Особливості часу

Під час моїх останніх відвідин Дезийдерія Васильовича, наша з ним розмова отримала несподіваний розвиток. Справа в тому, що щойно на Перевалі відбувся науковий семінар: вчені приїхали поговорити про науку, а заразом і покататись на лижах. Як завжди, семінарські заняття знаходили своє продовження у "кулуарах" у хаті вуйка Дезя.

Коли я взнав від Дезийдерія Васильовича, що темою обговорення науковців була квантова механіка, то вирішив і собі додати кілька слів, навздогін розумним бесідам, які точилися тут у хаті.

Я розповів вуйкові, про своє захоплення від принципу доповнюваності Гейзенберга. Як приклад, я розповів йому, що якщо ми досліджуємо електрон, то ніколи не можемо одночасно знати і про його місце перебування, і про швидкість. Це і є ті знання, які доповнюють одно одне, але не заперечують.

Та, що більше я говорив про деталі, тим більше помічав лукаву посмішку Дезийдерія Васильовича. Тому вирішив своєчасно зупинитись і добре, що я це зробив. Вчені, які вели дискусії на Перевалі, як потім виявилось, обговорювали не стільки фізичні аспекти принципу доповнюваності, скільки, радше, філософські, гносеологічні його основи. Тому, я "зі своїм електроном", лише тішив вуйка.

Хоча Дезийдерій Васильович не знав більшості термінів, що вживали вчені, його мудрість якраз і складала зміст цих термінів.

Вуйко помітив, що я знітився, посміхнувся і додав: "Ви, з вашою Лесею теж різні, і вам добре, коли ви доповнюєте одне одного, а не поборюєте. І для цього не потрібно жодної квантової механіки чи електронів".

Відчувши прихильність Дезийдерія Васильовича, я вирішив розповісти йому про своє нове відкриття, щоб він не думав, що я його забавляю лише чимось пустим.

А це була окрема розмова про сутність часу.

У мене є гарний знайомий Вадім. Якщо ви бачили фільм "Пан Володиєвський" - то це він. Це саме той типаж. У мене в телефоні він записаний, як "Yazek".

Вадім великий розумниця, і якби я прочитав стільки книжок, скільки він, то нічого б не писав, бо розумів би, що "відкриттів" у цьому світі більше немає. Прізвище у мого товариша – це прізвище відомого колишнього київського генерал-губернатора. Та головне не це: Вадім свого часу бачив полярне сяйво і може про нього розповідати годинами. І щоразу це буде інша пастораль з новими деталями, ознаками; при цьому він майже не повторюється.

Так от, Вадім придумав теорію часу.

Він мені сказав, що ми, наші тіла, завжди перебуваємо у просторі, у певному об’ємі, а особливість часу полягає в тому, що людина перебуває завжди лише у точці. Отже: час – це лише точка.

Я на цьому наголосив Дезийдерію Васильовичу і сподівався почути зворушливу оцінку такому відкриттю від вуйка Дезя.

Вуйко подивився на мене пильним поглядом.

А потім буденно мовив: "А відповідальність за рішення в цій точці часу ти будеш формувати з минулого, чи з майбутнього?"

І поки я спробував осягнути, що ж має на увазі вуйко, Дезийдерій Васильович переконливо і тихо додав: "Це – головне. Тому що лише наші відповідальні рішення об’єднують те, що було і те що буде, а відтак – складають наше нині: вашу "точку".

Я повертаюсь додому і поволі приходжу до тями від визначення часу, яке запропонував вуйко Дезьо: "Час – це точка відповідальності за прийняте рішення".

Коли я вже нарешті звикаю до нового, запропонованого Дезийдерієм Васильовичем, знання про час та беззастережно погоджуюсь з ним, мене раптово відвідує те, що Гусерль назвав "інтуїтивним відкриттям": "Тоді виявляється, що відсутність відповідальності за прийняті рішення просто цей час знищує".

Відтак, ми стаємо лише біологічним тілом у фізичному просторі, але без часу.