Сповідь Жертви

4
21 грудня 2011

Ми – більшість народу України, зробили свій вибір бути нещасними. Яким чином ми це робимо?

Ми страждаємо, насолоджуючись своєю безпомічністю, ми – в позиції Жертви. Жертва – нічого сама зробити не здатна, адже її всі принижують і ображають. Єдине, що може зробити Жертва – це жалітись таким самим Жертвам на своє злиденне життя.

Ми жаліємось на уряд, який за нас не турбується. Ми нарікаємо на медицину, яка не береже наше здоров’я. Ми стурбовані якістю і дороговизною ліків, які поїдаємо тоннами. Нас обурює склад продуктів, які ми не зважаючи ні на що, купляємо і споживаємо.

Ми нарікаємо на телебачення, просиджуючи частину свого життя за переглядом бездарних програм. Ми говоримо, що журналісти "брешуть" і поглинаємо масу інформаційного сміття. Нас обурює якість навчання, але ми покірно віддаємо наших дітей в заклади освіти і дозволяємо іншим Жертвам робити їх такими ж нещасними.

Ми покірно п’ємо неякісну воду, ми вже звикли дихати смердючим та задимленим повітрям. Ми, буваючи на природі, обурюємося горами сміття довкола. Ми кожен раз ображено хитаємо головами, проходячи через загаджені під’їзди. Ми – нещасні Жертви і приречені жити в цьому свинарнику.

Ми безпомічно розводимо руками і кажемо: "Ну що тут зробиш..."  Звичайно, ми ж вирішили, що ми нічого не можемо зробити. А найстрашніше, що ми в це повірили.

Працюючи з людьми, я постійно бачу, як вони готові роками розказувати про свої біди і невдачі. Як тільки їм пропонується зробити конкретні кроки, щоб щось змінити, знаходиться тисяча і одна причина, чому "страждалець" не може цього зробити. Більше того, людина боїться перейти з позиції нещасної Жертви в позицію Автора свого життя.

По-перше їй прийдеться попрацювати над собою, а по-друге, вона ще не дай Бог стане щасливою. Хто ж її тоді буде жаліти? А багато "страждальців" довкола зрозуміє, що це не "наша людина" і одні будуть їй завидувати, інші її уникати. Ні, все-таки нещасними бути вигідніше. Можна постійно поскиглювати і бути в оточенні багатьох однодумців.

Звідки це в нас? Як ми дозволили собі стати нещасними? Можна знову ж скласти цілий список причин: важке дитинство, радянське виховання, погана екологія, "щось пороблено"... Але чи варто роздумувати про причини, може краще, просто, тут і тепер стати щасливими? Але щоб стати щасливими, нам прийдеться взяти на себе відповідальність, а це ж так страшно.

Прийшов час, коли нам прийдеться взяти відповідальність на себе. Тому, що наші діти не простять нам нашої набутої безпомічності, нам не простить цього наша чудова Планета, нам не простить Творець. Він дав нам життя, щоб ми були щасливими. Ми самі собі не зможемо простити, коли прийде остання мить і ми побачимо, що прожили бездарне, нещасне, безтолкове життя. Поки в нас є ще час, давайте повіримо, що тільки ми відповідальні за все.

Тільки ми відповідальні за своє здоров’я і здоров’я наших дітей. Тому ми повинні думати що ми їмо, п’ємо, говоримо і чим ми дихаємо. Ніяка найсучасніша медицина не допоможе нещасній Жертві, яка прирекла себе бути хворою.

Тільки ми відповідальні за несправедливість довкола, адже це з нашої байдужої згоди вона існує. Ніякий наймудріший президент не зможе зробити нещасних безпомічних Жертв щасливими. Якщо ми не несемо відповідальності, то ми просто зобов’язані бути нещасними.  

Тільки ми відповідальні за красу і чистоту на нашій Землі. Це ж не інопланетяни запльовують і засмічують під’їзди, подвір’я, парки, ліси, озера, ріки...

Тільки ми відповідальні за "братів наших менших", які голодні і покинуті, хворі і занедбані мерзнуть на наших вулицях.

Тільки ми відповідальні за чистоту і правдивість нашої мови. Тільки ми можемо позбавитись від брехні і мату, що на кожному кроці ріже вухо. Ми ж знаємо, яка мова - такий народ.

Тільки ми відповідальні за нашу гідність. Тільки ми можемо не допустити приниження, обману, грубості по відношенню до себе і свято поважати гідність і свободу людей довкола.

Авторка цих рядків така сама Жертва як більшість з Вас, але вона прийняла  три твердих рішення:

1.Я вичавлю з себе Жертву до останньої краплі

2. Тільки я відповідальна за своє життя!

3. Я –  щаслива!

А все починається з перших простих кроків:

- поцілувати дитину і сказати як Ви її любите;

- пригорнути кохану людину, наче вперше;

- ставитись до ближнього так як Ви хочете, щоб ставились до Вас;

- пригріти і нагодувати покинутого котика чи песика;

- посміхнутись новому дню;

- подякувати Богу за чудовий світ в якому живемо.

powered by lun.ua