"Це не культура, це - ідеологія!"

98
23 грудня 2011

   Так відгукнулася про "Перлинову вечірку" одна мудра гостя,

викладач Інституту міжнародних відносин.

Ця історія почалася на ювілеї видатного українця – Богдана Гаврилишина 19 жовтня в Українському домі.

До мене підійшла мила пані, представилася Людмилою Гарарук, спитала куди я зникла з екрану і запросила на "Перлинову вечірку", яка відбудеться в грудні. Попередила, що дрес-код зобов’язує "сукню до підлоги", або як кажуть французи "cravate blanche", британці "white tie" – що означає особливо урочистий білий метелик під фрак для джентльменів, а для леді недопустимі розпущені коси, біжутерія та чомусь (?) – оголені руки.

"Розумієте, Лесю, ми хочемо створити такий культурний захід салонного типу, до якого готуються цілий рік, де пані, могли б, так би мовити "вигуляти свої прикраси" і долучитися до високого мистецтва. Ми не хочемо афішувати ці вечірки, тому не запрошуємо пресу. Слава про захід має передаватися з вуст у вуста. Потрапити сюди має бути мрією", – сказала пані Людмила.

Вона повідала мені, що було вже 2 вечірки. Перша якраз у розпал кризи в 2009 році.

Світове фінансове потрясіння фактично і спонукало. Все почалося зі статті Сергія Кримського в "Дні", де була фраза : "…за допомогою культури людина може здійснювати ті "плавальні рухи", які дозволяють випливати з кризових ситуацій". Гараруки вирішили, чому б не влаштувати душевну розраду своїм клієнтам?

Організували "Оперний вечір" в залі з канделябрами і живописом. Співала Сусанна Чахоян – учениця Євгенії Мирошниченко. Деякі гості були настільки зворушені класичним співом, що заприсяглися відвідувати Оперу.

Наступного року була вечірка "Смарагдова". В дрес-коді бажано зелений. В центрі уваги – рояль "Смарагд" з колекції "Діамантова корона" легендарного бренду "Steinway & sons". На диво швидко знайшовся спонсор, банк, корпоративний колір якого – смарагдовий.

"Шедеври світової класики" представили "Київські солісти" з Мирославою Которович. Анастасії Юрушевій, доньці мільярдера і власниці п’ятизіркового готелю, припали до душі вишукані вечірки і вона запропонувала бальну залу "Інтерконтиненталю" і надалі.

І от настав грудневий день "Перлинового балу". Я всі свої "перли наперла", взяла маленьку вінтажну сумочку, на голові з’явилася зачіска, бо простоволосою бути не можна, коли чоловіки в "білих краватках" – і пішла в царство кришталю, дзеркал і квітів. Першим кого я там зустріла, був екс-президент Ющенко без метелика, з дружиною без довгої сукні, проте в елегантному костюмі.

 

Режисер сценічного дійства Сергій Проскурня і ведучий Юрій Макаров, взірцево відповідали дрес-коду і були схожими на елегантних близнюків в black tie.

Я так непристойно зраділа, коли їх побачила. Просто скучила за обличчями, які колись бачила значно частіше. Ще не пристойніше я зреагувала, коли зустріла там Юрія Зільбермана, генерального директора Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця. Ну і піком моєї емоційної нестриманості був момент, коли я віталася з Ларисою Денисенко – письменницею, юристом, телеведучою – почала вихваляти її великі перлини.

Тут і Андрій Халпахчі у вишиванці з внучкою. А мені якраз так треба було з Андрієм Яковичем переговорити. Порадити йому один студентський фільм, який мене вразив. Суто випадково, родич знаного польського документаліста мене запросив на прем’єру проекту "Світ: від світання до смеркання ".

В 5 столицях світу – Києві, Токіо, Пекіні, Москві й Мінську – польські гуру документалістики провели майстер-класи і поставили задачу студентам відзняти історії про сучасників. Монтували поляки. Вийшло суперово! Як на мене, конкурсне кіно й успіх українського студентства. Тепер чекаю, що скаже Міжнародний кінофестиваль "Молодість".

Найбільше перлів було на мені… Каюся… Одна панянка навіть підійшла поцікавитися чи це справжні, чи не з пластмаси? "Справжні-справжні… це згадка про зарплати на "1+1" і про мою колежанку – дружину китайського консула", – з "усмішкою на 32" виправдовувалася я.

Оскільки мала запрошення на одну особу, я обрала собі затишний диванчик з самотнім паном. Ми мило поворкували про фільм "Криміналізація країни", телесеріал "Фурцева" і шампанське "Schlumberger". Цей галантний пан виявився потенційним меценатом. Про це далі.

Розпочався концерт "Перлини українського романсу". На сцені – палац в Качанівці. За режисерським задумом, щоб присутні відчули атмосферу музичного салону, ніби побували в меценатському маєтку, культурному осередку.

Соловейком проспівала Сусанна Чахоян. Визнаний бас Тарас Штонда прилетів заради "українських перлів" з Большого театру Москви. Потім сестри Тельнюк заспівали поезію Оксани Забужко під музику трьох віолончель… Звичайно, я галасувала: "Браво, сестри!"

Після музики вищих вібрацій, запропонували фуа-гру. А мені найбільше кортіло шоколаду, тим більше я знала, що будуть ексклюзивні цукерки, навіть з сусальним золотом (!) Вперше такі я побачила в кав’ярні Сауле Рапнікене, дружини литовського дипломата. Нещодавно в своїй кав’яренці напроти Національної опери України вона розповідала мені про досвід Клубу меценатів Литви.

В 90-ті Вільнюська опера була жалюгідно радянською. Їй взялися допомагати, хто чим міг. В кого хімчистка – той театральні костюми чистить, хто автобус для гастрольних турів надає, хто бензин. Так з миру по нитці й нині Опера у Вільнюсі може похвалитися постановкою оскароносних режисерів!

Ентоні Мінгелла, режисер "Англійського пацієнта", власною персоною поставив в столиці Литви "Батерфляй". Завдяки меценатам! Пані "Сонце", а саме так з литовської перекладається ім’я "Сауле", помітила, що з часом всі бізнесмени, які допомагали Опері, стали істинними меломанами, почали розумітися на класиці, композиторських школах і виконавській майстерності.

А я пані Сауле ще не встигла розказати про щиросердні вчинки маловідомих меценатів України. Так, до прикладу, біля Білої Церкви є село Красне – там всім селом моляться на успішного бізнесмена Олександра Пелепця. Завдяки йому та історику, генеалогу Євгену Чернецькому в кожній хаті знають свої родоводи – багаторічне дослідження провели, книгу видали. Кажуть, коли презентували в сільському клубі було люду як на Львівському форумі видавців.

На ювілеї у Богдана Гаврилишина, людини світу, радника багатьох урядів і президентів, як на мене, був найзворушливіший момент, коли до 85-річного ювіляра звернувся художній керівник хору "Калина" Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, заслужений діяч мистецтв, професор Г.Левченко, звернувся зі сльозами, ледве вимовив:" Ми у вас ніколи нічого не просили, а зараз просимо – живіть довго…"

І заспівали "Многая літа" так, що душі зірвалися в небо. Всі розуміли, творча доля величезного колективу залежить від років життя цього Богом цілованого мецената. Він відкрив їм світ, а світові – українську пісню.

 

Для себе я давно зрозуміла, що меценат – це той, за кого молиться не одне покоління. І в нас такі є! Я все ніяк не переконаю нашого інвестора, який має продакшн, що знаходиться в історичному маєтку Національної спілки письменників України – що варто переорієнтувати на телекомпанію, яка опікуватиметься меценатським рухом та "культуризацією всієї країни" .

Уявіть собі таке диво, перший в Україні культурний продакшн, і де б Ви думали?.. на Банковій! Оце так державне мислення президента Януковича!.. Щоправда, наш інвестор з опозиції…

Схоже, в Україні незабаром постане ще одна меценатська справа. Коли "самотній галантний кавалер з диванчику" підвозив "пані в рясних перлах" додому, з’ясувалося, що за радянських часів він займався дизайном інтер’єрів, а нині має бізнес, пов’язаний з сантехнікою.

Сакада одразу пригадала одну дотепну бабуню з взірцевим почуттям гумору – доктора філологічних наук, академіка, доньку академіка – Юлію Булахівську. Якось на зустрічі нащадків дворянського зібрання вона пожартувала: "Ви знаєте, на честь мого батька названо вулицю, де продають найкращі в Києві унітази!"

"О, я знаю владельцев этого строительного супермаркета!" – щиросердно зізнався галантний пан.

"Я Вас благаю, допоможіть дивовижній пані Булаховській видати книгу її "Нічних оповідань". Коли вона зачитували уривки, то так само дотепно пожартувала, що намагалася наслідувати Чехова, але в неї, чомусь, так гарно не вийшло…"

"Поможем. И памятник академику Булаховському на улице Булаховского возведем," – запевнив мене галантний кавалер. Наводила довідку – сказали, що він людина серйозна…

Так що, якщо постане пам’ятник видатному академіку-мовознавцю, знайте, що це завдяки тому, що хтось влаштував вечір-концерт "Перлини українського романсу"!

Леся Сакада, яка живе в високо-культурній Україні і Вас запрошує!



powered by lun.ua