Про моральне оновлення

7
24 квітня 2012

"Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрадництво й убивство". Бруно Ясенський

Що нам потрібно

Тільки втручання розлюченої громадськості й ЗМІ призвело до затримання миколаївських убивць. Між тим, смертність українців від зовнішніх причин надзвичайно висока. У 2010 році вона становила 44 тисяч осіб, у тому числі: від ДТП – 5.900; убивств – 2.800...

Все вказує на моральну кризу.

Тема морального оновлення суспільства постала актуальною: у листопаді 2011 року відбулися парламентські слухання "Сучасний стан суспільної моралі в Україні". Потім прозвучав заклик до подолання духовної кризи – спільне "Звернення 1 грудня" від УПЦ КП, УПЦ МП та УГКЦ, на підтримку якого з Декларацією виступили знані інтелектуали. Пропозиції "починати із себе" у січні-лютому висловили гостро емоційний журналіст Кирило Тур, освітяни – Мирослав Маринович і економіст Олександр Кендюхов...

з відносно порядними наче все просто: мають покаятися й більше не грішити. "Нагрішили ми, як і батьки наші, жили не за правдою, творили беззаконня", Псалом. 106.

Разом з тим, залишається затемненою "дрібниця": як бути з іншими, скажімо, недосить "просвітленими"?

Суть виступу представника президента України Юрія Мірошниченка на згаданих слуханнях: "Лише церква може врятувати нас від духовного Чорнобиля". На це можу запевнити: зусилля церков, спрямовані на формування в суспільстві духовності – вищої форми інтелекту, причастя до святості, – допоможуть лише тим, у кого моральні уявлення, совість ще живі й до кого "можна достукатися".

Разом з тим, "У МВС здивовані такою кількістю людей, які підтримують ґвалтівників".

І як не згадати недоторканих захисників убивці Лозинського – екс-народного депутата України від БЮТ? Як бути з ними? Відповідь відома – ніяк! Хіба що, запобіжно, – за колючий дріт з вишками. Бо в дійсності моральне оновлення – справа важка й надто довгочасна: нові ідеї перемагають лише шляхом вимирання носіїв старих ідей, як влучно висловився Лев Ландау. І то, якщо нові ідеї активно й безперервно кимось впроваджуються.

Тож, по-перше, доведеться почекати природного вимирання батьків мажорів, самих мажорів і мажорських годованців-вихованців; по-друге, організувати в масштабах держави масове виховання нових поколінь майбутнього – людей працьовитих, моральних, високого духовного й загального інтелекту.

Як це зробити

Виховання працелюбності – основи моральності. Доросла людина може натхненно, з охотою, працювати стільки часу на день, скільки в дошкільному дитинстві гралася в роботу. Японці, наприклад, ще із середини позаминулого століття стали заохочувати малюків до самодіяльності. Результат – зразкова працелюбність! Тому необхідно надавати дитині час і можливості для гри в працю – краще самостійну, або удвох-утрьох.

Майже ідеальними умовами виглядає сільське обійстя, наприклад, описане в "Зачарованій Десні" Олександра Довженка. Напівзаміною в місті можуть слугувати конструктори, інші якісні іграшки. В усякому разі діяльність і ще раз діяльність ручками, і загальна рухливість додатково!

Тож як бути з гламурними апартаментами "жилих" хмарочосів? Кого там виховують?

І навпаки: сидіння перед екраном, їзда в колясці – нерухомість перед потоками інформації – надійно формують неробу. Те ж саме – від надмірної виховної активності батьків. Надто тривале "висіння" над дитиною – запорука мозкового каліцтва.

Формування моральності. Ставлення до оточення – уявлення про добро й зло, належне й неналежне (табу), похвальне й ганебне тощо формуються й міцно закріплюються пов’язаними з ними почуттями лише до віку 5-6 років, переважно починаючи від 3. Це відбувається процесом зрощування в пожиттєву сітку нервових клітин мозку – на 90% до 6 років.

Надалі людина може напам’ять вивчити закони й кодекси, але діяти буде згідно зі своїми почуттями – бажаннями. Для таких певність у безкарності – запорука "легкого шляху" злочинів.

Подивіться на молодиків і молодиць, що розсілися на передніх місцях у транспорті! Батьки давно "зацементували" бажання в малечі "належного", – а от покарання "не світить"...

Входження в нормальне суспільство – первинна соціалізація – має бути завершеною до школи. Неодмінною умовою цього є достатнє спілкування з однолітками, молодшими й старшими дітьми. Тож без дошкільного закладу після 3-4 років не обійтися!

Основні принципи соціалізації:

а) головним добром на Землі є різноманітність життя – отже, благоговіння перед життям;

б) не чини ніде й ніякої шкоди, – якщо не змушують; не вбивай;

в) захищай від шкоди себе, своє й навколо – якщо зможеш;

г) не бреши, намагайся уникати неправди, без потреби не висловлюйся;

д) шануй батьків і свій край, з пошаною стався до інших;

е) старанно працюй, вчись і читай багато;

є) чесно змагайся з іншими за позиції в суспільстві і вимагай цього від них;

ж) не давай непевних зобов’язань і виконуй дані;

з) бережися згубних речей і звичок: тютюн, алкоголь, інші подібні речовини.

На цих принципах мають ґрунтуватися освіта, інтелект і подальше формування духовності.

Засторога. Розпочинати соціалізацію лише із засад християнства, Заповідей Христових, небезпечно: істотний ризик отримати беззахисну людину, що при відмінних здібностях і показниках буде "пасти задніх" і навіть часто битою.

Реалізація сказаного потребує неабияких зусиль і витрат – створення відповідної дієздатної системи. Але чи здатна до того наша держава – з її науковими та навчальними академіями?

Отже, нагадую батькам, вихователям і громадськості: від вашого ставлення до виховання прийдешніх поколінь залежить існування нашого суспільства.

Віталій Колісник, науковець, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua