Перевіряй, а тоді довіряй!
На порозі Євро 2012 кожен готується до нього по-своєму. Хтось збирається здавати свою квартиру, хтось оновлює меню у ресторанах, хтось планує новітні схеми розводу іноземців та, власне, сітізенів. Проте мета у всіх одна: отримання прибутку.
Пропоную до уваги цікаву тему для "розводу", жертвами якої стали мої знайомі. Попереджаю, що розрахована вона на порядних та співчутливих людей.
Отож, історія №1, 2008-ий рік
На парковці, роки чотири тому, зупинила мого знайомого іномарка. Опустивши скло, водій замахав руками та почав говорити, начебто, італійською мовою. Кричав відповідне: "Сіньйоре, сіньйоре, скуза!". Коли йому жестами показали, що не говорять італійською, почав говорити російською, правда із сильним акцентом.
Його історія зачепила тендітні серця моїх знайомих, бо ж "усі ми люди" і "з кожним може таке статися". Виявилося, що італієць, назвемо його Маріо, потрапив у страшенну скруту. Працюючи в Україні на виставці техніки, у нього вкрали усі гроші. А йому ж бідному не вистачає всього 100 доларів, аби розрахуватися за готель.
Зателефонувати додому бідолашний не зміг, адже боїться своєї дружини, яка ну дуже сильно сваритиме його за безвідповідальність. Тож йому, нічого не залишалося, як стояти на вулиці в орендованій автівці із презентабельним годинником на руці, та просити гроші у випадкових перехожих.
Звичайно, гроші він обіцяв повернути. А щоб йому уже 100% повірили, вирішив залишити заставу: цифрову фотокамеру та відеокамеру відомого японського бренду.
Заставу взяли, гроші дали, візитівку роздивилися: італієць Маріо, представник якоїсь фірми.
Приїхавши додому, те саме шосте почуття почало підказувати, що якась фігня все таки відбулася. Полізли дивитися "дарунки": під чорними чохлами із криво прикріпленою назвою бренду, ховалися лише макети техніки. Просто пластмасові пусті копії. Дитячі іграшки.
Зрозуміло, що спочатку треба було гарно роздивитися вміст чохлів, але ж так хотілося проявити інтернаціональну толерантність та засвідчити дружність українського народу, дарма що вона далася такою ціною.
Історія №2. Сьогодення
Біля приватного будинку маминої подруги запиняється Мерседес С-классу. Чорний, презентабельний.
Із нього виходить чоловік у бездоганно напрасованій сорочці, костюмі та краватці. Він починає розмахувати руками, вимовляти із акцентом "Мадам, мадам….Польскі?". Коли починає розуміти, що "мадами" не говорять польською, переходить….на російську, із гарним іноземним акцентом. І видає свою сповнену горя історію, так жахливо схожу на попередню…
Зі слів польського гостя стає зрозуміло, що бідолашний прибув сюди на виставку, де демонстрував посуд відомої німецької фірми. Проте він зовсім не розраховував, що український народ виявиться настільки байдужим до німецького посуду, і він не продасть декілька комплектів посуду. То чому ж їх не впарити двом "мадамам"-домогосподаркам?
Два комплекти посуду (там і каструлі всіх можливих діаметрів, і сковорідки із прозорими кришками тощо) продавав за "сущие копейки" – 100 доларів. Причина – ну не повезе ж він товар додому, щоб на митниці знову заплатити за нього.
Оскільки попередня історія все так навчила дечому, продовжувати розмову із польським паном не стали, а просто пішли геть.
Це все треба мати на увазі, адже таких схем дуже і дуже багато і всі вони різноманітні. Справді, надзвичайно важко зрозуміти, чи насправді людина потрапила у біду, чи просто банально хоче обманути та нажитися.
Проте не варто забувати, що такі ситуації все ж трапляються. Тому, напевне, треба слухати свою інтуїцію, бо ж "всі ми люди" і "з кожним може таке статися".