Про сучасне, про мистецтво

12
1 грудня 2011

Часто поважні критики кажуть, що не можна оцінювати якийсь твір за критерієм "подобається/не подобається". Нібито – неписана істина, але ж насправді всі саме так і роблять. А вже потім підшукують аргументи.

Нарешті дійшла до виставки "60 років світового сучасного мистецтва", що в Мистецькому Арсеналі. Рецензії тут не шукайте, будуть просто враження і думки з приводу.

Приємно, що відчуття не такі, як при відвіданні PinchukArtCentre. Я нічого не маю проти, але натовп приходить переважно "поржать" та й естетичної насолоди від побаченого не отримуєш. За рідкісним винятком. Дуже рідкісним винятком.

Португальський колекціонер Аґостіно Кордейро привіз до України 340 робіт 60-ти живописців, графіків та скульпторів. Але всі йдуть до Арсеналу, аби подивитись на 2 жінок пензля Енді Ворхола, часом любовно називаючи його Андрієм Варголою. Українець батько поп-арту чи словак – справа другорядна, але ж водночас і така принципова для декого…

Та поговорімо про інше. На мою думку, з сучасних родів мистецтва саме візуальне є найскладнішим для сприйняття. Як би читач не плутався в потоках свідомості постмодерністів, їх інтертекстуальностях та всяких-різних реальностях – він за власними аналогіями якось-таки розуміє цей текст. Так само, як найважчу музику в навушниках. Та навіть театральні експерименти здаються доступнішими для розшифровування, ніж плями різного розміру із назвою типу "НХ 90-33".

Тому кожен і голосить на всю виставкову залу: "О, ти диви, і я так можу намалювати! І вони це мистецтвом обізвали?!". Або принаймні думає таке.

Не вистачає лекцій. Не вистачає знань. Тому у багатьох – тотальне неприйняття.

Бо імпресіоністичний портрет французької мадам – це, як правило, красиво. Рубенсівські пані – це, принаймні, колоритно. Портрет італійки доби Відродження – це хоча б загадково. Окей, Енді Ворхол теж на крайняк згодиться, воно яскравенько так...

Не кожен студент погодиться витратити гроші на екскурсію чи товсту книжку про колекцію. І так і піде здивованим, незадоволеним чи навіть обуреним. І, цілком можливо, що більше не прийде. Навіть "поржать".

А між іншим, починати треба задовго до його буття студентом. Якщо не з садочка, то зі школи. Якщо не з початкової, то з середньої. А зараз маємо лише предмет "Художня культура" в 9 класі. Де теми в підручнику цікаві, подача прийнятна, а якість друку (і, відповідно, репродукцій) – жахлива. Та дякуємо хоч за це, кілька років і того не мали.

Де вони – ці сучасні просвітителі молоді? Студенти-культурологи, художники, дизайнери? Окрім ваших геніальних витворів та креативних ідей суспільству, схоже, потрібно від вас заохочення. Заохочення дивитись і бачити вас і ваших закордонних колег.

А виставка мені сподобалась. Хай скажу отак, не як критик, а як критикан. Виділила кілька імен, що найбільше запали в душу. І радісно побачила, що Мистецький Арсенал з такою начинкою виглядає не гірше за деякі європейські музейні комплекси.

До 4 грудня ще встигнете сходити.



powered by lun.ua