"Працювати в команді" – як та з ким?

5666
21 лютого 2012

Отже, за яких умов людей можна назвати командою? Що такого має вирізняти їх у діяльності та стосунках, щоб виникав та розвивався цей самий унікальний командний або ж синергетичний ефект?

Якщо заповзятися перерахувати усі, будь-коли згадані, ознаки, якими наділяють команди – ризикуємо заплутатися у їхній кількості, а подекуди й суперечливості. Тож полегшимо задачу, вдамося до їх групування та називатимемо лише ті, що притаманні командам і лише командам. Пошукаємо унікальність власне в діяльності, правилах взаємодії, яких ця діяльність вимагає та найсуперечливішому – людях і взаєминах.

Отже – командна діяльність, командні норми, командні взаємини…

Командна діяльність

В чому ж особливість діяльності у команді?

По-перше – в консолідованій спільності. За цією хитромудрістю ховається базова відмінність команди від інших груп – необхідність не просто робити однакову, схожу, одну діяльність – а таку, що вимагає консолідації, поєднання усіх можливих й необхідних ресурсів, злиття в одне ціле знань, умінь, емоцій, прагнень, мрій, дій.

Навряд чи старшокласники на уроці з музики є командою, попри єдність в часі й просторі та спільну, наприклад, хорову діяльність. Однак ті ж юнаки поза класом, творячи та граючи власну музику, мріючи про щось спільне й, подекуди, утопічне – вже команда! Справа в тому, що однакова для кожного музика, на відміну від єдиної на всіх музики – не вимагає координації, узгодження, об’єднання усіх можливих та неможливих зусиль.

Вирішення спільної задачі – є другою ознакою команди. Не секрет, що команда завжди створюється під певний продукт, твір, витвір. Саме його розробка, творення та впровадження і є тією задачею, без якої втрачається сенс спільної консолідованої праці. Команда не може існувати без задачі. Вирішено одну – треба ставити іншу, інакше – ніяк.

Багато команд зруйнувалися на пікові своїх досягнень, саме через те, що вимріяного було досягнуто, а про інше ще не мріялося. І не треба далеко ходити за прикладами – на очах наймедійніші сфери – політика та шоубіз.

І на завершення – вже згадуваний, синергетичний чи командний ефект, який є і метою створення, і наслідком командної роботи. Гуртом люди розв’язують задачі краще, ніж кожен із них окремо – його проста у формулюванні й складна в досягненні сутність.

В теорії існують надскладні математичні формули підрахунку позитивної синергії, зокрема, пропонується враховувати продуктивність, здібності, професійну компетентність кожного в команді, прагнення конкурувати з іншими, механізми стимуляції праці та розбудови кар'єри, що їх застосовує керівництво та ще з десяток інших показників.

Парадокс полягає в тому, що все це, виміряне й презентоване в інтегралах, диференціалах, графіках та діаграмах – не гарантує основного – своєї тривалості в часі. Сьогодні є, завтра немає. Чому? Шукаймо далі.

Командні норми

Яких правил та норм взаємодії вимагає команда?

Почнемо з того, що команда неможлива без діяльнісної компетентності її учасників. Факт фактом, але ж, як часто він недооцінюється… Здається, ну що одна єдина некомпетентна або менш компетентна за інших людина, що через випадок, блат, знайомство чи кумівство втрапила у команду, може заподіяти? – Зруйнувати! Ні більше, ні менше.

Команда – тонка матерія, і якщо хтось грає не за правилами або за своїми правилами – уся партитура летить шкереберть. Команда – завжди об’єднання фахівців.

Рольова доцільність – наступна командна норма. Скільки людей вважають, що можуть більше, ніж вимагають посада та посадові приписи? Скільки скаржаться на марну роботу, дурні завдання, марудні інструкції, пусте витрачання сил та часу? Безліч. Це ті, кому не пощастило бути в команді!

Командна робота відрізняється від іншої тим, що визначається не стільки посадовими інструкціями, скільки людськими компетенціями, реальними здібностями, можливостями, потенціями. В такий спосіб ролі, що їх перебирають на себе члени команди (лідер, виконавець, генератор ідей, критик та інші) не є жорстко фіксованими нормативами, декларованими штатним розписом, алгоритмом діяльності абощо, – це комфортні для людини способи діяльності й взаємин, гнучкі й мінливі, такі що в першу чергу стимулюють продуктивність, і вже потім апелюють, або й не апелюють до штатних нормативів.

Не можна говорити про команду й якщо не налагоджена особлива система розподілу відповідальності, назвемо її взаємно-розподіленою. Йдеться про відмінну від класичної схеми ієрархічної відповідальності, за якої підлеглі звітують перед керівником, той перед начальником вищого рівня і так за посадовою ієрархією.

За тим же ланцюгом йде прийняття рішень та прочуханка-покарання або схвалення-преміювання за їх виконання. В команді ж йдеться про колегіальне, дорадче визначення стратегії, та прийняття індивідуальних рішень у тактиці. Через це й відповідальність інакша – взаємно-розподілена, коли кожен відказує за ефективність власних дій і рішень у загальній стратегії, але всі спільно відповідальні за результат.

Командні взаємини

Як почуваються та як вибудовують взаємини люди в командах?

Якщо йдеться про команду, – то ті, хто творить спільну справу одне для одного, не менш значимі за саму справу. Більш  того, вони приємні або, як мінімум, – цікаві одне одному. І це стосується не лише діяльнісних компетенцій – йдеться про близькість інтересів, цінностей, світогляду.

Це не про те, що в команді всі, як один, мають обожнювати дайвінг, фанатіти від "Бітлз" чи вірити в квантовий стрибок, ні – справа в іншому, в взаємній референтності та значимості, коли думка, плани, мрії, захоплення, погляди на речі та світ одного – небайдужі іншим. Така значимість міжособистісних взаємин підтримує єдність команди, захищає від емоційного вигоряння, стресів, та й  просто є однією із базових людських потреб, без задоволення якої втрачається внутрішня мотивація й працюється лише заради грошей або за звичкою.

Психологічний комфорт – друга особливість взаємин у команді. Загалом йдеться про відсутність такої собі “подвійності”: пліток, обмовин, критики “поза очі”, приховування справжнього ставлення одне до одного тощо. Така ситуація стає можливою за певного ступеня так званої ціннісно-рольової відкритості, коли є можливість бути вільним у словах та діях, симпатіях та антипатіях, коли можна висловлювати вголос свої думки, в тому числі і про політику управління чи то командою, чи то країною.

Завершимо перелік можливостями особистісного зростання, які не лише не блокуються, а відверто підтримуються та стимулюються у команді. І справа не лише в фаховому розвитку, нових знаннях чи вміннях; йдеться про зміни, які підвищують загальну якість життя, наповнюють його новими смислами, прагненнями, захопленнями, стосунками. Команда – це місце, щодо якого говориться: "я б тут жив!"

Отже, назватися командою – не означає нею бути. Але так само не означає не бути командою, якщо якась з перерахованих ознак не дотягує до бажаного рівня. Нагадаю, що групі людей, яким є чого прагнути у спільній діяльності, зарано перейматись не предмет своєї некомандності. 

Щоб зачинялись двері…

Я слухала й мимоволі роззиралася навкіл. Звичайний кабінет пересічного керівника бізнесу, десь на межі між малим і середнім. Ми такий кличемо "посереднім" від "посередині" – гра слів і ніяких образ. Повсюдно керівна атрибутика за невеликий кошт: меблі "під модерн", масивний стіл "під дерево", настільний гарнітур "під шкіру", шкіряне таки, високоспинне, коліщате крісло нашого візаві та кілька менших, тканинно-пластикових, розставлених навколо, приточеного до столу, апендиксу для нарад. На одному з них – я, на іншому – Андрій; разом – психологи, вагоміше – консалтингова група, фах – командотворення.

Сидимо, уважно слухаємо, киваємо, питань не ставимо, бо нема куди вставити – нехай виговориться.

"Вам потрібна команда!" – він так і сказав, розумієте, так і сказав? Як таке від клієнта чути?! Але ж клієнт завжди правий!

Хвилюється. Ще вчора, коли телефонував – хвилювався, казав –  що його стара команда не влаштовує, треба нову – "під ключ" і щоб справжню, і щоб усі, як один. Андрій наполіг на зустрічі, мовляв не можна без аналізу, без деталей.

Так от, – вів своє в запалі, – у нас все ніби й добре, і замовлення є, і тендери ми виграємо, не завжди, але це нормально – конкуренція. О, ще – в місцевому бізнес-рейтингу нас назвали "відкриттям року в рекламному бізнесі". Я й думати про якісь проблеми не думав, доки не оце його: "Вам потрібна команда!" А тут ще й мої з вчорашнім святкуванням: "Нашій команді – рік!"

За дверима (цікаво, чому він їх не зачиняє) – в розпалі пообіднє чаювання. Всі разом – на дивані у крієйторській відгорожі. Двері туди розчахнути на обидві половини, тож розгледіти горе-командівців не проблема. Розслаблені, чаюють тортиком, судячи з форми шматочків та прим’ятості крему – спомин зі вчорашнього бенкету. Про те, що погуляли на славу свідчать й кольорові кульки під стелею, й сусідство одноразового посуду з колекційною коньячною пляшкою у смітнику. Ось хтось, щось сказав, відреагували сміхом, голосно, тепло, вільно.

Лєна! – гримнув, аж від стін відбилось.

Секретарка з дивану до нас телепортувалось за секунду:

Кави, Петро Андрійович?

Дідько, Лєна, яка кава, в мене нарада, а ви гигочете як!

То я двері зараз зачиню, – послужливо всміхнулась Лєна.

- Ні!

Дівчина відсахнулась і знову посміхнулась, цього разу ніяково і до нас.

- Вибачте, я ж як краще…

- Заспокойтесь там! І взагалі вже час працювати.

Лєна таки зачинила двері, у чаєвий куточок.

- А чого саме ви чекаєте від нас? – нарешті взяв слово Андрій.

- Як чого?! – Петро Андрійович відчутно дратувався. – Того, що ви звичайно робите – формуєте справжню команду, всіх аналізуєте, тестуєте чи що там, звільняєте цих ледарів під три чорти, нових набираєте і все – все працює як годинник.

- Це як?

- Ви знущаєтесь?!

- Ні, я серйозно. Що для вас справжня команда? От що такого вас не влаштовує? Щоб ви хотіли змінити?

- Ну… – клієнт трохи підвис. – Команда, це ж коли всі один в один, там… одного прагнуть, думають як один, одне й те саме роблять…

- Що, одне й те саме? – вів своє Андрій. – Ви ж рекламу робите, Петро Андрійович, не цвяхи штампуєте, хіба в вашій справі можна одне й те саме…

- А й справді… не цвяхи. То що? – він полегшено зітхнув. – Міняти нічого?

- Чому ж?

- Ви ж самі: "не цвяхи…". Значить ми і так команда.

Команда. – Андрій щиро всміхнувся. – Не вистачає дрібниці – щоб ви спокійно зачиняли двері у власний кабінет.

powered by lun.ua