Неспішні роздуми про природу Добра і Зла

466
18 квітня 2012

Якось вже доводилося писати про Добро і Зло. Але тоді ці роздуми так недовершеними і зосталися. Аж тут бачу – хтось інший подібну статтю все-таки написав.

Здавалось би – переживши інквізицію і епоху Відродження, збагатившись величчю думки філософів-гуманістів, будь-який представник європейської цивілізації мав би краще розбиратися в цьому питанні.

Особливо – якщо врахувати ті зміни в суспільному і політичному житті нашої планети, які сталися за останню сотню-півтори років. Розвиток психології, медицини і еволюційної біології, технічне переоснащення людства та дві пережитих нами Світових війни змінили наше мислення.

І тепер ми з впевненістю можемо сказати – дійсно, добра і зла в природі не існує, це лише функція наших власних вчинків і уявлень. Природа байдужа до нас, Космос буде існувати і після нашої смерті.

Ба, більше того, в світі не існує не те що добра і зла, але й протилежностей. Ми говоримо про день і ніч, про зиму і літо, але їхнє існування залежать лише від точки відліку.

Не проходила б наша планета при зміні пір року через точку замерзання води – ми спокійно користувалися б абсолютною шкалою температур Кельвіна і не відчували б від того ніякого дискомфорту. І не знали б зими чи літа.

І так в усьому іншому – світло й тінь теж можна розглядати як неперервну шкалу освітленості – від нуля і до нескінченності. І наша темрява для сови зовсім не темрява.

А проте в реальному житті ми завжди мислимо протилежностями, говоримо про добре і зле. Чому?

На це є декілька причини. Перша з них – наслідок природних (біологічних) особливостей нашої будови. Якби ми жили при абсолютному нулі, то й користувалися б абсолютною шкалою.

Але оскільки наш організм найбільше містить в собі саме води – то й цікавимося ми в першу чергу її станом. Тому нуль для нас – це температура зміни її стану, точка її замерзання.

Інша причина – в тому, що людина, як і будь-який інший живий організм, потребує для свого існування не тільки якихось фізичних, але й природніх умов.

Нам потрібна не тільки певна температура чи вологість повітря, але й середовище насичене їжею (якою для нас є інші живі організми), водою та киснем. Та ще й придатне для нашого розмноження.

Тому те, що відповідає цим умовам – багата земля, помірні дощі, добрі врожаї, відсутність природних ворогів та надмірної кількості хвороботворних бактерій – для нас добро, а що їм перешкоджає – зло!

Ну і нарешті третя причина полягає в особливостях нашого мислення. Протилежності виникають як відображення наших мрій і наших бажань, як функція від наших прагнень.

Те, що відповідає нашим бажанням і нашим цілям, ми вважаємо за щось добре. Те, що їм суперечить – за погане.

От і виходить, що всі наші уявлення про добро і зло в будь-якому разі пов’язані з нашими цілями і бажаннями.

Тільки тоді, коли мова йде про особливості нашої будови і про умови нашого природного існування, ці цілі не так свідомі, як більш інстинктивні, сформовані в процесі еволюції.

І хоча ті живі організми, які позбавлені свідомого мислення, не усвідомлюють цих понять, в тому й не відчувають добра і зла як абстрактних категорій, але й вони можуть страждати чи відчувати насолоду.

І з точки зору необхідності продовження їхнього існування все, що перешкоджає їхньому повноцінному життю – для них зло. В цьому сенсі поняття добра і зла для людини і для будь-якого іншого живого організму збігаються.

Так ядерна зима однозначно стала б злом не тільки для людини, але й для всього живого. Ну хіба що може крім тарганів…

Хоча іноді існування і розмноження одного виду живих організмів може нести загрозу існуванню других. Ну наприклад надмірному розмноженню вірусів ніхто з нас точно не зрадів би.

Але й в абсолютно стерильному середовищі ми теж жити не змогли б – тоді нас зруйнував би власний імунітет. Так і отримуємо тези, що описують нам добро:

  1. Такі параметри фізичного середовища, що відповідають природним умовам існування нашого організму.
  2. Таке біологічне середовище, яке дозволяє нам вдовольняти наші природні потреби і інстинкти, що забезпечується існуванням інших живих організмів, які тим чи іншим чином нам необхідні.
  3. Усе те, що відповідає нашим свідомим цілям і прагненням.

І ось саме з останнім і пов’язані певні суперечності. Так, іноді ми свідомо можемо нищити те середовище, яке потрібне нам для нашого існування. Так, іноді інтереси однієї людини не відповідають інтересам іншої.

І найчастіше ми пояснюємо це все тією ж своєю природою, залежною від біологічної еволюції.

Але ще й досі наші уявлення про цю еволюцію здебільшого зводяться лише до того, що вона нібито спонукає нас знищувати інших, що для того, щоб жити, ми мусимо когось убивати.

А це не зовсім так – сучасна наука на еволюцію дивиться дещо інакше.

По-перше – ми просто не зможемо існувати, якщо не буде інших живих організмів, які забезпечують нас киснем і їжею. А отже когось мусимо і підтримувати, не тільки вбивати.

Навіть хижі тварини, позбавлені свідомого розуму, й то добре це розуміють, вбиваючи лише стільки, скільки можуть з’їсти і тільки ті особини, які вже й так ослаблені.

По-друге – для того, щоб їсти, не завжди треба вбивати. Наприклад фрукти чи незапліднені яйця ми споживаємо не вбиваючи в них життя.

По-третє – схильність до підтримки інших живих особин (альтруїзм і кооперація) – така ж складова еволюції, як і конкуренція чи боротьба за існування (див. А.Марков "Еволюція кооперації і альтруїзму").

По четверте – природний добір може працювати й на підтримку популяції в незмінному вигляді, бути стабілізуючим (як це вважав Шмальгаузен).

Тобто в загальному еволюція працює не тільки на знищення, але й на збереження певних особин. Не тільки на вбивство, але й на їх відтворення і підтримку.

Ну і нарешті останнє. Якщо розглядати живі організми як відкриту систему, що прагне максимально продовжити своє існування, то саме життя можна розглядати як процес протистояння ентропії.

Але намагаючись продовжити своє існування і постійно зменшуючи заради цього ентропію всередині себе, живі організми автоматично збільшують її навколо себе, таким чином весь час погіршуючи подальші умови свого існування.

І якщо спершу їм доводилося мати справу з нижчим рівнем ентропії, то чим довше вони існують – тим з більшим її рівнем їм доводиться стикатися, тим все важче доводиться виживати.

Так виникає та сила, яка й рухає еволюцією – потреба в постійному вдосконаленні.

А от наскільки це стосується не тільки наших інстинктів і моделей поведінки, але й наших духовних устремлінь, наших свідомих цілей і прагнень – питання інше.

Але якщо колись людина могла легко знищити все навколо себе і просто перейти в жити в інше місце – то тепер вже такої можливості немає.

Якщо в Середньовіччі можна було вільно обманювати, вбивати і красти, то в часи розвитку інформаційних технологій це стало вже не таким легким.

Та й важко припустити, щоб наші свідомі уявлення були аж настільки унікальними, щоб зовсім не залежати від законів природи.

Тому якщо раніше природній відбір стосувався лише нашого фізичного виживання, то тепер він відбирає людей ще й за моральними якостями.

І хоча здається, що такий добір рухається надто вже повільно, але зате незворотно.

Або вдосконалимося, або щезнемо – так працює еволюція.

Якщо ж хтось хоче зберегтися незмінним незважаючи на впив зовнішнього світу, якщо добро для нього – тільки в тому, щоб залишатися таким, як є – то слід так думати, що ці його спроби заздалегідь приречені лише на невдачу.

powered by lun.ua