадоволення системою поступають звідусюди. Однак можновладці, схоже, вперто продовжують не помічати, як село Семиполки під Києвом встало на захист хлопця, що застрелив місцевого міліціонера, або як одесити влаштували самосуд над мажором, який на джипі збив літню жінку.
У випадку ж із футболками наразі хвилює два моменти.
Перше: не дивлячись на активну громадянську позицію прихильників цієї кампанії її початковий лозунг, якщо сприймати його всерйоз, є ксенофобським і несправедливим по відношенню до жителів Донбасу. Сценарії про "три сорти України" ми вже бачили, не хотілося б повторення подібних настроїв. І питання в тому, чи зможуть самі жителі донецького регіону сприйняти із гумором адресовану їм "подяку" і солідаризуватися із "футболочниками"?
І друге: ситуація стрімко почала набирати обертів. На фоні тиску на малий та середній бізнес, непопулярних реформ, хабарництва на всіх рівнях і "покращення нашого життя вже сьогодні" вона здатна стати іскрою для подальших масових виступів. Вчора на YouTube Денис Олейников оприлюднив відео, де заявляє про можливість "другого Майдану".
Сьогодні штурмом на Верховну Раду пішли воїни-афганці. Влада ж натомість намагається тушити "маленькі вогнища", не бачачи того, що насувається "велика пожежа". Однак, що і хто залишиться після неї? Чи встигла за цей короткий час сформуватися нова громадянська еліта, яка готова працювати, знає, як це робити, і готова нести відповідальність?