ГРОМАДА і директори – менеджери - начальники

Не можна керувати людьми на суто діловій основі.

Керуючий має бути людяним. У нього має бути серце, - Леман.

ВЕДУЧІ – ВЕДЕНІ

Існує два принципово відмінних типи особистостей, котрим випадає роль ведучого. Звісно, кожен з них здатен впливати на людей. Часто таких називають лідерами. Прикладом природного лідера може бути вже вчитель (щоправда не кожний).

При цьому є лідер, що самореалізується як вождь, а є лідер як ініціатор/генератор ідей, змін, нової якості життя і т.п.

Таких зазвичай не жалують, бо більшість намагається жити за принципом "краще синиця у руці, ніж журавель у небі". Воно й природно, адже кожна біологічна чи соціальна система прагне до стану з мінімальним запасом потенціальної енергії. Втім, з іншого боку існує ланцюжок - "низький запас енергії - знижений потяг до творення – життєве згасання".

Але все ж більшість як дітей, так і дорослих, не поспішають активно працювати понад "мінімальну норму" які блага їм би не обіцяли. Люди починають ворушитися, коли справи скеровуються так, що стає реально проблемним залишатись у стані неробства. Воно так, коли платять не за роботу як таку, а виключно за продуктивно-результативну діяльність.

РОЗПАД - РОЗВИТОК

Якось старенький дідусь Максим з глибинки Одеської області у 70-ті роки минулого століття згадував, що "за царя у лавці були такі смаколики як сомина, зелененькі горішки у скорлупі, жовті зігнуті плоди, коричневі липкі фрукти тощо.

Він вже й позабував оті чужинські назви фісташків, бананів та фініків. Революційний розпад Російської імперії змінили радянські часи, котрі спочатку "подарували" нам організацію праці з низькою продуктивністю та високою матеріалозатратністю, а потім і повний суспільний розпад – накрилась "мокрим рядном" велика країна. І головною дійовою особою у цьому розвалі був керівник-трибун - країною керували оратори.

Для керівників суспільно-продуктивного духу тодішня радянська історія так і не надала історичного шансу. Актуальним це питання залишається й донині. У сучасній Україні надто багато гарних розмов, гасел, засідань, декларацій, а конкретних справ натомість обмаль.

Політики конкурують за посади лідерів-вождів, а щодо суспільних конструкторів продуктивного гарту маємо дефіцит.

Лідер – вождь є великим докою у застосуванні відомого принципу "Розділяй і владарюй". Для нього питання власного авторитету завжди важливіше, ніж формування колективу успішних самодостатніх професіоналів.

Замість вирощувати таланти, він скоріше буде їх "відстрілювати", замість організувати колектив на діяльність вищого порядку насадить внутрішню конкуренцію, котра пересварить членів власного колективу.

Подібний ряд характеристик можна продовжувати і продовжувати. Звісно, буває й так, що саме лідер-вождь стає вкрай необхідним. Але це короткочасні кризові моменти, коли на роздуми та узгодження, налагодження резонансної діяльності не має часу, у моменти, коли питання стоїть вкрай гостро: життя або смерть?

А у періоди, коли змістом життя має бути сталий РОЗВИТОК лідер-вождь стає не його виразником, а, навпаки, сильним гальмом.

Лідери – ініціатори (генератори) живуть іншим - ідеями, проектами, всім тим, що складає сталий розвиток життєвого простору громади. Самі по собі закони розвитку суспільства не задіють – їм потрібні відповідні руки та голови. Варто пам'ятати, що у людей не має такої цільової мети, щоб просто працювати.

Але не впадаємо у розпач, бо здорова людська істота не може залишатись бездіяльною. Тому практично кожен підніметься з "пічки" і зробить конкретну справу задля уникнення зайвих неприємностей чи можливих проблем.

А тим паче, якщо така справа ще й добре мотивується. Справжнім лідером-ініціатором здатен бути той, хто все це усвідомлює і, зазвичай, технологічно жорстко, чітко та системно організовує цільову діяльність свого колективу.

Саме технологія організації справи є ключовим аспектом її успішності. Відтак справи можуть йти однозначно правильно й за відсутності начальника та незалежно від його настрою. При цьому часто здається, що такий керівник нічим не відрізняється від лідера – вождя.

Але його певна технологічна жорсткість тільки виглядає як особистісне авторитарне насилля. Навпаки - технологічна поблажливість керівника лише маскується під милість, а насправді призводить до руйнувань, котрі, зазвичай, зупиняються авторитарними методами. Сучасна ефективна управлінська діяльність базується на врахуванні саме таких факторів.

Причому технологічне управління не треба плутати з архаїчною практикою "пряника та плітки", бо остання сильно залежить від суб'єктивних настроїв та вподобань лідера-вождя. По-справжньому сучасним є той керівник, який здатен на прозору, тому зрозумілу всім учасникам, процедурно-технологічну природу управління, а не волюнтаризм чи пасіонарність "вождя".

Без живої енергії та волі керівника-менеджера до формування структури відкритих зворотніх зв'язків прозорої процедурно-технологічної природи неможливо протидіяти тенденціям до саморуйнування будь-якої замкненої системи. Хід історії по колу на прикладі тих чи інших авторитарних країн, колективів, організацій пояснюється лише тим, що інколи вождям вдається свою неосвіченість перекрити високим рівнем "громадянської активності".

І першою ознакою фальші цієї активності є уклін до надмірно красивої ораторської "діяльності". Горе чекаю ту громаду, керівники якої по суті є не організаторами діяльності, а всього лише "професійними" ораторами. Втім, громаду чекають не менші біди, якщо у ній гарно приживаються, приміром, такі "науковці", котрі "роблячи" технічні винаходи не знають, що таке котангенс кута та багато подібних їм "спеціалістів" - http://expres.ua/main/2012/03/30/63426.

ПРАКТИКА - ТЕХНОЛОГІЯ
Згадаймо, який ще недавно був психологічно негативний стан напруженості на автошляхах. Головною причиною була практика застосування методу "з під кущів" працівниками ДАЇ.

Але віднедавна проблему зняли технологічно: екіпажі ДАЇ на контрольній дільниці мають чергувати виключно у русі. Тепер лише зрідка можна зустріти авто ДАЇ обабіч дороги у стані вичікування лише у глухих селах – сподіваються, що начальство не застукає.

Саме завдяки організаційним технологіям можна досягти того, що:
- поліцейські на дорогах не для збирання штрафів, а щоб попередити про нештатну ситуацію;
- директор школи та його заступник не для відвідування уроків, а щоб своєю присутністю підтримувати оптимальні умови роботи вчителя-професіонала;
- вчитель не для менторства чи трансляції знань, а щоб підготувати учнів до переходу у наступну навчально-життєву фазу;
- продавець магазину, митник, комунальник не для зідрати гроші з клієнта, а щоб зробити його життя приємним за прийнятні кошти та багато іншого, по-партнерськи необхідного.
Іншими словами – мова про управлінські технології життя за принципом "Так буде добре кожному з нас, хто реально працює".

Не менш відомо, що державні органи замість прямо видавати громадянам необхідні документи чи довідки відкрили для того посередницькі комерційні структури. Звісно, від такого "винаходу" градус соціальної напруги тільки безперервно зростав – одиниці збагачуються, а мільйони потерпають як матеріально, так і морально та фізично.

Нарешті влада знімає проблему подвійним технологічним рішенням – зарахуванням коштів за послуги виключно до держбюджету та різким зменшенням переліку довідок. Інтерес до збереження таких посередницьких структур став стрімко падати – лівий зиск зникає.

На порядок денний постало прийняття закону про соціальний податок від сільських фермерів для місцевого органу самоврядування, щоб були кошти хоча б ремонтувати місцеві дороги та містки, котрі руйнують трактори та машини тих же сільських фермерів.

Відтак недалеко й до того, щоб Україна за прикладом Норвегії, ряду азійських країн чи штату Аляска створила суспільний механізм справедливої ренти від багатств загальнонародних природних надр.

Для цього досить зберігати їх у державній (не плутати з відомчо-бюрократичною) власності, а приватним структурам дозволяти розробляти, а не розпоряджатися ними.

Адже "экономический рост – вовсе не следствие правительственных пакетов по стимулированию экономики, а следствие технологических новаций, упорного труда и повышения производительности. Так что двигателем экономики являются скорее предприниматели, чем бюрократы или корпоративные лобби" - Мэд Джонс, президент Международного института менеджмента, США.

По-справжньому сучасні керівники громади не мають часу на ораторство, бо локально-цільовими комунікаціями дбають про суспільно-продуктивне ПАРТНЕРСТВО. Так творяться основи нової державно-політичної системи, в основі котрої структури солідарності.