Сни про щастя

176
13 липня 2012

Коли ти опиняєшся на межі сну, надзвичайно важливо не зачепитися за якусь деталь, бо інакше ти проведеш ніч на гойдалці удаваного і реального. На цій межі час веде себе несамовито: події далекої минувшини раптом стають попереду подій і планів майбутнього дня. Та й взагалі, ця межа – це такий коловорот, в якому може зупинитись час, але дія відбуватиметься у різних просторах.

Ось і цього разу, коли я почав поринати у глибінь нічних снів, за вікном у машині спрацювала сигналізація. Мій звичайний шлях до нестями урвався, а натомість мене кинуло у вирву неймовірних подій. Так бувало в дитинстві, коли після дощу ми пускали сірнички у рівчаки: один сірничок пливе собі і пливе, а інший, такий самий, – раптом, підскакуючи на підводному камінці, починає здійснювати якісь викрутаси.

Цього разу зі мною сталося щось подібне. Сигналізація на машині ще не затихла, а мене вже понесло світами.

Перше, що я зрозумів, то це те, що я потрапив у час своєї молодості. У мене було повне відчуття, що я знаходжуся у Гімалаях, але чомусь у приміщенні нашого деканату, мені, молодому викладачу, Далай-Лама розповідає про те, що людина може бути щасливою щомиті. Я розумію, що це абсолютно вірно. Звідкись береться впевненість, що я це перевіряв:

Коли ти зрозумієш, як діє ця настанова, то основним твоїм завданням стає не забувати про це. Щойно ти про це згадуєш, як формула починає діяти.

Але, перш ніж її застосовувати, надзвичайно важливо вірно дати визначення щастя. Усе зазначене набуває продуктивного змісту, якщо зрозуміти наступне: Щастя мешкає у співвідношенні супероснов "хочу", "можу", "маю". Як ці супероснови у вашій конструкції взаємодіють – таким і буде ваше щастя.

Я не можу второпати, хто це мені говорить, я сам собі, чи це ще слова далай-Лами.

Озираючись навколо, я починаю розуміти, що стою посеред Великої фізичної аудиторії нашого факультету на лекції з векторного і тензорного аналізу, на дошці написана матриця переходу до сферичної системи координат, але я студентам оповідаю про щойно почуту від Далай-Лами формулу щастя, що:

Якщо ви своє щастя визначите через "маю", то ви помилково ототожните його з "успіхом" (А це – підміна понять). Ваше щастя ви пов’язуватимете з майном, грошима і т.д. Ви навіть зможете реалізувати свій успіх, але це буде одномірне щастя.

Я дивлюсь у шпаргалку. Там написано – "анекдот про двох грузинів і ялинку". Я розповідаю, як зустрілися напередодні Нового року Гіві та Вахтанг. Вахтанг цікавиться у Гіві, чому той такий сумний. Гіві йому пояснює, що напередодні купив ялинку, але його обманули. Обурений Вахтанг питає

– Що, не зелена?

– Зелена.

– Що, не пухнаста?

– Пухнаста.

– Що, лісом не пахне?

– Пахне.

– Так в чому справа?

– Радості не принесла! – в розпачі каже Гіві.

Мене дивує, що в аудиторії ніхто не сміється. Я підіймаю очі, та нікого зі студентів не впізнаю, але, попри це, – продовжую оповідь, що:

Якщо ви своє щастя визначите через "можу" (можу усе), то ви ототожните його зі свободою. Це – теж одномірне щастя і його апофеозом є сваволя, ваше щастя ви пов’яжете з владою.

Якщо ви своє щастя пов’яжете з "хочу", то воно знову ж таки стане одномірним – це буде фізіологічна рефлексія.

Я уважно придивляюсь до аудиторії, але за партами сидять не мої студенти, а чомусь товариство, яке збирається біля цистерни з водою, яку щотижня тричі привозять нам під під’їзд. Це бентежить мене, але я веду далі:

"У визначенні справжнього щастя повинні бути представлені усі супероснови: "Щастя, це коли я можу мати, те що хочу", - так говорить вуйко Дезьо".

У моїй шпаргалці написано "приклад про піджак дяді Борі". Ось тут знову відбувається черговий фокус: замість розповісти спогад дитинства, я сам туди поринаю, але не як учасник, а дорослий спостерігач. Це те, про що я кажу – час у таких польотах через простори – фіксується! Одного разу старші чоловіки з нашого двору, під час гри в доміно, засперечались про щастя.

Хтось уявляв його собі у вигляді машини, хтось хотів новий кольоровий телевізор, хтось мріяв про окрему квартиру для дітей. А дядя Боря тоді сказав, що для щастя йому потрібен піджак. Коли усі посміялись, то дядя Боря додав, що це має бути такий особливий піджак, щоб завжди, коли йому буде потрібно, то він міг би, опустивши руку в кишеню, дістати звідти один рубль…

"Грошей в кишені повинно бути не багато, а достатньо, але це вже питання до голови, а не до кишені" – звернувся я до аудиторії. Тієї ж миті, я зрозумів, що уся мізансцена з дитинства тут же в аудиторії і відбувалась.

Я починаю терти кінчик носа. Це – випробуваний прийом, щоб навести порядок у маячні сну. Доста, що я прийшов не готовий до лекції, так ще й почалось нагромадження різних просторів. Але моя дія має несподіваний ефект: я опиняюсь в буфеті станції Сороки. Саме туди, в часи початку моєї викладацької роботи, ми якось нагодились з друзями. На пластиковому столі стоять гранчаки з міцнющим "Стругурашем", а я оповідаю друзям, що:

Апофеоз щастя у такій конструкції полягає в тому, що ми його здобуваємо, коли НІЧОГО НЕ ХОЧЕМО! Коли людина нічого не хоче, то вона може мати усе, отже, їй належить весь світ!

Тієї ж миті я опиняюсь у Судаку біля Генуезької фортеці і дивлюсь на море. Незнане досі відчуття огортає мене: я виразно відчуваю, як мене приголомшує і поглинає єдність зі всіма, зв’язаними морем, світами, а руїни фортеці промовисто засвідчують, що мені належать усі часи.

Я обертаюсь до нашого екскурсовода і зазначаю йому, що:

Це напрочуд бентежне відчуття, АЛЕ… Мало нічого не хотіти… Байдужість – це теж "нічого не хочу", але до щастя вона не має жодного стосунку. На шляху здобуття щастя є один надзвичайно важливий стан – ЦЕ СТАН ГОТОВНОСТІ СПРИЙНЯТИ ЩАСТЯ! Далай Лама правий, людина може бути щасливою щомиті, але часто так не відбувається, бо вона не перебуває у ГОТОВНОСТІ сприйняти його.

Екскурсовод уважно слухає мене, скидає зі спини рюкзак і дістає звідти наш сухий пайок. До нас підходить решта групи, але це чомусь змучені люди з черги в інвентарному бюро, де я нещодавно оформляв спадщину. Вони уважно слухають, і це мене надихає. Тому що:

Вихід тут напрочуд простий: "Щоб отримати те, що хочеш, подякуй за те, що маєш!" Щира подяка – це і є шуканий стан готовності прийняти щастя. Коли ми кажемо щиро і беззастережно "дякую", це і є та мить, коли ми НІЧОГО НЕ ХОЧЕМО! Наша опція "Хочу" - вимкнена! (Звідки я знаю такі слова?) Ось тоді-то ми і стаємо готовими здобути благодать щастя і здобуваємо її.

Тієї ж миті чхнула жіночка-веселушка з Саратова, яка забавляла нашу групу протягом екскурсії. Усі туристи почали бажати їй доброго здоров’я, а я опинився у кабіні надзвукового винищувача і заспокоївся. Справа в тому, що це був мій давній сон. Як той сірничок, що закрутися у коловороті, а згодом виринув з нього на течію струмка, так і мене впровадило у відому версію сну. Я лечу над рестораном "Жаба", що біля мосту на Заліщиків. Ліворуч сідає сонце, піді мною виблискує течія Дністра.

Цей сон не має ні кінця ні початку, але впродовж усього життя я бачу його. Найцікавіше те, що з роками він не тьмяніє, а навпаки, я починаю розрізняти все нові і нові деталі, а палітра величного видовища здобуває все нові і нові кольори та барви. Ось і цього разу, я помітив не бачених досі корів на пасовищі біля Репуженців, і зазначив собі, що хлопець, що їх пасе, вбраний у синій светр.

Якось, коли ми з вуйком Дезьом говорили про сни, я намагався у нього довідатись, що ж він означає і, як його позбутись. Пригадую, тоді вуйко сказав мені загадкову фразу про те, що я не позбудусь його доти, доки не довідаюсь, куди лечу – на Чортків чи Узин. Мені така порада нічого не пояснила, але я цілковито заспокоївся, і сон мене більше не лякав, хоча, летів я досить високо, а висоти боюся страшенно.

Цей сон завжди означав, що я переходжу у царину ночі, де все зникає, і де дія та видовища втрачають сенс звичних понять.

Спогад про вуйка явив мені заключний сюжет. Ми з Дезийдерієм Васильовичем говорили про те, як здобути щастя. Він пояснив мені те, що я щойно переповідав туристам у Судаку. Але на останок, щоб я не тлумачив подяку виключно як механізм здобуття щастя, вуйко зазначив, що це основа всього, що вона стосується як людини, так і народів, як сучасного, так і майбутнього та минулого:

"Народ, який від минулого очікує більше, ніж від майбутнього – приречений, бо він сакрально помер. Це стає зрозумілим, якщо правильно подивитись на дійсне. Ми його не успадкували у минулого, ми його позичили у майбутнього. Тому, якщо спогади про минуле заповнюють наше серце, то майбутнє не може до нас підступитися. За минулим не потрібно жаліти, потрібно дякувати за те, що воно було. Подяка минулому означатиме нашу готовність прийняти день майбутній.

Тільки так ми зможемо правдиве завтра пустити до себе на поріг. А інакше – ми назавжди залишимось у тенетах того, що вже пережили. Наше життя, відтак, стає куцим, неповним. А це відчуття, замість вести нас уперед, буде знову повертати в ті часи, коли ми ще не мали минулого і жили на повні груди, відкривши себе прийдешньому дню. Тоді, замість подякувати минулому, ми починаємо за ним жаліти. А, тому, назавжди в ньому і залишаємось. Незвідане ще багатство світу залишається без нас".

Загавкав пес, і я не зрозумів де: під моїм балконом, на подвір’ї вуйка Дезя чи біля старого пірсу в Созополі, де ми з Лесею ввечері їли курку, а море, як велетенська розумна риба своїм хвостом, лоскотало нам ноги.



powered by lun.ua