Протанцювати книгу, або Нова данина "українському тілу" та "волі до гри"

"Хліба та видовищ" - вимагає нинішній читач. Аби задовольнити цю потребу, навіть видання книги перетворюється на танцювальний експеримент. Однак для України це, виявляється, закономірно.

Сьогодні недостатньо просто написати книгу. Для того, щоб вона потрапила на домашню поличку нашого співвітчизника, пробившись через потоки інформації та реклами, необхідно постійно винаходити велосипед та вміти творчо працювати з формами, які, здавалося б, не мають жодного стосунку до літератури.

Ситуація із видавництвом вітчизняних авторів не найкраща - тиражі не перевищують однієї-двох тисяч, книжкові крамниці закриваються, працює лише кілька книжкових мереж. Згідно з останніми опитуваннями 82,2% українців взагалі не купують українських книжок.

Просування книги майже завжди лягає на плечі самого письменника. Крім того, що автор має володіти пером – так ще й повинен вміти "виходити за межі тексту", поєднувати непоєднувані форми, дивувати, шокувати та розважати вибагливу публіку. Можете собі уявити інсталяцію на тему "Лоліти" у виконанні Набокова, чи моновиставу "Ідіот", представлену Достоєвським, або балет за мотивами "Улліса" у виконанні Джойса?

Можливо, авторам минулого таке завдання здалося б дивним. Але творча людина завжди приймає виклики часу, шукаючи нових форм спілкування з читачами. Яскравим прикладом такого літературного шоу-експерименту стала презентація книги "Україна. Точка G" Альони Сибірякової.

Україна тілесна

Місце проведення заходу, який обіцяв дати відповідь на запитання "Де знаходиться точка збудження країни?" було обрано не випадково, і доволі символічно – готель "Прем'єр Палас" став ключовим місцем зав'язки сюжету. Сюди були запрошені реальні герої книги, встановлено декорації, які занурювали у контекст "Україна. Точка G". Цікаво, що презентація ховала в собі досить серйозний месидж не стільки про книгу, скільки про Україну в цілому.

І ось гості розсаджуються, в напівосвітленій залі починається дійство - перформери із творчої майстерні Марини Лимар танцюють книгу, висловлюють тілом і рухами емоції та почуття героїв. Потім до них приєднуються моделі у сукнях дизайнера Федора Возіанова і також перетворюються на персонажів вистави. Трохи розгублених дівчат носять на руках, переставлять сценою, наче ляльок. І над всім цим височіє великий екран, наче всевидяче око Інтернету, який то відтіняє, то поглинає героїв.

У перформансі поєднали високу моду і танок як символ влади та емоцій. Висока мода – завжди частина життя еліти, а танок – символ почуттів та емоцій, яким немає місця у діловому житті. Глядачі були залучені в процес і досить жваво реагували на події. Коли цитати з Булгакова герої публікували у Facebook на великому екрані, в залі лунав сміх.

Наприкінці вистави, коли відзвучала пісня Святослава Вакарчука "Вільний бо живий", авторка все ж таки оголосила, де знаходиться всеукраїнська точка найбільшої насолоди. На її думку, ця точка збудження полягає у Грі, якою захоплені українські політики. І ця Гра може лише відтворювати саму себе. Такий от уроборос, така от пєлєвенщина по-українськи.

Феномен "сприйняття тексту через мову тіла", на думку пані Сибірякової, властивий українському читачу. "Ми танцювали нашу книгу тому, що мова тіла нині найзрозуміліша і найдоступніша в українському контексті. Саме тому, сучасне мистецтво - в особі того ж Арсена Савадова і багатьох інших - транслює ідеї, використовуючи тіло", - розповіла пані Альона.

Тілесність, що нині превалює у колективному несвідомому нації – очевидна вже навіть байдужому. Без демонстрації "українського тіла" сьогодні не обходиться жодна експозиція сучасного мистецтва, жоден псевдо-феміністичний протест.

Ще одним підтвердженням цієї акцентуалізації є факт неймовірної популярності тілесно-орієнтованої психотерапії, яка користується в Україні набагато більшим попитом ніж класичний психоаналіз. Як зауважують самі психотерапевти: "Україна з головою не товаришує, а з тілом у неї все гаразд".

Воля до гри

Але про Гру мало писати, нею треба володіти. Що і продемонструвала Альона Сибірякова під час іншої презентації книги – вже для молоді та студентів, у книгарні "Читай Город".

Сьогодення важко уявити без Інтернету, тож пані авторка використала його можливості по максимуму, створивши певну субкультурну гру, вікторину он-лайн, якою привабила читачів. На диво для не найпопулярнішого автора, презентація відбулася досить успішно. Більше сотні людей заполонили невеликий простір книгарні. Такого ажіотажу робітники магазину не очікували, тож потенційним читачам довелося стояти у проходах.

Як розповіла сама авторка: "На сайті, присвяченому книзі та в соціальних мережах ми провели вікторину, переможцям якої дарували футболки з цитатами реальних героїв книги. Що цікаво, одразу розібрали футболки з цитатами: "Любовь – это ресурс", "Счастье - в финансовых показателях", а от "Дети - это логично" не дуже користувалася попитом, можливо тому, що сучасна молодь не поспішає народжувати". Справді, багато хто прийшов до книгарні саме за своїми призами, дехто навіть просив передати їх у Донецьк та інші міста.

"Україна. Точка G" - сама є грою. Являючи собою яскравий приклад product placement міста Києва, його ресторанів, одягу, автівок - книга постійно використовує так звані "якорі" - деталі, що апелюють до реального досвіду читача. Та й усі ці вбрання від Федора Возіанова, кожне з яких має свій "міф" (особливо пальто-свитка із написом "Ще не вмерла Україна") - більш ніж символічні. Така от семіотика постмодернізму часів генітальної стадії розвитку УкраїниJ.

Тож Гра відбулася, хто в ній переміг – вимогливий читач чи література – за сьогоднішніми правилами неважливо, головне, що всі залишилися задоволеними. А деякі апологети – ще й знайшли для себе натхнення. Адже досить дивне звучання мав нещодавній захід школи політичних технологій "PolitPR", де в тих же декораціях Софіївського Гранд-Холу в "Прем’єр Паласі" звучала та ж тема, що й у 19 розділі – як заробити мільйон.

Що це – дежавю, збіг чи гра, яка вийшла за свої межі і перетворюється на реальність? В такому випадку - де саме знаходиться ця межа, що відділяє реальність від гри?

З подібним диктатом волі до гри, тілесності та принципу "Хліба та видовищ" можна не погоджуватися, можна з ним боротися та намагатися перевиховати українця, а можна цю особливість використовувати як найзрозумілішу мову.